дивись.info

За останні чотири роки в Західній Україні відкрили шість газових родовищ, – геолог

За останні чотири роки в Західній Україні відкрили шість газових родовищ, – геолог

За останні три роки в Україні відкрито 11 нових родовищ газу. Це заслуга геологічної розвідки.

Про те, як вона відбувається, ІА Дивись.info поспілкувалася з начальником Західно-української геофізичної розвідувальної експедиції державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» Юрієм Горалем.

– Як відбувається пошук родовищ?

– Коли підприємства отримують ліцензію на видобуток нафти або газу, їм треба визначити оптимальне місце для закладення свердловини. Ліцензія займає велику площу – це можуть бути цілі райони. Рекомендації з вибору точки буріння, де прогнозується газ або нафта, визначаємо ми. А пошук відбувається так: у полі встановлюються спеціальні сейсмічні приймачі, які під’єднюються до станції кабелями, довжина яких може сягати кілька кілометрів. Сейсмостанція – це спеціалізоване обладнання на базі декількох комп’ютерів, встановлене на машині, що використовується для реєстрації сейсмічної інформації. Після цього величезними 20-тонними сейсмічними вібраторами збуджується сейсмічний сигнал – вони б’ють по поверхні землі з різною частотою і роблять маленький землетрус. Але сейсмічні вібратори – це великі машини, які мають низьку прохідність, особливо в гірській місцевості, тому в якості джерел збудження використовуємо ще й вибухи. Це специфіка Західної України, де є гори.

У нас є спеціалісти-вибуховики, котрі в пробурені невеликі свердловини (шпури) на глибину 2-3 метрів закладають вибухівку і проводять вибух, хвиля від якого проходить вниз по середовищі, відбивається від геологічних границь, повертається нагору, і ми її реєструємо. На підставі цих даних наші геофізики та геологи вивчають будову надр. Отриманий матеріал привозять до Львова, де його обробляють геофізики – будують карти окремих горизонтів у земній товщі. А вже потім є відділи інтерпретації, які на основі цих даних визначають оптимальні точки буріння. Тобто велика частина роботи відбувається на комп’ютерах. У спеціальних програмах обробляються дані і визначається місце буріння, яке потрібне замовнику, щоби він отримав продукцію.

– Ви очолюєте державне підприємство. Чи фінансує вас держава? 

– Ми перебуваємо в структурі Державної служби геології та надр і є філією державного геофізичного підприємства «Укргеофізика». Водночас ми не перебуваємо на бюджетному фінансуванні. В нас бувають державні замовлення, але ми виграємо їх на тендерах. Є велике підприємство «Укргазвидобування». Це найбільший нафтогазовидобувник України, який постійно проводить тендери. Також є приватні видобувники. Вони також проводять тендери або звертаються напряму до нас, бо в деяких питаннях ми є монополісти в західному регіоні. Ми працюємо з 1948 року і в нас зберігається величезний обсяг інформації, яка навіть на даний час не вся оцифрована. Це дає можливість більш точно визначати точки буріння. Навіть якщо ми беремо якусь нову площу, то в нас вже є певна інформація по ній. Ми співставляємо цю інформацію, і це дає більшу точність. В нашому архіві є близько 12 тисяч касет з магнітними записами, які можуть прочитати лише один-два спеціалісти в Західній Україні. Але це дуже цінна інформація, якою, крім нас, практично ніхто не володіє.

– Як вам вдається оновлювати обладнання, адже воно, мабуть, недешеве?

– Нове обладнання дуже дороге, але своїми силами оновлюємо. Я очолив експедицію 2016 року, а останні закупки обладнання за державні кошти були ще 2008-го. Але закуповуємо найбільш потрібні запчастини поступово, маленькими кроками оновлюємо обладнання, особливо станції обробки, які по суті є великими комп’ютерами. Тому в нас обладнання завжди на хорошому рівні. Ми показуємо гарні результати – за останні 4 роки відкрили близько 6 газових родовищ, 20 об’єктів передали на буріння, приблизно 800 погонних кілометрів зробили нової розвідки.

