дивись.info

План – мільйон туристів на рік: як Дрогобич стає новою туристичною Меккою

План – мільйон туристів на рік: як Дрогобич стає новою туристичною Меккою
Вигляд з Дрогобицької ратуші Фото: Олексій Бойко

Дрогобич – велике й значиме місто у підніжжі Карпат, яке має грандіозні плани щодо розвитку туризму.

Відомий письменник Бруно Шульц красномовно називав рідний Дрогобич «Цинамоновим містом». Воно старше за Львів і свого часу змагалося з містом Лева за статус головного у регіоні. На другу половину ХІХ століття припав зліт розвитку Дрогобича, адже довкола нього виявили великі поклади нафти. «Чорне золото» надало нового обличчя архітектурі міста і швидко перетворило його на справжній світовий центр комерції.

Про перспективи і значення туризму для Дрогобича розповів Ігор Чава, який за фахом історик. Він закінчив Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка і вирішив залишитися працювати у місті.

Фото: Тарас Безпалий

Спершу в місцевому музеї, а потім очолив комунальне підприємство Туристично-інформаційний центр Дрогобича. Вже за короткий час Ігор з командою зміг заново відкрити Дрогобич на туристичній карті, адже довгий час місто було справжньою «terra incognita» для туристів.

Завдання – змінювати місто через туризм

Почну з романтичної сторони, як почалася ваша особиста історія закоханості у Дрогобич?

– Буду відвертим і скажу, що спершу не дуже любив це місто. Хотів, як і більшість дрогобичан мого віку, взяти і кудись поїхати далі. Що змінило мою думку? Найбільше те, що почав глибше вивчати направду цікаву історію міста, де жило багато відомих людей, які змінювали світ. Вирішив, що варто би було розповідати про це іншим. Тоді почав проводити екскурсії Дрогобичем. Ми це робили з колегою з міської ради безкоштовно і кожної п’яниці. Коли назбирувалися люди, то піднімалися на ратушу з якої видно чотири міста: Борислав, Стебник, Трускавець, а якщо гарна погода, то можна побачити і Львів (Усміхається, – автор). Потім я зрозумів, що на цьому місто фактично не заробляє, а може і мало би. Ми звернулися з ідеєю до міського голови про створення окремого підприємства, яке буде розвивати туризм. Голова погодився, депутати проголосували і так все закрутилося.

Ви вже чотири роки очолюєте це комунальне підприємство, яке його основне завдання?

– Наше завдання – змінювати місто через туризм. Бо це найшвидший спосіб, щоб завести сюди гроші. Проекти по туризму є зрозумілі для загалу, тому до них долучаються все нові люди. Відповідно, ми переписали стратегію розвитку міста, зосередилися на туризмі і згідно неї стали працювати. Ми зробили брендинг, проект вуличний музей, наповнюємо місто життям, тематичними екскурсіями, інсталяціями і говоримо про все це відкрито. Наслідком цього, на мою думку, стало те, що у Дрогобичі зросла кількість туристів. На 2019 рік ми порахували, що приріст склав до ста тисяч туристів на рік. Насправді, ця цифра може бути й більша, бо ми беремо дані лише з туристичного центру, з закладів харчування, від приватних гідів, а також статистику з місцевого музею.

Мільйон туристів на рік

– А скільки у перспективі Дрогобич би міг приймати туристів?

– Думаю, що сто тисяч туристів у місяць Дрогобич міг би приймати. Наше завдання, щоб через десять років до Дрогобича, приїжджало до мільйона туристів на рік! Для цього ми деякі можливості вже зробили і працюємо над подальшими.

А які саме, конкретніше? Чим Дрогобич приваблює і міг би ще більше привабити туристів?

