Художниця зі Львова розписує храм у Маріуполі: мріють встановити рекорд (фото)

Храм ПЦУ, який зараз носить ім’я Петра Могили, тут почали будувати ще 20 років тому, на місці колишнього підрозділу Маріупольського торгового порту.

До проєкту розпису храму долучився волонтер з кількарічним досвідом Кирило Долімбаєв. Він через соцмережі розпочав збір коштів на оздоблення споруди.

«Якось я побачив у Фейсбук пост настоятеля храму Романа Перетятька про те, що вони просять допомогти долучитись до благодійності. Там годували потребуючих людей. Спершу я перераховував по 100-200 гривень на потреби, а потім подумав, що можна й більше людей залучити до такої ініціативи. Я мав ціль не зібрати кошти, а, власне, залучити до такої ініціативи більшу кількість людей.

За місяць вже вдалось це реалізувати. Навіть такі люди приходили допомагати, які з цим храмом не були пов’язані ніколи і нічим.  Були й прихожани Московського патріархату, протестанти, мусульмани привозили продукти. Сама суть в тому, що, які б не були віросповідання, людські цінності однакові для всіх – допомагати потребуючим, тим більше своїм, українцям.

Після цього я побачив проєкт з добудови храму. Перший пост зробив 28 травня і вирішив спробувати запустити цей проєкт. Вже за місяць ми зібрали 2,5 тис. доларів. Нам цих коштів заледве, але вистачає на розпис і ковану фігуру архангела Михаїла.

У християн архангел Михаїл – покровитель військових. Виходячи з нашої ситуації в Україні і зокрема тут, на сході, нам ця постать буде дуже актуальною.

А розпис «петриківкою» – це також одна з можливостей привернути увагу до української культури. Особливо на сході України. Бо тут все розглядають в площині Московського патріархату і російської культури. А така от, як на мене, лагідна українізація буде на часі в цей нелегкий період. Це гарний досвід у місті робити щось інше, а не лише якісь банальні речі», – каже Кирило Долімбаєв.

Художниця, яка відгукнулась на пропозицію розписувати храм у петриківському  стилі, Ольга Черьомушкіна зі Львова. Маріуполь їй не чужий, адже колись тут жила 4 роки.

«Я розписувала тетраподи, такі бетонні споруди на блокпостах у 2014 році. В Урзуфі в мене була робота, яку занесли до Книги рекордів України – паркан з петриківським розписом. Також тут працювала над проєктами у кафе та дитячій поліклініці.

Коли виїхала до Львова, ще 3 роки тому, мені запропонували зробити проєкт з розпису церкви. Але тоді не склалося – проєкт відклався, бо не встигли привести стіни в порядок.

Цього року вже інша людина цим зацікавилась. Я написала на своїй сторінці в Фейсбуці, що мав би бути реалізований гарний проєкт, але, на жаль, є лише в мене у ноутбуці. І от місцевий волонтер Кирило Долібаєв побачив це, він якраз цій церкві допомагав. І так от зійшлись зірки. Він зацікавився і запропонував щось робити. Усе й закрутилось», – розповідає Ольга.

Це перший храм у виконанні художниці, та ще й таких масштабів. Його висота – 27 метрів. Дівчина розповідає, що буде малювати на рівні 20 метрів, а то й вище. Працює зі страхівкою і надійним кріпленням, а тому зовсім не боїться.

«Зараз з вами розмовляю, то тут є десь 5 метрів. Для мене це вже дитяча висота. Мені подобається те, що я займаюсь улюбленою справою, яка приносить задоволення не тільки мені, але й усім. Ми вже місяць розписуємо, свою роботу показуємо в інтернеті. Її поширюють і в наших групах, і за кордоном. Серед сотень позитивних відгуків, є, можливо, 5 негативних. Але переважно всі захоплюються нашою роботою.

Мені зараз приносить задоволення все. І те, що робота така масштабна, і те, що це як своєрідний виклик для мене. Бо справді на таку висоту не кожен зможе і не кожен захоче залізти. Я знаю, що навіть там, де мені страшно, я однаково залізу і все зможу виконати. Ця робота для мене – знакова і викликає лише позитивні емоції.

