дивись.info

Чотири роки без Шеремета: що сьогодні відомо про розслідування

Чотири роки без Шеремета: що сьогодні відомо про розслідування

Чотири роки тому, 20 липня 2016 року у центрі Києва внаслідок підриву автомобіля загинув журналіст Павло Шеремет.

Чим займався Шеремет, чому розслідування його вбивства стало мірилом успіху Нацполіції і на якому етапі справа знаходиться зараз, читайте у матеріалі ІА Дивись.інфо.

Павло Шеремет був відомий гострими публікаціями на пострадянському просторі. Він уродженець Мінська, після університету працював у відділі валютних операцій одного з банків, а згодом став консультантом економічних програм Білоруського телебачення.

З економіста – у ведучі

У другій половині 90-х Павло Шеремет все більше заглиблюється у журналістську діяльність: стає автором і ведучим щотижневої аналітичної програми «Проспект» на Білоруському телебаченні, згодом – головним редактором «Білоруської ділової газети», паралельно – завідувачем білоруським бюро «Громадського російського телебачення» і власним кореспондентом ГРТ в Білорусі.

У 1997 році білоруські правоохоронці інкримінують йому отримання грошей від зарубіжних спецслужб та незаконну журналістську діяльність. Тоді на захист Шеремета стає президент Росії Борис Єльцин. Як наслідок – Шеремета засуджують до позбавлення волі строком на два роки умовно, і одного випробувального року. Фактично у в’язниці Павло Шеремет провів три місяці.

Стосунки з владою

Сам журналіст був переконаний, що справу сфабриковано з ініціативи президента Білорусі Олександра Лукашенка. Про політика Шеремет відгукувався так: «Лукашенко – це вже не смішно. Це серйозний супротивник з колосальною інтуїцією, звіриним почуттям небезпеки і божевільною жадобою влади». Після цього Шеремет виїжджає з Білорусі, однак продовжує працювати на батьківщині, розслідуючи справи, ймовірно пов’язані з викраденням людей. Шеремет часто фігурував у ЗМІ як представник опозиції режиму білоруського президента Лукашенка. Його неодноразово затримували правоохоронні органи республіки.

Лукашенко – серйозний супротивник з колосальною інтуїцією, звіриним почуттям небезпеки і божевільною жадобою влади

Шеремету довелося також попрацювати і на російську службу телеканалу ГРТ. У  1999-2000-х роках він був ведучим програми «Час» та недільної «Інформаційної програми з Павлом Шереметом». Напередодні президентських виборів він пішов з програми через конфлікти з керівництвом. «Пішов з “Часу” і довго змивав цю ганьбу», – згадував пізніше Шеремет.

У 2005 р. Шеремет виступив ініціатором створення інформаційно-аналітичного інтернет-сайту «Білоруський партизан». Згодом сайт згадувався в ЗМІ як ресурс, в матеріалах якого переважала різка критика білоруської влади. Шеремета також згадували в пресі як керівника видавництва «Партизан», яке, крім його власних книжок, випустило, зокрема, одну з книг російського опозиційного політика Бориса Нємцова.

Наприкінці березня 2010 р. стало відомо про позбавлення Шеремета громадянства Білорусі. Як офіційну причину в документах було вказано наявність у журналіста громадянства РФ, хоча, як зазначалося у пресі, білоруські закони не забороняли друге громадянство Шеремета.

З 2012 р. вів блог журналіста в інтернет-виданні «Українська правда». Учасник конгресу “Україна — Росія: діалог”, що відбувся 24-25 квітня 2014 р. в Києві. У червні 2015 р. запустив авторський проект “Діалоги” на українському телеканалі “24”. З вересня 2015 р. по квітень 2016 р. — ведучий на українському Радіо “Вєсті”.

Шеремет – документаліст

Шеремет – автор документальних фільмів «Дике полювання» і  «Дике полювання-2» з жорсткою критикою білоруського режиму, «Чеченський щоденник», «1991 – Останній рік імперії», «Остання висота генерала Лебедя», ювілейного фільму про колишнього президента СРСР Михайла Горбачова, фільму, присвяченого 60-річчю початку блокади і ряду інших. У січні 2007 р. Шеремет представив фільм «Страта Саддама. Війна без переможця» про останні дні іракського диктатора Саддама Хусейна. В одному з інтерв’ю Шеремет розповідав про свою мрію зняти «хороший документальний фільм про мистецтво». «Але так от життя складається, що весь час то війна якась чеченська, то президент якийсь несамовитий…».