– Люди подорожують через історію, а в кожному місті – своя особлива. Але ми ці історії доповнюємо певними інсталяціями. У першу чергу ми зробили стратегію за якою рухаємося, а друге –  брендинг, тобто подали все у зрозумілій концепції з якою місто себе позиціонує. Є логотип і слоган: «Дрогобич – у ньому вся сіль!» Обрали його не самостійно, а завдяки роботі з громадою та місцевою владою. Ми провели аналіз і прийняли для Дрогобича найбільш зрозумілу ідентифікацію. Власне, це сіль, бо у  Дрогобичі діє одне з найстаріших підприємств України – Дрогобицький солеварний завод, який у майбутньому має стати великою туристичною атракцією. Відносно нього, його історії зробили брендинг. Потім, для того, щоб туристу було комфортно у місті, ввели туристичну навігацію – поставили 15 вказівників, стовпців з напрямками до всіх туристичних об’єктів, до різних соціальних об’єктів, щоб не лише туристи, але й мешканці з інших міст орієнтувалися. На будинках встановлюємо інформаційні таблички про важливість того чи іншого будинку.

Стіни, які використовувалися під якусь незрозумілу рекламу, ми наповнюємо муралами. Наголошу, що це не заслуга одного підприємства, чи однієї команди, це спільна робота: влади, бізнесу і громади. Тому, що згідно нашої стратегії, ми хочемо об’єднувати всіх довкола однієї ідеї.

Ми зробили екскурсії, які увійшли в рейтинги найкращих в Україні. Це екскурсія «Таємниця дрогобицької ратуші», яку створили спільно з студентським театром «Альтер». Ми зібрали кошти і встановили першу інсталяцію логотипу міста – це лого-лавка, суть якої полягає у тому, що це частина логотипу. Коли на неї сідаєте, то виглядає, наче, стаєте цією сіллю, частиною брендингу.

Зараз ми робимо ще один цікавий проект – це телефонна будка. З якої можна буде зателефонувати. Цю ретробудку ми знайшли у Дрогобичі. Її реставруємо, відновлюємо, а потім вмонтуємо старий таксофон з якого можна буде телефонувати.

Також ми працюємо над проектом селфі-точки, тобто локації, де найкраще виходять селфі у Дрогобичі. На землі будуть відповідні сповіщення, що саме тут найкраще місце для селфі.

Працюємо також над тим, щоб об’єднати навколо наші міста, які є поруч Дрогобича: Борислав, Стебник, Східниця, щоб створити спільний туристичний продукт і з ним виходити на ринок. Тому що є запит, а треба створити пропозицію.

Ми зараз консультуємо й інші міста для розвитку туризму. Зокрема, Борислав, якому допомагаємо створити стратегію, зробити ребрендинг. Також допомагаємо Черкаській обласній адміністрації створити брендинг цілої області. Тобто багато різних напрямків роботи, відкриті до співпраці зі всіма.

Перспективи солеварні

Так, дійсно багато всього. Ви згадували про Дрогобицький солеварний завод. Знаю, що він не у найкращому стані… Які плани щодо його оновлення?

– Відверто, солеварня не в дуже хорошому стані. Плани є. Це складний проект і велика складність у тому, що місто ніколи не розглядало підприємство, як туристичну атракцію. Двічі завод був на приватизації, двічі громада і влада знімала його з приватизації. Щодо розвитку, то моє бачення таке: спершу приходять туристи, а потім вже інвестори. Бо інвестор ніколи не зайде в локацію, яка є незрозумілою для більшості. Тому спершу треба зробити так, щоб там були туристи. Ми цим і займаємося. Хоч запит відносно невеликий, але люди не зважають, що солеварня не у найкращому стані, адже історія та процес створення солі – це щось магічне! Ми знаємо, як дальше її розвивати, як за десять років зробити з неї великий туристичний об’єкт не тільки у масштабах міста та області, але й цілої України. Бо таких у нас ніде більше немає. Що для цього потрібно? Щоб було взаєморозуміння зі всіх сторін: і солеварні, і міста, і громади. Тобто єдиний проект, який підтримають всі і до нього будемо рухатися. Коли це буде? Важко сказати, але думаю, що незабаром вдасться реалізувати.

