Перший крок до незалежності: 30 років Декларації про державний суверенітет

Декларація стала основою для «Акту проголошення незалежності України». 24 серпня 1991 Верховна Рада Української РСР фактично вдруге проголосила Україну незалежною демократичною державою, прийнявши «Акт проголошення незалежності України», підтриманий всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року.

Документ став правовим фундаментом для Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладанні міжнародних угод. Правки, внесені депутатами від Руху, дозволили українській Декларації значно випередити аналогічний документ у Росії і варіант, прийнятий на з'їзді КПУ. Це, фактично, була програма побудови незалежної держави.

За місяць Верховна Рада Білоруської РСР прийняла декларацію про суверенітет республіки, яка повторювала тези української декларації про побудову самостійної держави.

Цікаво, що практично всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР. Однак комуністи підтримали документ, адже завершальним у ньому стало положення про те, що принципи Декларації про суверенітет України будуть використані для укладення нового союзного договору.

Одним із головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України.

Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювався намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а за необхідності ввести власну грошову одиницю.

Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.

Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках і зобов'язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

Також у документі проголошувалось право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами.

Народні депутати від Народної Ради Левко Горохівський, Олесь Шевченко, Левко Лук’яненко, Степан Хмара, Михайло Горинь, Богдан Ребрик, Ірина Калинець, В’ячеслав Чорновіл, Богдан Горинь, Генріх Алтунян після голосування за прийняття Декларації про суверенітет 16 липня 1990 року.

Маловідомим є факт, що основні положення Декларації (зокрема ключове визначення суверенітету України) вніс у текст Декларації професор-юрист Володимир Василенко, який консультував робочу групу і мав дуже тісні робочі відносини з Іваном Плющем (на той час першим заступником спікера, що після відходу Івашка головував на засіданнях Верховної Ради). Василенко працював над своєю кандидатською дисертацією про суверенітет в 1960-ті роки під час «хрущовської відлиги», - йдеться на Радіо Свобода.

Головував на історичному засідання 16 липня 1990 року Іван Плющ, якого Василенко характеризує як «людину з досвідом, авторитетом та українським сентиментом, яка розуміла значення документа».

Іван Плющ та Степан Хмара біля Верховної Ради у день прийняття Декларації про Державний суверенітет України , 16 липня 1990 р. Фото: Голос України

На цьому тлі 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалює Декларацію про державний суверенітет України. 355 – «за», чотири – «проти». Декларацію ухвалено майже 80 відсотками депутатського складу.

День прийняття Декларації був оголошений святковим і вихідним на території України.