Шеремет – один з авторів книги «Випадковий” президент», присвяченій режиму Лукашенка в Білорусі (книгу написано в співавторстві зі Світланою Калінкіною). У 2006 р. Шеремет презентував книгу «Пітерські таємниці Володимира Яковлєва», що розповідає про діяльність Володимира Яковлєва на посаді глави Санкт-Петербурга. У 2009 р. з’явилися книги Шеремета «Саакашвілі/Грузія: Загиблі мрії», присвячена аналізу грузино-російських відносин й особистості президента Грузії Міхеїла Саакашвілі, і «ТV. Між ілюзією і правдою життя», яку описували у пресі як «путівник лабіринтами телебачення».

Але так от життя складається, що весь час то війна якась чеченська, то президент якийсь несамовитий

Також Шеремет в останні тижні життя аналізував схеми приватизації Одеського припортового заводу та діяльність добробатів, зокрема полку «Азов» та зустрічався друзями та колегами Нємцова у зв’язку з розслідуванням обставин його вбивства.

Вбивство у центрі Києва

Павло Шеремет загинув 20 липня 2016 р. у Києві, в результаті вибуху автомобіля о 7:45 ранку. Сталося це на розі вулиць Богдана Хмельницького та Івана Франка, навпроти «Макдональдсу».

Авто, на якому їхав Шеремет, належало керівниці «Української правди» Олені Притулі, але її в машині не було. Згодом правоохоронці з’ясували, що вибух стався через безоболонковий саморобний вибуховий пристрій, який керувався дистанційно. Для вбивства використали елементи протипіхотної міни.

У смерті Шеремета суспільство вгледіло сценарій повернення до 90-х. Про важливість запобігання таким процесам саме говорив журналіст в одному з інтерв’ю. Тому не дивно, що розслідування його смерті стало чи не найгучнішою справою останніх 5-ти років.

Посол ЄС в Україні, ОБСЄ, Литва та Сполучені Штати Америки закликали повністю розслідувати цей злочин та покарати винних у ньому, а голова ПАРЄ назвав це атакою на свободу ЗМІ та безпеку журналістів.

22 липня у Києві в Українському домі відбулася громадська церемонія прощання з Павлом Шереметом. Поховали Павла Шеремета у Мінську, на Північному кладовищі.

Перебіг розслідування

20 липня 2016 р. СБУ заявило про розгляд слідством чотирьох основних версій вбивства­­­­:

  • професійна діяльність;
  • неприязнь у відносинах або особисті мотиви;
  • «російський слід» (дестабілізація ситуації в Україні);
  • замах на Олену Притулу.

Севгіль Мусаєва-Боровик, головний редактор сайту «Українська правда», де працював журналіст, повідомила, що Павло Шеремет та Олена Притула останні місяці помічали за собою стеження.

20 липня 2016 року відеозапис моменту вибуху автомобіля на вул. Хмельницького в Києві, в результаті якого загинув Павло Шеремет, потрапив у мережу. А наступного дня представник Державного департаменту США заявив, що ФБР взялося за розслідування вбивства пана Шеремета.

За рік слідство засекретили через побоювання про витік інформації.

У травні 2017 в рамках проєкту «Слідство.Інфо» вийшов фільм-журналістське розслідування «Вбивство Павла», яке висвітлило важливі подробиці стеження за Шереметом, знайдені журналістами. Журналісти стверджували, що в ніч напередодні вбивства стеження за будинком Шеремета здійснював дехто Ігор Устименко, який на 2014 рік був чинним співробітником СБУ. Ця людина також бачила людей, що здійснили закладку вибухового пристрою під автомобіль Шеремета. Висловлювалося припущення про причетність до вбивства Павла Шеремета силових органів України. Згідно із заявою СБУ, Ігор Устименко був звільнений з СБУ 29 квітня 2014 за станом здоров’я.

Наприкінці 2019 року міністр внутрішніх справ Арсен Аваков неочікувано заявив про затримання підозрюваних у справі Шеремета. Правоохоронці підозрюють у виконанні вбивства активістів і волонтерів Андрія Антоненка, Юлію Кузьменко, Інну та Владислава Грищенків, а також Яну Дугар.

