День народження одного з символів міста: історія львівського трамваю (фото, відео)

ІА «Дивись.Info» пригадала цікаві момент з історії транспорту, що став звичним і рідним для кожного львів'янина.

Трамвай і коні

Якщо львівський електричний трамвай став другим на території сучасної України після київського, то в системі кінного трамваю Львів став першовідкривачем. Запустили його 3 травня 1880 року. Кінний трамвай їздив зі швидкістю приблизно 6 кілометрів на годину.

Тодішні трамваї вироблялись у Австрії, в місті Граці. Темно-коричневі вагони, оздоблені червоною облямівкою з білими написами «Львівський трамвай» працювали за допомогою коней: влітку – двох, а взимку – чотирьох.

Газета «Діло» з цього приводу писала: «Львівський трамвай розпочав 5 травня правильний рух по квитках з площі Митної до казарм Фердинанда. Кожні 9 хвилин від’їжджає вагон від переду казарм. П’ять вагонів будуть їздити 19 разів щодня, отже, 95 разів можуть сідати пасажири на станціях, де зупиняється вагон. Спочатку всі вагони трамвая були у всякій порі дня битком набиті. Зрештою, більшість сідала з цікавості…»

Рейки в той час були зроблені з дерева, покриті бляхою. Коли трамвай на підйомі по Городоцькій був перевантажений, впрягали додаткових коней. До речі, після того, як кінний трамвай замінили електричним, вагони переробили на причепні для електричного трамвая, а коней-тягачів продали на аукціоні. Ажіотаж на ньому був величезний – кожен добрий господар хотів мати таких працьовитих коней.

Щодо цін, то за Австро-Угорщини існували трамвайні вагони першого і другого класу – відповідно, різнились і ціни на квитки. Вартість поїздки розраховували відповідно до протяжності маршруту і класу місця, в якому їхала людина. Проїзд у трамваї від Головного двірця до Гетьманських Валів коштував 16 галлерів за І клас і 12 – за ІІ-й.  Однак за підйом по вул. Городоцькій доводилось доплачувати: 8 галерів (І-й клас) і 6 галерів (ІІ-й), бо впрягалися додаткові коні.

вагон Siemens 1895-ті роки

Для порівняння, у той час можна було купити літр молока за 20 галерів, а 1 кг свинини – за 1,5 корони. Зарплати були різні: у професора гімназії – 4000 корон на рік, а в молодшого вчителя – 1800 на рік (1 корона – 100 галерів).

Цікаво, що від самого початку запуску у Львові трамвая існували так звані «зайці». Зрештою «зайцями» їх назвали не просто так. Екскурсовод  і дослідник транспорту у Львові Олександр Арістархов пояснює: «Зайцями їх називали через те, що вони стрибали. Молоді хлопці застрибували на трамвай ззовні і таким чином їхали. Всердині був кондуктор, і проїхати безкоштовно було неможливо. А якщо їдеш зовні, то, побачивши поліціянтів, можна було просто зістрибнути і втекти». Тому «зайцеві», який у часи кінного трамваю таки потрапив у руки поліції, було несолодко – їх змушували увесь день відпрацьовувати на січкарні, заготовляючи для коней їжу.

Відтоді ж у львівському трамваї і такі його постійні клієнти, як кишенькові злодії, розповідає львовознавець: «Працювали вони переважно під час посадки-висадки пасажирів. Один такий випадок був, що подавав пані ручку, аби вона вийшла з трамваю, а за той час вкрав прикрасу з її руки».

Паровий трамвай, якого так і не дочекалися

Услід за кінним у Львові планували запустити паровий трамвай. Двічі проєкти таких транспортних засобів виносилися на обговорення. Вперше 1888 року Товариство Львівсько-Белзької залізниці подало до Львівського магістрату проєкт будівництва у місті парового трамвая. Вдруге питання будівництва у Львові парового трамвая було підняте у 1892-1893 роках. Тоді Іпотечний акціонерний банк Львова пропонував міській раді концесію на прокладання лінії від костелу святої Анни вулицею Шевченка до Янова, однак цей проєкт також не був втілений у життя. Зрештою перемогла електрика.

Електричний трамвай – швидше, ніж у Відні та Лондоні

1893 року Львівський маґістрат вирішив, що кінний трамвай уже не відповідає потребам міста і оголосив тендер на будівництво ліній електричного трамвая та електростанції потужністю 400 кінських сил. Проєкт запуску електричного трамвая у Львові доручили віденській фірмі «Siemens & Halske», бюджет проєкту становив 880 тис. крон.

