Жахливий червень 1941: роковини масових розстрілів у Львові

Прем’єр-міністр України, уродженець Львова Денис Шмигаль написав, що «цього дня Друга світова війна увірвалася до кожної української оселі». Однак, в українські родини війна увірвалась ще 1 вересня 1939-го, коли бомбардували Львів.

Але й червень 1941-го приніс велику трагедію – масові вбивства політичних в’язнів радянськими міліціонерами.

На сторінці Національного музею «Тюрма на Лонцького», опубліковано родинні спогади дослідниці Устина Стефанчук. Вона пригадувала:

«По такій самій знимочці бабця мого чоловіка пізнала тіло своєї єдиної доні Іванки серед закатованих в львівській тюрмі Бриґітки. Серед понівечених людських тіл, закривавлене місиво з косою і знимкою в кишені. В такому вигляді мати знайшла свою дитину. Але чи одна мати? Лише в червні 1941 року, відступаючи червона армія замордувала в тюрмах кілька десятків тисяч осіб. Точних даних по кількості жертв досі немає. Багато документів зі свідченнями або досі засекречені, або знищені. Все для того, аби пересічний українець думав (це, якщо пощастить), що війна почалася з приходом німців. Для населення Галичини війна вже тривала кілька років, а почалася з радянською окупацією у вересні 1939.... І не закінчилася в 1945 році ...»

22 червня 1941 року, відразу після початку наступу німецький військ, органи НКВС розпочали масові розстріли. На той час для радянської влади постала проблема переповнення в’язниць політичними в’язнями. Особливо це стосувалося тюрем прифронтової зони, зокрема й у Львові. У тюрмах Львівщини на той час було 5 424 в’язні.

Утримували політвязнів у в'язницях Львова - № 1 - Бриґідках, № 2 – Замарстинівській, № 4 – «Малі Бриґідки»  (вул. Казимирівська, 34/ вул. Яховича)

10 червня в тюрмі № 1 при ліміті 1 500 осіб перебувало 3 638 в'язнів, тюрмі № 2 — 801 в'язень (ліміт — 270), а в тюрмі № 4 — 706 в'язнів (при ліміті 300), частину в'язнів відправили до м. Золочева, де вони утримувалися в місцевому замку.

Енкаведисти Меркулов і Філіпов видали два накази: в одному йшлося про терміновий облік усіх в’язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в ІТЛ [від рос. Исправительно-трудовые лагеря], і тих, кого необхідно розстріляти (це завдання покладалося на місцеве керівництво НКҐБ). У другому документі йшлося про евакуацію в’язнів, до нього додавався «План евакуації», згідно якого депортації з Львівської області підлягало 5 000 в’язнів. Для цього виділялося 204 вагони. Проте евакуювали лише 1 822 в’язнів із 5 000 запланованих. 3 602 в’язні залишилось у тюрмах Львова.

Розстріли, санкціоновані прокурором Львівської області Харитоновим, розпочалися 22 червня. До 3 602 людей, що залишились у тюрмах Львова після евакуації додалися нові заарештовані, яких називали причетними до ОУН, шпигунами, диверсантами.

Загальна кількість жертв у Львові невідома, але за оцінками німецького історика Кая Штруве, вона коливається між 2358 і 2752.

Спочатку вбивали за звичайним НКВСівським способом — пострілом у потилицю у спецкамері. Проте фронт швидко наближався і людей почали розстрілювати масово — з автоматичної зброї у камерах підвалів через дверцята для передачі. В останні дні — кидали до камер гранати.

Спочатку тіла вбитих вивозили вантажівками та ховали у спецмісцях. Але перед самим приходом німців чекісти, поспішаючи, ховали вбитих у подвір'ях та підвалах тюрем.

Знищення евакуйованих в'язнів продовжувалися в центрально-східних областях України — у пересильних тюрмах Умані, Києва та Харкова.

Загалом у перші тижні війни в тюрмах Західної України було страчено близько 22 тисяч осіб. Масштабні страти більшовицькою владою політичних в'язнів у перші тижні німецько-радянського збройного протистояння справили шокове враження на населення Західної України.

Щоб детальніше ознайомитись з тогочасними подіями і відчути весь жах утримування полятв'язнів у тюрмах, у колишній катівні — музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького», облаштоване спеціальне приміщення, де кожен охочий зможе залишити згадку про родичів, що стали жертвами тоталітарних режимів.