Ігор Юхновський: «Я багато влад пережив і можу сказати, що мені найкраще живеться в Україні»

Був лідером першої опозиційної фракції у Верховній Раді, депутатом чотирьох скликань та керівником Українського інституту національної пам’яті. З Ігорем Юхновським, якому за тиждень виповниться 95 років, ми говоримо про цінність незалежності, чому Україна не стала тою державою, про яку мріяли наприкінці 80-их років, і шо потрібно робити сучасній влада, щоби країна все ж такою стала.

– Що для Вас означає Незалежність України?

– Я жив при різних державах і різних владах. Вчився в гімназії за часів польської держави, бачив першу радянську владу з 1939 по 1941 і радо її зустрічав як визволення від поляків. Але пізніше почалися хвилі арештів моїх старших колег по школі, ми впали в жах. Пізніше прийшли німці, ми їх радо зустрічали, бо за радянської влади було дуже багато арештів – після відступу радянських військ люди виявили в тюрмі мертві і замордовані дитячі тіла. Але пізніше почалися вже німецькі арешти, гестапо на Волині було жахливим. Тому коли 1944 року прийшли радянські  війська, ми їх радо вітали, і я пішов на війну. З війни повернувся переможцем. У 1989 році я став депутатом Верховної Ради і з 1991 року – громадянином України. Тобто я багато влад пережив і абсолютно чітко  і відповідально можу сказати, що мені найкраще живеться в Україні, у своїй державі.

Я жив при різних державах і різних владах

– Чому Україна, на Вашу думку, не стала такою сильною заможною державою, як на це сподівалися на початку 90-их?

– Мені здається, що ми некваліфіковано почали будувати державу. Вона не мала контактів з виробничою системою і в результаті держава пішла вниз. Ми вчинили не так, які всі переможці. Вони коли отримують державу, то попередніх функціонерів не виганяють, а використовують. Ми цього не зробили.

– Зараз в цій ситуації, які ви бачите виходи з кризи, в котрій перебуває Україна? Що б Ви порадили теперішній можновладцям?

– За будь-яку ціну требу бути чесними, не брати ніяких поборів. Президент і уряд мають розуміти, що вони застали неймовірну несправедливість попередніх років – несправедливість у рівні заробітних плат, у порушенні закону вартості праці. Потрібно вирівняти зарплату в усій державі. В усьому світі зарплата вчителя – це 880 кг хліба на місяць, так має бути і у нас.  Зарплата повинна відповідати вартості праці. Не може бути, щоби суддя отримував 180 тисяч  гривень на місяць, а професор юриспруденції – 8. Ці ідіотизми з мільйонними зарплатами мають бути знищені. Можна запровадити податок на такі зарплати. Якщо наприклад зарплата становить мільйон, то 90% має йти на податки.

Президент і уряд мають розуміти, що вони застали неймовірну несправедливість попередніх років

Це складне завдання, але так буде справедливо і це потрібно зробити. І найголовніше завдання – це війна. Цю війну ми програли, і це означає, що ми є переможені. Думати, що весь світ стане за нами – це смішно, ніхто за нас не буде класти свою голову. Чим довше триватиме ця оборона, тим менш прихильними до нас будуть ці території. Тому треба бути сильними, енергійними і рішучими. Треба закінчувати війну, на кожний постріл з протилежної сторони відповідати десятьма, але війну закінчувати.

– Складається враження, що влада сама не знає, яку Україну будує. Ось нещодавно довелося знову обороняти українську мову. Як вберегти владу від таких небезпечних кроків?

– По-перше, не потрібно рухати те позитивне, що ми маємо. Питання мови взагалі повинно перестати існувати. Влада в Україні має бути українською і мова влади не обговорюється – вона є  українська. Якщо вона такою не є – влада повинна терміново вчитися і вчити свої родини, тобто це питання штучне.

– Що Вам найбільше запам’яталося з періоду проголошення незалежності України?

– Мені найбільше запам’яталися події, які цьому передували, і в яких я брав активну участь. Це прийняття Декларації про державний суверенітет. За стінами Верховної Ради стояли люди з квітами. І коли депутати вийшли з Ради, їх усіх – і комуністів, і депутатів з Народної ради – засипали цими квітами. Це був перелом у свідомості багатьох депутатів.  Другий момент – це результати всенародного референдуму, коли ми проголосували за те, щоби стати незалежною державою. Мені було тоді дуже приємно працювати.

Володимир ГАЛЕЧИК