Правоохоронці проілюстрували версію слідства прослушкою телефонів фігурантів, їхніми фото із соцмереж тощо. Ця відповідь викликала чималий спротив у частини суспільства. Симпатики затриманих вважають, що тих «призначили» винними.

22 травня поліція завершила розслідування стосовно тих, кого вважає виконавцями вбивства.

Це музикант Андрій Антоненко (відомий за псевдо Riffmaster), лікарка Юлія Кузьменко та медсестра Яна Дугар. Усі троє мають стосунок фронту: як волонтери або добровольці. Усі троє свою причетність до злочину заперечують.

Спершу слідство називало організатором Антоненка, а мотивами вказувало «ультранаціоналістичні погляди». Офіційна версія змінилась перед самим завершенням розслідування.

Тепер усі троє підозрюваних значаться як виконавці. А організатори, які нібито і підібрали музиканта, лікарку та медсестру, фігурують під словосполученням «невстановлені особи». Чи стоять за цим словосполученням якісь здогадки – поліція не каже.

У новій версії змінився і мотив. Тепер це створення «вкрай резонансної події з метою подальшої провокації численних акцій протесту».

Парадокси від криміналістів

Основний доказ, що станом на зараз демонструють суспільству, – експертизи, порівняння рухів та зовнішнього вигляду підозрюваних із вбивцями. Для Антоненка та Кузьменко провели також експертизу ходи.

Деякі експерти назвали підозрюваних і вбивць одними й тими самими людьми. Інші не змогли дати чіткої відповіді через погані умови запису.

На початку слідство звертало увагу на різні деталі: нібито вимкнені або нетипово неактивні телефони фігурантів, принт на кофті Антоненка, його нібито шкутильгання та «МОН-50» вдома в музиканта, телефонні розмови про «дестабілізацію», 7 телефонів і «набір сапера» вдома в Яни Дугарь, будинок та елітне авто, придбане волонтеркою Кузьменко за останні 5 років.

До чималої частини цих аргументів майже одразу з’явились питання. Про деякі з них, наприклад, принт Антоненка чи статки Кузьменко, на паперах чи в судах ніхто більше не згадував.

Післяопераційне шкутильгання Антоненко заперечує і навіть наводив довідку від лікаря, що функція ходи не була порушена. Його «МОН-50» офіційно не є вибухівкою, адже вона вихолощена.

Телефонні розмови, як виявилось пізніше, показували, вирвавши з них деякі фрази. Захист також стверджує,що «набір сапера», про який також переживала Дугар на плівках, належав не їй. У свою чергу адвокати кажуть, що експертизи не витримують критики спеціалістів і були проведені із порушенням процедури. Захист також підкреслює: британець Айван Бірч, який аналізував ходу підозрюваних, в Україні не має статусу судового експерта та й методика такого аналізу офіційно не зареєстрована.

Крім того, у працях самого Бірча захисники знайшли слова про те, що експертиза ходи може бути додатковим, а не основним доказом провини, адже не доведено, що ця особливість людини – унікальна.

З кінця травня підозрювані та їхні захисники ознайомлюються з матеріалами справи. Поліція при цьому стверджувала, що справа вже готова до суду, і коли почнеться розгляд – залежить від адвокатів. Згодом правоохоронці ще й натякнули, мовляв, їхні опоненти затягують процес, не всі захисники почали читати матеріали.

Зрештою слідство навіть вирішило обмежити адвокатів і встановити їм терміни на ознайомлення у 10 днів. Суд погодився, але частково: часу дали до 14 серпня.

Справа складається з 38 томів, кожен – по 250-300 сторінок плюс – відео та аудіо, за словами захисту, на 300 гігабайт.

Це ті матеріали, що стосуються саме Антоненка, Кузьменко та Дугарь. Загалом же розслідування зараз містить більше 200 томів.

Чимала кількість цих питань з’явилась не сьогодні і висить у повітрі останні місяці, але в МВС чи прокуратурі не поспішають давати на них відповіді. Після гучного брифінгу у грудні 2019 року в органах взагалі зайвий раз не виходять із публічними заявами щодо справи Шеремета.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.