Дрогобицький солеварний завод Фото: Дарина Станіславська

Топ-місця Дрогобича

Зрозуміло, а котрі ваші топ-місця Дрогобича, які обов’язково має відвідати кожен? Крім вже згаданої ратуші та солеварного заводу, це…

– Крім ратуші і заводу, то безперечно ще наша площа Ринок зі своїми старими кам’яницями. Також чи не найбільша окраса міста – це стара дерев’яна церква святого Юра, у якої неймовірна історія. Цей храм внесений до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, один з найгарніших дерев’яних храмів всього Прикарпаття. Також би виокремив цілу вул. Шевченка, яка колись називалася вул. Панська. На ній сконцентрований ряд цікавих будівель, старих красивих вілл, які пов’язані з нафтовою та культурною історією міста. Зокрема, красива «вілла Б’янки» про яку писав відомий польсько-єврейський письменник, мешканець Дрогобича Бруно Шульц. Зараз ця будівля функціонує як Палац мистецтв та картинна галерея.

Говорячи про євреїв, то неодмінно треба побачити нашу Хоральну синагогу, яка вважається чи не найбільшою синагогою у проміжку між Варшавою та Києвом. Нещодавно її відновили і вона неймовірно красиво виглядає.

Звичайно також, що старий костел святого Варфоломія є цікавим. Він входить до переліку наймістичніших та найтаємничіших храмів України.

Крім цього, варто відвідати унікальну Галерею ваг, яка знаходиться у підземеллі ратуші, де є ваги різних епох та періодів. Ваги, якими зважували бойові снаряди, шоколад, пошту, але головна вага у музеї це та, якою важили відьом. Кажуть, якщо жінка важила менше 48 кг, то значить за тодішніми аеродинамічними уявленнями – могла літати на мітлі і, відповідно, вона відьма.

Галерея ваг Фото: Олексій Бойко

Смакувати Дрогобич треба повільно

– А це все реально за один день відвідати?

– Дрогобич – це повноцінний одноденний день відпочинку. Ідеальний варіант – приїхати о десятій ранку і повернутися о восьмій годині вечора. Ми працюємо над наступним етапом розвитку, щоб затримати туристів на довше. Це мав би бути тур вихідного дня. Але поки працюємо над питанням готелів, бо у Дрогобичі питання з ними не повністю закрите. Працюємо з локаціями навколо міста, щоб турист побув один день у Дрогобичі, а на другий поїхав, наприклад, у Борислав, щоб зрозуміти звідки ці вілли з’явилися у Дрогобичі. Або, щоб туристи їхали у сусіднє село Нагуєвичі, де народився і жив Франко. Історія Дрогобича нерозривно пов’язана з містами і селами, які є довкола міста. Треба розглядати Дрогобич і міста навколо в комплексі. Скажу, що смакувати Дрогобич треба повільно, тоді можна дійсно поринути в атмосферу нашого міста.

– А у чому полягає проблема з готелями у Дрогобичі? У місті є хостели?

– Хостелів поки немає. А з готелями проблема полягає у тому, що ця сфера у місті активно не розвивалася. Платив гроші, а готелі не відповідали тому сервісу. Тому за Дрогобичем закріпилося таке нехороше враження, що з готелями тут краще не зв’язуватися. Проблема, що туристи, як приїжджали, то лише погуляти, а на довше не хотіли залишатися і їхали геть з міста. Ми почали говорити з бізнесом, щоб змінили цінову політику, щоб готелі були доступними для загалу і тримали якість.

Кава з сіллю

Говорячи про діалог з бізнесом, чи вдалося якось налагодити його в інших сферах?

– Так, для прикладу, ми намагаємося об’єднати заклади харчування у Дрогобичі у тому сегменті, щоб кожен з них мав би свою фірмову страву. Один має каву з сіллю, інший торт з сіллю, ще інший – рибу запечену у соленому панцирі. Це і брендинг міста, і різні відчуття смаку. Але не лише страви із сіллю, але й різні пов’язані з історією. Наприклад, вареники за рецептом Ольги Франко, яка крім того, що була невісткою Івана Франка, також була авторкою популярних куховарських книг. Ряд закладів вже зрозуміли переваги такої політики і тішать туристів особливими стравами. Все це впливає і на бажання залишити більше грошей у місті. Якщо колись туристи витрачали у закладах харчування лише на каву і тістечко, то зараз середній чек складає 500  грн.

Також ми говоримо з закладами харчування, що вони повинні мати англомовне меню, можливість скористатися вбиральнею, мати туристичну карту, путівник і могти дати відповідь на найтиповіші питання: що робити у місті, куди піти, що побачити, і де купити сувеніри? Якщо сповна закрити всі ці питання, то це суттєво покращить якість туризму у місті.

Загалом інфраструктура, обслуговування, музеї, робота з закладами харчування, таксі, перевезення – це ті питання, які покращать сервіс людей, стимулюватимуть їх більше подорожувати і витрачати. Над цим треба постійно працювати містам, які хочуть бути туристично привабливими.

Найбільше туристів з Польщі

А чи ведете облік, звідки в основному приїжджають туристи до Дрогобича?

– З тих туристів, яких ми фіксували у відсотковому відношенні, то за минулий рік 51% – це були іноземці, але з них, то переважна більшість представники Польщі. У поляків ностальгія за цим містом та історія. Багато поляків приїжджають відпочивати у Трускавець, а потім вирішують поїхати собі погуляти у Дрогобич, в старому місті. А з українців до нас в основному приїжджають з Центру і Сходу країни. Інколи бувають туристи навіть з Криму, хоча це дуже велика рідкість.

Хоральна синагога Фото: Марія Тяжкун

Цікаво, бо більше іноземців до Дрогобича приїздить, ніж українців. А чи конкуруєте зі Львовом за туристів? Чи все таки не можна порівнювати Дрогобич і Львів?

– В чому сила малих міст? Кожне місто Галичини має певний дух тої хорошої провінційності. Ти можеш спокійно пройтися вуличками, побачити цікаву архітектуру, майже ексклюзивно познайомитися з колоритом та історією міста. Особливість Дрогобича у тому, що є солеварня, але це об’єкт до якого важко доторкнутися. Та у нас є історія нафти, є реальні вілли людей, які можна побачити. Навіть мільярдер Рокфеллер мав свій офіс у Дрогобичі. У нас є пам’ятник гасовому ліхтарю, бо Дрогобич був першим містом на території сучасно України в якому освітлення відбувалося повністю гасом. У нас є Галерея ваг, якої немає у Львові. У нас є своя солена кава, якої немає у Львові, свій солений торт, якого теж немає у Львові. У нас є свій колорит.

Львів не конкурент

Але ми не конкуруємо зі Львовом, навіть не можемо конкурувати з тої простої причини, що це дві різні тематики розвитку. Але на третій день семиденного відпочинку у Львові, туристи не знають, що там робити? Бо атракції закінчуються, коли всі заклади обійдуть, піднімуться на Ратушу і проїдуться на «чудо-бусі». А у Дрогобичі ви можете спокійно пройтися по всіх місцях, які в принципі є новими для віртуального світу. Можете викласти нові фотографії у соціальних мережах, що теж зараз цікаво і важливо. Бо не багато людей матимуть такі ж світлини, особливо, якщо порівнювати зі Львовом, тобто є дух унікальності. Ви отримаєте нові емоції, можете просто приїжджати у Дрогобич, щоб надихнутися, щоб потішити і себе, і своїх фоловерів. Тут можна відпочити від суєти і творити щось нове. У Львові це вже складно. Бо той трафік туристів, який проходить там, не надасть можливості такого повноцінного відпочинку. Дрогобич, Самбір, Стрий, Жовка, Золочів – це міста спокійні, де можна душевно відпочити. Тут своя інтимна атмосфера.