«Запуск трамвая був приурочений вагомій події – проведенню Великої крайової виставки в парку Кілінського (зараз – Стрийський парк), – розповідає Олександр Арістархов. – Там дуже складний рельєф, і вирішили, що кінний трамвай, який вже на той час існував, не зможе впоратися з такою кількістю пасажирів та таким складним рельєфом. Адже передбачалася, що до парку захоче потрапити дуже велика кількість людей. Відтак місто впровадило найновіший і найшвидший на той час міський громадський регулярний транспорт – електричний трамвай. Якщо швидкість кінного трамвая становила 5-6 км/год, то електричного – 15-20».

«Пробна їзда електричного трамвая у Львові відбулася вночі між 1 і 2 годинами двома вагонами, що мали також електричне освітлення. Їзда була дуже ефективна, бо з-під коліс і на дробі добувалися снопи електричного світла… Пізньої нічної пори зібралося велике число цікавих…» - писала львівська газета «Діло» 15 травня 1894 року.

Перший рейс львівського електричного трамваю датований 31 травня 1894 року. До прикладу, у Відні та Лондоні трамваї були запущені пізніше.

«У перших вагонах виробництва фірми «Сіменс» кабіни як такої не було і не було лобового скла, – розповідає Арістархов. – Просто був дашок, а вагоновод працював стоячи всю зміну, бо сидінь не було».

Розповідають, що за першим трамваєм ішли тисячі людей протягом усього маршруту – львів’янам було дивно, що трамвай їде сам – без коней і без пари. Саме поява трамваю остаточно змінювала вигляд тогочасних міст, із яких зникали звалища соломи і запах гною.

Трамвай сподобався не всім

Львів’яни не надто прихильно сприйняли новий вид транспорту – знайшлися й такі, хто протестував проти електричного трамвая. Серед причин – скорочення працівників, адже для електричного трамвая було потрібно менше людей, ніж для кінного. А ще були поширені міфи про страшну силу струму. Коли трамвай уперше поїхав на Личаківську, його закидали гнилими помідорами: люди просто не розуміли технічного прогресу.

«Смішна цікавинка – на Личакові жили візники і вони хвилювались, що позбавляться роботи, якщо будуть регулярно їздити трамваї. У львівських газетах того часу писали, що перший трамвай закидали яблуками, яйцями і помідорами. Найбільше прославилася пані Скоробецька – дружина візника, яка повернулася до трамваю задом і задерла спідницю. У газетах писали, що пані Скоробецька зробила трамваю пропозицію, неможливу до виконання, але з відповідними жестами», – описує події того часу Олександр Арістархов.

Трамвайні маршрути старого Львова

Одна лінія електричного трамваю пролягала від залізничного вокзалу, по вулиці Степана Бандери, через проспект Свободи – і до Стрийського парку. Друга – з’єднувала центр міста з Личаківським кладовищем. Ця лінія, довжиною 5,3 км, стала основною.

Ще один довгий маршрут ішов до станції «Личаків», де колись був залізничний вокзал, звідки ходили потяги до Винників і Підгайців. Від «Віденської кав’ярні» трамвай вирушав на «Личаків» якраз за півгодини до відправлення кожного потяга. До останнього часу ця колія використовувалась для вантажних перевезень.

«У Львові була винайдена унікальна комбінова літерна нумерація. Тобто маршрути відрізняли не за цифрами, а за літерами, які позначали кінцеві станції. Якщо вагон їхав з Личаківської на вокзал, маршрут називався LD. Тобто перші літери кінцевих станцій: Łyczaków - Dworzec glówny», – розповідає Олександр Арістархов.

Польсько-німецький період

За Польщі трамваєм користувалися всі: школярі, студенти, робітники, вчителі, юристи, лікарі. Проїзд коштував 20 грошів, а пільговий – половину вартості. Але квитків не було: у вагоні сидів кондуктор і наглядав, щоби пасажири кидали гроші у металеву скриню. Арістархов зауважує, що в кондукторів була дуже висока оплата праці, щоби вони не мали спокуси брати гроші собі.

Перед Першою світовою війною у місті було вже 7 трамвайних маршрутів, а також діяла сезонна «виставочна» лінія у Стрийскому парку.

У деяких трамваях, що їздили від вокзалу, у салоні розміщували поштові скриньки. Таким чином у центрі міста у трамваї можна було кинути листа, а коли трамвай під’їжджав до вокзалу, поштова служба виймала листи і відправляла за призначенням.

