Ігор Юхновський: «Я багато влад пережив і можу сказати, що мені найкраще живеться в Україні»

Juxnovskyj

Ігор Юхновський, мабуть, не потребує особливого представлення – фізик-теоретик, доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАН України. Понад двадцять років він присвятив політиці.

Був лідером першої опозиційної фракції у Верховній Раді, депутатом чотирьох скликань та керівником Українського інституту національної пам’яті. З Ігорем Юхновським, якому за тиждень виповниться 95 років, ми говоримо про цінність незалежності, чому Україна не стала тою державою, про яку мріяли наприкінці 80-их років, і шо потрібно робити сучасній влада, щоби країна все ж такою стала.

– Що для Вас означає Незалежність України?

– Я жив при різних державах і різних владах. Вчився в гімназії за часів польської держави, бачив першу радянську владу з 1939 по 1941 і радо її зустрічав як визволення від поляків. Але пізніше почалися хвилі арештів моїх старших колег по школі, ми впали в жах. Пізніше прийшли німці, ми їх радо зустрічали, бо за радянської влади було дуже багато арештів – після відступу радянських військ люди виявили в тюрмі мертві і замордовані дитячі тіла. Але пізніше почалися вже німецькі арешти, гестапо на Волині було жахливим. Тому коли 1944 року прийшли радянські  війська, ми їх радо вітали, і я пішов на війну. З війни повернувся переможцем. У 1989 році я став депутатом Верховної Ради і з 1991 року – громадянином України. Тобто я багато влад пережив і абсолютно чітко  і відповідально можу сказати, що мені найкраще живеться в Україні, у своїй державі.

Я жив при різних державах і різних владах

– Чому Україна, на Вашу думку, не стала такою сильною заможною державою, як на це сподівалися на початку 90-их?

– Мені здається, що ми некваліфіковано почали будувати державу. Вона не мала контактів з виробничою системою і в результаті держава пішла вниз. Ми вчинили не так, які всі переможці. Вони коли отримують державу, то попередніх функціонерів не виганяють, а використовують. Ми цього не зробили.

– Зараз в цій ситуації, які ви бачите виходи з кризи, в котрій перебуває Україна? Що б Ви порадили теперішній можновладцям?

– За будь-яку ціну требу бути чесними, не брати ніяких поборів. Президент і уряд мають розуміти, що вони застали неймовірну несправедливість попередніх років – несправедливість у рівні заробітних плат, у порушенні закону вартості праці. Потрібно вирівняти зарплату в усій державі. В усьому світі зарплата вчителя – це 880 кг хліба на місяць, так має бути і у нас.  Зарплата повинна відповідати вартості праці. Не може бути, щоби суддя отримував 180 тисяч  гривень на місяць, а професор юриспруденції – 8. Ці ідіотизми з мільйонними зарплатами мають бути знищені. Можна запровадити податок на такі зарплати. Якщо наприклад зарплата становить мільйон, то 90% має йти на податки.

Президент і уряд мають розуміти, що вони застали неймовірну несправедливість попередніх років

Це складне завдання, але так буде справедливо і це потрібно зробити. І найголовніше завдання – це війна. Цю війну ми програли, і це означає, що ми є переможені. Думати, що весь світ стане за нами – це смішно, ніхто за нас не буде класти свою голову. Чим довше триватиме ця оборона, тим менш прихильними до нас будуть ці території. Тому треба бути сильними, енергійними і рішучими. Треба закінчувати війну, на кожний постріл з протилежної сторони відповідати десятьма, але війну закінчувати.

– Складається враження, що влада сама не знає, яку Україну будує. Ось нещодавно довелося знову обороняти українську мову. Як вберегти владу від таких небезпечних кроків?

– По-перше, не потрібно рухати те позитивне, що ми маємо. Питання мови взагалі повинно перестати існувати. Влада в Україні має бути українською і мова влади не обговорюється – вона є  українська. Якщо вона такою не є – влада повинна терміново вчитися і вчити свої родини, тобто це питання штучне.

– Що Вам найбільше запам’яталося з періоду проголошення незалежності України?

– Мені найбільше запам’яталися події, які цьому передували, і в яких я брав активну участь. Це прийняття Декларації про державний суверенітет. За стінами Верховної Ради стояли люди з квітами. І коли депутати вийшли з Ради, їх усіх – і комуністів, і депутатів з Народної ради – засипали цими квітами. Це був перелом у свідомості багатьох депутатів.  Другий момент – це результати всенародного референдуму, коли ми проголосували за те, щоби стати незалежною державою. Мені було тоді дуже приємно працювати.

Володимир ГАЛЕЧИК

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: