Лідерки: як львів’янки розбивають «скляну стелю» (фото)

Українським трудовим законодавством заборонена статева сегрегація при прийомі на роботу та просуванні кар’єрними сходами, навіть сумнозвісний наказ МОЗ про заборонені для жінок професії вже давно скасований. На практиці українки досі стикаються зі стереотипами та упередженнями у реалізації своїх лідерських амбіцій. Що заважає прагнути лідерства і  що мотивує жінок-лідерок, розбираємося разом із нашими героїнями.

Лідерки змін

Оксана Кошак відома серед усіх зоозахисників не лише у Львові, адже змогла стати лідеркою докорінних змін та повністю переформатувати систему роботи з безпритульними тваринами в місті. 2016 року вона очолила комунальне підприємство «Лев», зробивши зі скандального утилізатора чотирилапих безхатченків сучасний стерилізаційно-адаптаційний центр. Наразі цей досвід є передовим для всієї України, хоча починався її шлях у зоозахисті геть нелегко. Попри стереотипи про те, що чоловіки є більш психологічно витривалі, пані Кошак витримала шалений тиск громадськості в перші місяці після призначення на посаду, але не покинула ідеї реформувати систему поводження із тваринами у Львові. Тоді їй довелося стикнутися з чималою кількістю стереотипів, зокрема й гендерних.

«Виходячи зі свого досвіду, на превеликий жаль, я відстежую в нашій країні не так недовіру до жінок, як певні інші моменти як, наприклад, якщо ти працюєш у столиці, а приїхав зі Львова, то столичним людям, умовно, провінція не потрібна. У цьому сенсі йде певне цькування. Крім того, є зауваження, мовляв, ти жінка і з колективом тобі буде важко справлятися, - ділиться пані Кошак. - У нас у зоозахисті взагалі звинувачення полягають переважно у тому, що ти не любиш тварин, бо не накопичила їх у себе вдома. На жаль, стереотипів дуже багато й вони відволікають від якісного виконання роботи, бо поки ти подолаєш всі ті міфи, поки своєю роботою не покажеш, що все можливо, до того часу важко з тим боротися. Є ще одна проблема у нашій країні – недовіра до влади, до чиновників, до керівників комунальних підприємств, адже люди переконані, що якщо хтось приходить у цю сферу, він не може бути добросовісним, відповідно, цю людину одразу треба звинувачувати».

[dyvys_blockqoute text="На жаль, стереотипів дуже багато й вони відволікають від якісного виконання роботи, бо поки ти подолаєш всі ті міфи, поки своєю роботою не покажеш, що все можливо, до того часу важко з тим боротися" author="Оксана Кошак"]

Мар’яна Возниця, директорка Західного міжрегіонального департаменту Національної служби здоров’я України, який опікується роботою медичних закладів восьми областей України. Перед тим пані Мар’яна кілька років очолювала львівський ОХМАТДИТ, обласну лікарню на кількасот ліжок. «Я почала працювати лікаркою в 1999 році, все життя у мене було одне місце роботи – я працювала в ОХМАТДИТі, потім я очолила його, одночасно працювала в інших лікарнях. Далі я займалася певним аутсорсингом, тобто у мене завжди було цікаве життя і реформа охорони мене неймовірно цікавила, тому що я розуміла, що медична реформа – це та, з якою Україна запізнилася на дуже-дуже багато років. Відповідно, коли минулого року відкрилися вакансії на директорів регіональних департаментів, без сумніву, мене це зацікавило і, звичайно, були якісь сумніви, чи я зможу, бо то є важка робота і є таке упередження в нашому суспільстві, що для жінки – то занадто, бо то 8 областей. От я сьогодні вранці попрацювала в офісі, провела дві наради, зараз їду в Київ, дорогою маю заїхати в Рівне, і я так живу. Мені це подобається, я відчуваю якусь радість від того, що роблю цю роботу».

Гендерні стереотипи в лідерстві

Пані Мар’яна ділиться, що з гендерними упередженнями стикається постійно: «Без сумніву, гендерні упередження є. Існує статистика, – думаю, для багатьох галузей вона подібна, – що у сфері працює більшість жінок, а на керівних посадах – абсолютна більшість чоловіків, як у медицині. Дуже часто ще трапляється таке, що є чоловік, дуже потужний керівник, а заступниці в нього – жінки. А ми всі знаємо, що у величезній організації заступники все і роблять, принаймні, це є не менш потужні люди, аніж сам керівник. Але чомусь, коли постає питання керівництва, то це – чоловік. І дуже часто таке трапляється».