Олександр Арістархов також згадує, як у 30-их роках XX століття газета «Діло» написала, що у Сан-Франциско у трамваях поставили автомати з морозивом. Львів’янам це сподобалося, вони вимагали таких автоматів. Поки влада узгоджувала це питання, настала осінь, і бажання морозива пропало.

У період німецької окупації львівський трамвай традиційно працював. Проте на деяких маршрутах курсували вагони з написом «Тільки для німців» і хто випадково потрапляв у не «свій» вагон, міг отримати кулю. А в інших вагонах були створені окремі місця для німців, відмежовані ланцюгом.

Олександр Арістархов згадує, що один з вагонів, 1911 року випуску, який німці привезли у Львів під час Другої світової війни, називається «Sanok SW1»: «Вони використовувались у Львові до 1970-их років. Вагончики їздили на Високий Замок і на вулицю Франка, де зараз є УКУ. Коли ці вагони були списані, то й маршрути закрили. Не їздять там травмаї і донині».

Повоєнний розвиток електротранспорту

1949 ррку почалася модернізація старих вагонів. Дерев’яні майданчики було перероблено на металеві, влаштовано двері з пневматичним приводом, а відкриті майданчики було зашито. 1952 ррку у місті було вже 10 таких вагонів. Після ремонтних робіт і реконструкції трамваїв верхні частини вагонів пофарбували у жовтий, а нижні – у темно-блакитний кольори.

На початку 60-их років минулого сторіччя, у зв’язку з пуском у Львові тролейбуса, почалося скорочення трамвайної мережі. У 70-90-их роках у Львові діяла мінімальна кількість маршрутів за усю історію трамваю – усього 6.

Працювати водієм трамвая було вельми престижно. Спершу треба було відпрацювати деякий час робітником на залізниці, потім – у депо, відділі технічного обслуговування колій і лише потім претендувати на посаду водія трамвая. Причому взимку вагони не опалювали, водіям видавали спеціально пошиту уніформу. А до 30-их років ХХ ст. водії трамваїв взагалі керували машинами стоячи, за що їх шанобливо називали вагоноводами.

Швидкісний трамвай та метротрам

У 60-их роках ХХ ст. до генплану Львова включили будівництво швидкісного, частково підземного трамвая. Проєктування розпочали у кінці 70-их, планували спорудити два підземні тунелі, як у метро, під центром Львова, а до них підвезти дві наземні лінії.

Перший тунель метротраму мав з’явитися районі Підзамчого та перетину вулиці Франка зі Снопківською мали з двома підземними стаціями: «Старе місто» (площа Старий Ринок) та «Площа Возз’єднання» (сучасна Галицька).

На початку вулиці Сахарова та поблизу перехрестя Личаківської та Мечникова планували спорудити другий тунель з трьома станціями: «Університет», «Площа Возз’єднання» та «Винниківський ринок».

Третій тунель мали побудувати з площі Івана Франка через Цитадель, вулицю Бандери і залізничний вокзал до Янівського цвинтаря (станції «Політехнічний інститут», «Площа Кропивницького» і «Вокзал»).

Швидкісну наземну ділянку спорудили у 1987 році по теперішній вул. Княгині Ольги. Першу вентиляційну шахту для підземного трамваю почали будувати у подвір’ї палацу Потоцьких, що призвело до пошкодження навколишніх будівель. Саме тому у кінці 80-их проєкт заморозили. Однак 2019 року депутати Львівської міської ради підтримали петицію львів'ян щодо розмороження проекту.

Львівський трамвай у культурі

У міжвоєнний період у львівських трамваях жебракував Бувай, як його прозвали в народі, розповідає в «Легендах старого Львова» Ілько Лемко. Жебрак  був знаним і популярним, оскільки заробляв на життя виконанням власної пісні, яка згодом стала народною:

Сяду до трамвая – люди споглядають.

Бувай ти здорова, бо я від'їжджаю.

Трамвай за трамваєм, за трамваєм трамвай,

А за тим трамваєм єще єден травмай.

У 90-их львівський трамвай потрапив до популярних пісень «Старенький трамвай» «Піккардійської Терції» і «Дівчина з Коломиї» «Братів Гадюкіних». «Піккардійці» співали про 2-ий маршрут, «Гадюкіни» – про 6-ий.

Тетяна ЯВОРСЬКА