Щоб завершити тему про Львів, чи були ідеї, щодо запуску карет з кіньми в центрі Дрогобича?

– Поки такого запиту на карети і коней немає, відповідно, витрати будуть більші, ніж доходи від цього. Але ми пішли іншим шляхом і популяризуємо велопрогулянки містом. Є можливість парою їздити на одному велосипеді. Всіляко рекламуємо такі маршрути, маємо компанію, яка займається велопрокатом. Туристи задоволені, це не дорого і цікаво та й корисно для здоров’я.

Дрогобичани все більше долучаються

Зрозуміло. Як місцеві відносяться до збільшення туристів у місті і до розвитку цієї галузі у Дрогобичі? Долучаються і розуміють важливість, чи скептичне ставлення?

– Колись цього розуміння, що туризм корисний всім, серед дрогобичан було мало, а зараз – значно більше. Коли ми почали працювати, то у Дрогобичі була така туристична проблема, що існувало лише два магніти, які притягували до себе. Перший магніт – це церква святого Юри, дійсно цікава локація. А другий… (Усміхається, – автор) Завжди розповідаю цю історію. Проводжу свою першу екскурсію містом з групою, яка вийшла з церкви, готуюся говорити далі про Дрогобич, а у всіх лише одне питання до мене: «Де тут ринок, де базар?» Тоді зрозумів, що це проблема. Тобто люди їхали на два магніти – церква і базар, а дальше їм вже не цікаво. Тому ми почали це змінювати. Зараз люди навіть з сусідніх міст, які приїжджали лише на ринок, то тепер кажуть, що відкривають Дрогобич по-новому. Приїжджають просто погуляти і побачити місто.

Церква св. Юра Фото: Олексій Бойко

Скажу більше, працівники одного з ювелірних магазинів в центрі міста казали, що вони, напевно, найбільш відчувають приплив туристів. Як би це дивно не звучало, але виявляється багато туристів приїжджають сюди купляти собі… золото. Чи дешевше воно, чи думка, що тут краще, бо ближче до кордону, мені складно сказати. Але такі от неочікувані позитивні зміни у різних сферах бізнесу. Користь всім у місті від більшої кількості туристів.

Розповім ще одну історію. У нас на будинках є скляні таблички з інформацію про місто. Коли ми встановлювали першу таку у не дуже прохідному місці, то мені казали, що її точно розіб’ють. Я вважав, що можливо розіб’ють, можливо ні, але був впевнений, що точно не одразу це може статися. Бо до цієї таблички були дотичні дуже багато людей і про це у Дрогобичі загал знав. Таки не розбили. Тому висновок такий: якщо це робить лише влада, то є такий стереотип, що можна не берегти, але, коли це вже робить спільно громада, тоді є розуміння, що громада – це ми, значить треба берегти і цінувати. Тому наше завдання до цих процесів якомога ширше включати громаду.

Школа амбасадорів

А чи ведете якусь окрему роботу з мешканцями?

– Так, маємо свою школу амбасадорів. Проводимо три лекції про історію, про три громади Дрогобича, які мали вплив у місті: українську, польську та єврейську. Лекції у різних локаціях. Ще один урок робимо об’єднавчим. На заключній лекції наші учні здають тести з історії, але не для того, щоб просто отримати сертифікат, а щоб бути справжніми гідами для своїх гостей, які приїжджають у Дрогобич, щоб знати, що розповісти їм. Звісно, це можуть бути не дуже фахові екскурсії, але дрогобичани зможуть зробити зріст історії міста, зацікавити чимось особливим, щоб друзі були задоволені. А ті поїдуть до себе і розкажуть далі ці історії, які, можливо, знайдуть нових шанувальників, що захочуть на власні очі все це побачити і відвідати наш Дрогобич.

Юра МАРТИНОВИЧ

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.