Взагалі петриківський розпис не можна розписувати з поганим настроєм чи поганими емоціями. Тому в мене лише піднесення», – каже художниця.

Кирило розповідає, що спершу люди з недовірою сприймали ідею з пожертвами, адже є багато шахраїв, які збирають гроші на щось, а потім обманюють.

«Коли я назбирав вже половину суми, запросив Ольгу зі Львова. Вона приїхала, і ми почали розмальовувати храм. Люди побачили, що робота йде і це не є ніяке шахрайство. Тоді почали інтенсивно допомагати. Багато хто приходить – хвалить, дивиться та милується такою красою церкви.

Кошти, які зібрали – це все кошти меценатів. Жодна політична сила тут не долучилась, хоч і звертались. Найбільша сума, яку нам пожертвували – це коли місцевий лікар дав 500 доларів. Тут ПЦУ не дуже, м’яко кажучи, в фаворитах серед громадян. Якщо б Московський патріархат – то інша справа.

70% грошей – це наші місцеві меценати перераховують кошти. Решта 30% – з інших частин України і з-за кордону. Але це не є якісь великі суми – по 40-50 доларів», – пояснює Кирило Долімбаєв.

Зараз Ользі допомагає художниця за фахом і дочка настоятеля храму Марина Перетятько.

«Це цікавий і приємний досвід. Не думала, що зможу в такому проєкті реалізувати свій забутий досвід. Якщо така нагода випала, то, я вважаю, дуже корисно і потрібно до неї долучитись.

До кінця цього проєкту планую тут допомагати. Зараз вже трошки призвичаїлась і все чудово. Багато залежить від погоди. Коли не так спекотно, то працювати легше. Стосовно того, що дуже високо – то мені взагалі не страшно. Маємо надійні кріплення і ліфти.

Найбільше подобається результат роботи – як воно все виглядає. Намалюєш і бачиш, як воно все на очах складається як пазл», – каже Марина Перетятько.

Організатори і художник сподіваються закінчити проєкт з зовнішнім розписом храму до кінця літа.

А стосовно розпису всередині храму, то кажуть, що там ще нічого не зроблено.

«Я б, звичайно, хотіла взяти участь у розписі зсередини. Як буде така можливість, то я б з радістю приїхала. Лики святих треба вчитись розписувати, а в мене нема таких навиків. Але, крім образів, можна додати ще й орнаменти якісь. Я б дуже хотіла, щоб ця церква була вся розписана петриківкою ще й зсередини», – веде далі Ольга Черьомушкіна.

Кирило Долімбаєв зауважив, що є вже люди, також зі Львова, які готові розписувати храм зсередини – як Володимирський собор у Києві. Але для цього потрібно задіяти надзвичайно великі кошти: «Було б добре храм, крім релігійної, перевести ще й у культурну площину. Можливо, таким чином би долучилась держава. А якщо це вже буде культурна споруда, то, може, якісь гроші виділять.

Ми дізнавались – це буде найбільший храм у світі, який розписаний петриківським розписом. Дуже приємно , бо приходять фотографуються зі школи, з поліції приходили. Будемо пробувати звертатись в Книгу рекордів України».

Довідка

Петриківський розпис, або «петриківка» — українське декоративно-орнаментальне народне малярство, яке сформувалося на Дніпровщині, в селищі Петриківка, звідки й походить назва цього виду мистецтва.

Окремі речі з візерунками в стилі петриківського розпису збереглися ще з XVIII століття. Однак у сучасному розумінні цей напрям сформувався наприкінці XIX століття — на початку XX століття. Походження петриківського розпису пов'язують з козацтвом і заселенням Дніпровщини вихідцями з Полтавщини, Слобожанщини та Поділля у XVIII столітті та в першій половині XIX століття.

До благодійних пожертв можна долучитись

ПриватБанк: 4731219114792710

Тетяна ЯВОРСЬКА