– Як вплинув на вашу роботу карантин?

– З початком карантину ми не зупинилися, бо є одним із стратегічних підприємств. Обробники, які працюють за комп’ютерами, перейшли на віддалену роботу, і був період, коли ми не працювали в полі, але зараз працюємо далі. Пристосувалися до нових умов – закупили маски, термометри, дезінфектори, є медпрацівниця, яка вранці і ввечері перевіряє людей. Зрештою ми працюємо на відритому повітрі, де немає скупчень людей і близьких контактів.

На фінансовому стані пандемія також не позначилася, бо ці роботи плануються надовго наперед. Це великі інвестиції, які плануються заздалегідь, а передбачити таку ситуацію ніхто не міг. Тому в нас були замовлення, ми вже виграли тендери, виконуємо контракти. Загалом у нас працює близько 160 осіб, з яких більшість – польовики, як ми між собою їх називаємо. Вони працюють вахтовим методом, переважно 15 днів у полі – 15 відпочинок. Звільнень у колективі не плануємо, робота розписана на весь рік. За 4 роки, які я тут, більше як удвічі збільшили зарплату, в 2,5 рази, якщо брати в гривневому еквіваленті, обсяги робіт. 2016 року обсяг робіт оцінювався у 15 мільйонів гривень, то 2019-го – у 40 мільйонів. В нас не було скорочень, колектив оновився за рахунок того, що наші молоді спеціалісти, які працювали в полі на простих посадах, йдуть вгору, на керівні посади. У нас постійно відбуваються навчання.

– Чи бачите розвиток галузі і перспективи для себе?

– Перспективи видобутку є, але треба робити розвідку. Навіть ми, коли робимо розвідку, до кінця не можемо знати, що буде під землею. На 100% це може бути відомо тільки після буріння, а розвідка потребує підтримки держави. Але Львівщина може видобувати більше. Галузь буле працювати і розвиватися навіть за таких важких умов, як зараз, бо для галузі важко, коли падають ціни на енергоносії – це позначається на всіх. Але це не відбувається відразу, бо люди планують свою роботу наперед.

– Чи приходить до вас працювати молодь, адже умови роботу доволі специфічні? 

До нас приходять випускники Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу та геологічного факультету ЛНУ ім.Франка. Беремо звідти молодих спеціалістів на стажування. Зараз до нас прийшли двоє випускників з Інституту нафти і газу з червоними дипломами, вони знають мови, сидять в інтернеті і черпають інформацію з усього світу. Хоча ми їх багато вчимо, але практика приходить з роками, особливо інтерпретація – це дуже складний процес, тому що багато речей є на розсуд спеціаліста, треба мати досвід, щоби стати спеціалістом високого класу. Тому робота складна, особливо у нас на Заході, де є  Передкарпатський прогин з дуже непростою геологічною будовою. Не кожен витримає і роботу в полі, бо вахтовий метод передбачає, що ти там живеш, і робота ця досить непроста. Так само важко сидіти на обробці за комп’ютером – треба бути дуже уважним, все детально  вивчати, адже ціна помилки дуже велика, замовник робить великі капіталовкладення і переживає за результат, як і ми самі.

До речі, у далекому 1969 році у партію нашої  експедиції у Вижниці прийшов працювати відразу після інституту молодим спеціалістом Назарій Яремчук. Тоді над ним вирішили пожартувати. Коли роблять вибухи для дослідження, по радіозв’язку проходить сигнал часу вибуху, який на професійній мові називається момент. І він деколи пропадає на лінії, бо вона розкинута на декілька кілометрів. І от на станції йому сказали, що немає моменту. Він питає, а що таке момент? Йому сказали: «Йди до хлопців, вони тобі дадуть». І він пішов – йому дали відро, і він ходив з цим відром, куди йому кидали різні запчастини. Так він шукав момент. Він про роботу в нас згадував і в своїй біографії, і вже потім, як хлопці розповідали, коли був артистом, приїжджав на чорній «Волзі» до них.

Володимир ГАЛЕЧИК

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.