За її словами, нерідко люди демонструють такі упередження на рівні побутового спілкування, причому роблять це не з метою образити, а цілком щиро: «Часто бувають такі моменти, що чим менше місто, то тим частіше буває, що жінка приходить на зустріч, а їй не подають руку, тобто чоловіки заходять наче як на ділову зустріч, а жінку зустрічають словами: «Боже, як ви гарно виглядаєте!» Завжди хочуть нагодувати обідом, подарувати квіти. Тут немає нічого поганого, але це одразу ставить певні рамки. Бо коли приїжджає чоловік, йому руку потиснули і запрошують до роботи, а як приїжджає жінка, починаються отакі реверанси. Ще, наприклад, буває, що приїжджаєш за кермом, а тобі кажуть: як, ви приїхали сама? І це не говориться для того, аби мене принизити, це говориться щиро, мовляв, ви ж жінка, чого ж ви не сказали, ми би за вами машину прислали. І от якщо брати такі дуже дрібничкові моменти, то я би сказала, що отаких стереотипів, мовляв, ви поганий керівник, бо чоловіки кращі керівники, напевно, такого немає. Але в деталях завжди йдеться про те, що нібито це – чоловіче місце, що не жіноче то діло такою штукою займатися. Я завжди розповідаю одну показову історію. Коли я йшла на посаду керівника ОХМАТДИТу львівського, було шестеро претендентів, практично всі були чоловіки, комісія була повністю чоловіча, жінками були лише секретарки, які роздавали папери на підпис. Тож, я показую свою презентацію, розповідаю про стратегію, а мене питають: «А що про це думає ваш чоловік?», «А ви знаєте, що чоловіки не люблять, коли жінки довго на роботі?», «А ви розумієте, що чоловік може собі й іншу жінку знайти, поки ви працювати будете?» Моїх колег-чоловіків, які теж йшли на конкурс, питали, як вони планують розвивати інфраструктуру, як планують робити, щоб туди маршрутка їздила та інше. Як на мене, тут не треба ставати у відкриту агресію, а просто показувати своїми діями, що працюємо далі. Я про це не думаю в контексті образ, я подаю руку сама. Жінкам треба не боятися подаватися на посади, які їм здаються чоловічими, якщо хочеться це робити».

[dyvys_blockqoute text="Жінкам треба не боятися подаватися на посади, які їм здаються чоловічими, якщо хочеться це робити" author="Мар'яна Возниця"]

Дослідниці Людмила Усанова та Маргарита Нестеренко у своїй науковій статті «Гендерні стереотипи та проблеми лідерства» також зауважують:  «Для жінки шлях до влади пов’язаний з подоланням численних перешкод, навіть якщо вона володіє відповідними знаннями і здібностями, а для чоловіка – з реалізацією численних можливостей. Спрацьовує правило, за яким жінка повинна бути вдвічі краща за чоловіка».

Цю думку поділяє й Оксана Кошак: «Можливо, жінкам заважає оцей тиск на проміжному етапі, коли ти проходиш ланку за ланкою, а оцей градус недовіри, градус супротиву з кожним кроком підвищується. Можливо, тоді жінки все-таки приймають рішення бути більш корисними у своїх сім’ях, у звичній щоденній роботі та опускають руки й, на жаль, не продовжують тої боротьби, адже у боротьбі жити надзвичайно важко. Я вважаю, що це – страх виклику, страх тиску. Можливо, я помиляюся, але коли пригадувати мою історію, то я би, певно, теж уже декілька разів здалася би. Але є така пісня про те, що «здатись ти завжди встигнеш», то я нею керуюсь і коли вже нестерпно, завжди собі кажу: «Здатися ми завжди встигнемо, треба рухатися вперед!» Тому потрібно шукати складову, яка буде надихати не опускати руки».

Дослідниці Усанова та Нестеренко додають: «Прагнення до професійного успіху у багатьох жінок має суперечливий характер, що отримав назву «конфлікт боязні успіху». Професійний успіх часто викликає у жінок тривогу, сумніви у власній жіночності і здатності реалізовувати ролі матері та дружини. Культурні традиції, як правило, підсилюють цю тривогу, формуючи взаємовиключний вибір жінки між роботою і сім’єю. Проте відсутність зовнішнього тиску у традиційно жіночих професіях веде до зниження страху успіху, що уможливлює кар’єрне зростання».

«Ці стереотипи про роль жінки в суспільстві якраз і заважають прагнути лідерства, - додає Мар’на Возниця. - Наприклад, стереотипи про те, що у професійно успішної мами діти, умовно, голодні та з уроками непрочитаними. Але ж насправді у жінки є чоловік, то що він робить в цей момент? І все-таки, зараз суспільство стає іншим».

Звідки брати сили

«Я вважаю, що бути лідеркою не важко, бо якщо ти гориш якоюсь ідеєю і можеш правильно її донести до людей, які поруч, та зарядити інших цією ідеєю, то бути лідеркою дуже легко. У тебе за спиною ще такі самі лідери, які тебе підштовхують вперед і для яких ти є страховкою в тому, що вони роблять усе правильно, - розмірковує Оксана Кошак. – Енергія найбільше береться з результату. Коли ти бачиш плоди своєї роботи, щасливих прилаштованих тварин, які їдуть додому, бачиш щасливих вилікуваних тварин, які були при поступленні просто на грані життя й смерті, тоді розумієш, що недаремно на тому світі живеш і все робиш правильно. Є лише одна річ, яка дозволить завжди рухатися вперед: велика віра в себе й те, що ти робиш. Якщо ти впевненна і ти знаєш, що твої дії приведуть до належного результату, тоді хоч і буде шалений опір, немає нічого, з чим не можна справитися. Просто треба вірити в себе».

[dyvys_blockqoute text="Енергія найбільше береться з результату" author="Окана Кошак"]

Мар’яна Возниця акцентує також на підтримці оточення, без якої – складно. «Дуже важливо, аби жінка була вільна у своєму виборі. Це не означає, що вона конче має бути керівницею чи лідеркою, чи очолювати країну – тут не про те. Тут про те, наскільки їй комфортно у будь-якій ролі, чи вона це робить для себе. І, без сумніву, підтримку сім’ї, підтримку оточення треба мати, бо без цього дуже складно. Це все – про вибір, і мені здається, що чим більше про це буде говоритися, тим менше це буде здаватися чимось захмарним».

Валерія ПЕЧЕНИК

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews

Головне зображення: https://ua.depositphotos.com/