Довічне ув’язнення замість страти: 19 років тому в Україні скасували розстрільну статтю

На даний момент в Європі виняткову міру покарання мають в своєму законодавстві лише Білорусь і «ДНР».

Причому буквально на днях, 27 серпня, доповідь про тривожну ситуацію із стратами в останній квазідержаві опублікувало Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй із прав людини (УВКПЛ): «УВКПЛ стурбоване також тим, що «Донецька народна республіка» запровадила смертну кару. УВКПЛ відомо про два випадки, коли «суд» «Донецької народної республіки» виніс смертний вирок, проте станом на дату цієї доповіді вони не були виконані. Тим не менш, вони продовжують викликати занепокоєння, тому що в перші роки конфлікту озброєні групи вже проводили страти».

За даними міжнародної організації «Hands Off Cain», що бореться за скасування смертної кари на всій планеті, країнами-«лідерами» у питанні «вищої міри покарання» є Китай, Іран та Саудівська Аравія (98% загалом).

В Україні 1 вересня 2001 року набрав чинності новий (взамін ще радянського 1960 року) Кримінальний кодекс України, що навіть за найтяжці злочини передбачає довічне ув'язнення замість «вищої міри покарання».

Дані про останню страту в Україні не є відкритими і різняться в різних джерелах, та точно відомо, що вона відбулася не пізніше 1997 року, до введення мораторію на смертну кару.

Прикметно, що з Україною пов’язані всесвітньо відомі правозахисники, які доклали чимало зусиль до гуманізації системи покарань. Уродженець Жовкви, випускник Львівського університету Герш Лаутерпахт (1897-1960 рр.) був фахівцем з міжнародного права, учасником групи обвинувачення на Нюрнберзькому процесі. Він автор терміну «злочини проти людяності», ініціатор внесення до Статуту ООН пункту про дотримання прав людини як однієї з цілей цієї організації, якого ще називають «батьком дисидентського руху». Про сера Лаутерпахта ми писали тут.

А у Херсоні жив, помер і похований Джон Говард (1726-1790 рр.) — видатний британській юрист, який присвятив життя покращенню умов утримання ув'язнених у тюрмах Європи. До речі, день народження цього визнаного у світі філантропа-реформатора – завтра, 2 вересня.

Що ж стосується процесу гуманізації пенітенціарної сфери України, що призвів до мораторію, а згодом і до скасування смертної кари, то він був обумовлений вимогами міжнародного законодавства, відповідно, був непростим і подеколи схожим на маятник. Мораторій de jure не завжди був de facto і навпаки – депутати час від часу повертались і повертаються до обговорення можливості знову страчувати злочинців. Варто пригадати спроби комуністів з числа законотворців повернути смертну кару у 2008-му і 2010-му та зовсім свіжі ініціативи праворадикалів. У 2015 році за розстрільну статтю «за зраду Батьківщині і за корупцію» виступив нардепутат, екскомандир полку «Дніпро-1» Юрій Береза. Крім того, він зазначив, що за зґвалтування жінок і дітей також варто розстрілювати.

У тому ж 2015 році депутат Сергій Каплін зареєстрував у Раді законопроєкт, який вводить смертну кару (шляхом розстрілу) за корупційні злочини.

«Наслідком прийняття законопроєкту стане посилення відповідальності вищих керівних осіб держави перед суспільством», – йшлося в пояснювальній записці до проєкту закону.

Пристрасті на тему «Карати або не карати» у суспільства не вщухають і досі. Достатньо переглянути коментарі під постом Міжнародної неурядової організації Amnesty International Ukraine із щорічним звітом «Смертні вироки і страти», щоб оцінити поляризацію громадської думки.

 

З іншого боку…

«Якщо Україна в якийсь момент вирішить повертати смертну кару, – каже Оксана Покальчук, директорка Amnesty International Ukraine, – це буде означати, що вона відмовляється від більшості своїх міжнародних зобов’язань. Відповідно, Європейський суд з прав людини, Європейська конвенція з прав людини, всі механізми ООН, всі наші міжнародні зв’язки, які зараз присутні так чи інакше стосуються прав людини — ми від них будемо відмовлятись. Уявіть собі, який це рівень падіння для країни. Повернення смертної кари відкине нас на століття назад».

Одне слово, питання руба: чи має право будь-хто, зокрема і держава позбавляти людину найціннішого – життя? А якщо йдеться про жорстокого серійного вбивцю, який без натяку на каяття зізнавався, що хотів трупами людей намалювати «хрест на тілі України»? Про українського «чикатило» Анатолія Онопрієнка, либонь, чули всі. Але чому його не розстріляли? Саме у час, коли маніяка судили, в Україні було запущено процес скасування смертної кари. Онопрієнко подав Кучмі прохання про помилування. Але Леонід Данилович був прихильником розстрілу серійного вбивці і просив Раду Європи, куди Україна готувалася вступити, зробити виняток. Та РЄ відмовила. У 2000 року Кучма підписав повне скасування смертної кари, тим самим «врятувавши» вбивцю щонайменше 52 людей. 2013-го Онопрієнко помер у в’язниці.

До слова, розслідуючи справу Онопрієнка, правоохоронці припустилися низки грубих промахів. Подвійне вбивство спершу списали на нещасний випадок. Пізніше в цьому ж злочині намагалися звинуватити невинного, який помер від тортур під час допиту. У справі Онопрієнка неодноразово заарештовували невинних, але їх алібі, як правило, дуже швидко підтверджувалося.

Злочини Онопрієнка і суд над ним привели до запеклих дебатів про доцільність смертної кари в Україні. Заклики до посилення суворості покарань, зокрема заклики до повернення страти, звучать і досі. Один з них – економічний. Так, одним із найбільш поширених аргументів на користь смертної кари є те, що ув’язнення — це надто дорого, і тому людей, що скоїли тяжкі злочини, з економічної точки зору доцільніше страчувати. Проте чи справді смертна кара обходиться дешевше, ніж, наприклад, довічне ув’язнення? Як це не дивно на перший погляд, але дослідження, скільки коштує смертна кара в США, показує, що ні.

Якби там не було, нині, згідно з законом України, найсуворіше покарання – довічне позбавлення волі, яке, втім, не застосовується до осіб віком до 18 років, старших 65 років і жінок, які скоїли злочин, будучи вагітними. Але, як писав Альбер Камю: «Завжди є привід для вбивства людини».

Юрій ВЛАСІШЕН