Геній-самоук з Лемківщини: сьогодні Никифору Дровняку – 125

800px-Nikifor_Krynicki_a2
Пам’ятник Никифору Дровняку у Криниці.

Сьогодні, 21 травня, виповнюється 125 років з дня народження українського художника-примітивіста Никифора Дровняка.

Никифор Дровняк – одна з найбільш таємничих постатей європейського мистецтва минулого століття. У його біографії чимало білих плям і навіть достеменно невідомо, чому художник використовував ім’я Никифор.

Народився він 21 травня 1895 у курортному містечку Криниця (Лемківщина), де тоді 90% населення були українцями. Мати — Євдокія Дровняк, батько, за легендою, – заїжджий художник. Охрестили хлопця Епіфанієм.

Мати художника була німою і Епіфаній успадкував від неї порушення слуху та мови. Виховуючи самотужки сина, Євдокія бралася за будь-яку роботу – перебивалися заробітками у місцевих пансіонатах. Прихисток мати з сином отримувала або у місцевих мешканців Криниці, або у навколишніх селах. Померла жінка під час Першої світової війни.

Навчання у школі майбутньому художнику давалося дуже важко – він навіть не зміг закінчити першого класу. Навчився хіба що писати друкованими літерами, трохи читати та рахувати. Залишившись сам, він не зміг налагодити контакти з оточуючими, тож часто хлопця сприймали як місцевого дурника, насміхалися з нього.

Талант до малювання проявився у нього ще у дитинстві. Спочатку малював грифелем на дошці, згодом – олівцем на клаптиках паперу. День у день Никифор брав свою дерев’яну валізку, у якій тримав приладдя для малювання, і мандрував містом. Найчастіше його можна було побачити у пішохідній зоні перед Старим будинком водолікарні або на камінному виступі при вході до Нових мінеральних лазень. Художник розкладав свою переносну майстерню і брався до роботи. Більшість малюнків Никифор виконав аквареллю на клаптиках паперу чи картону. Найбільш ранні його роботи датуються періодом до 1920 року. Мистецтвознавці відзначають, що ці малюнки є свідченням наполегливості Дровняка. Сліди від гумки та виправлення демонструють, як Никифор крок за кроком опановував, наприклад, лінійну перспективу.

Коли закінчував роботу, Дровняк акуратно складав малюнки до своєї дерев’яної валізи. Щоправда, деякі продавав за копійки, а інші просто віддав тим, хто був до нього доброзичливим. Через бідність йому доводилося економити, тому часто малював з обох боків паперу.

Никифор жив самітником і ні з ким особливо не зближувався, але час від часу пускався у мандри. Якось навіть дістався поїздом Львова. Значна частина робіт Дровняка – пейзажі на фоні церков, криницькі пейзажі, залізничні станції, віадуки, урбаністичні композиції. Також художник любив малювати людей, особливе місце у його творчості посідають автопортрети.

Талант Никифора Дровняка відкрив львівський художник Роман Турин, який напередодні Другої світової війни часто приїжджав до Криниці, де його батьки утримували пансіонат. Саме він першим почав колекціонувати картини Никифора.

У Парижі Роман Турин показав роботи Дровняка своїм друзям з Паризького комітету, які навіть намагалися організувати персональну виставку художника-самоука, та ідея провалися. Тоді Турин зібрав близько двохсот творів Никифора та віддав до паризької галереї Leon Marseille на виставку українських, французьких та італійських художників, влаштовану в листопаді 1932 року Українським народним музеєм ім. Т. Шевченка.

Згодом творчістю Дровняка зацікавився польський художник Єжи Вольф, який 1938 року опублікував у часописі «Arkady» нарис «Маляр наївного реалізму в Польщі. Никифор». Того ж року у Львові в щомісячнику «Українське юнацтво» надруковано відгук на другу виставку, що проходила в червні-липні у львівському Будинку архітекторів під назвою «Виставка художника-самоука Никифора».

1947 року, під час акції Операція Вісла, Дровняка намагалися виселити з рідної землі. Двічі його вивозили до Щецина, звідки він пішки, здолавши понад 600 кілометрів, повертався до Криниці. Зрештою, 1948 року йому таки видають документи, але 1955 художника відправляють у притулок для волоцюг.

31 грудня 1949 у Варшаві відкрито персональну виставку «Виставка художніх робіт Яна Никифора з Криниці». Однак найбільшого розголосу набула виставка, що відбулася в Парижі 1959 року в галереї Diny Vierny. Згодом його роботи експонувалися в Італії, Бельгії, Англії, Швейцарії, США, Бразилії, Ізраїлі, Югославії, Чехословаччині. Та ще у 50-их роках Дровняк продовжував працювати у самотності та бідності. І тільки після того, як подружжя Елли та Анджея Банахів повторно відкрили художника світу, його популярність почала зростати.

Від 1960 року Никифором опікується художник та фотограф із Криниці Мар'ян Влосінський, забезпечуючи його житло, їжею, матеріали для живопису та медичним обслуговуванням.

Успіх Никифора переконав польську владу і 1961 року йому видали документи на польське прізвище Криницький, купили будинок і навіть подарували автомобіль «Варшава», хоча Дровняк не вмів водити. Йому організували подорож у Болгарію. В останні роки життя Никифор захворів на туберкульоз, від якого і помер 10 жовтня 1968 року. Одну із останніх картин художник підписав «Найсвятіший Никифор». Гроші та майно перейшли до держави, картини стали власністю музею у місті Новий Сонч.

Епіфаній Дровняк відомий щонайменше під 17 іменами. Наприклад, «Никифор з Криниці», «Никифор Криницький», «Ян Криницький», «Матейко з Криниці», «Майстер з Криниці», «Лемко Никифор».

Музей Никифора Дворняка.

Залишена спадщина Дворняка налічується до 40 тисяч робіт, які збереглися. В даний час його роботи експонують різні художні зібрання галерей і музеїв, а також вони знаходяться у приватних колекцій. Більшість картин зібрано в регіональному музеї Нової Сончі, в музеї Никифора в Криниці (відкритий 1995 року). Самородок-художник – герой фільму «Мій Никифор», прем’єра якого відбулася 2004 року. Пам'ятники лемку Никифору (Епіфанію) Дровняку встановлені в Криниці і Львові.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: