Основним інструментом реставратора є його руки та очі, – Тарас Откович (фото)

15 реставраторів центру по сантиметру-два на день повертають до життя унікальні витвори мистецтва. «Ми не спішимо, бо спішити тут не можна», – часто повторює завідувач філії, кандидат мистецтвознавства Тарас Откович.

ІА Дивись.info поспілкувалася з паном Тарасом про роботу Львівської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України.

– На реставрації перебуває іконостас з Жовківської церкви Святої Трійці. Як довго ще триватимуть роботи з його відновлення?

– Він не так довго реставрується, лише з початку минулого року. Ми взяли участь у демонтажі та обстеженні. Це був дуже довгий попередній процес перед реставрацією іконостасу. На даний час роботи тривають трохи більше року. Іконостас розібраний на деталі, з кожною з яких ми працюємо – від найменшої до найбільшої. Ми планували закінчити реставрацію до середини нинішнього року, провести велику виставку. З різних причин, зокрема через карантин, ми три місяці не працювали і, відповідно, плануємо завершити реставрацію до кінця року. Крім того, досі триває дуже серйозний ремонт церкви у Жовкві. Тільки після його закінчення відбудеться монтаж іконостасу. Очевидно, це буде десь навесні наступного року. Там є дуже багато роботи. Ми періодично спілкуємося з ремонтниками і теж залежимо від них.

– У чому цінність іконостасу з церкви Святої Трійці?

– Це так званий зібраний іконостас. Тобто він складається з різночасових частин. Ця практика була дуже розповсюдженою у XVIII та XIX століттях, коли бідніші парафії купували частини іконостасів або цілі, які вийшли з ужитку в інших церквах. І ми маємо саме таку ситуацію у храмі Святої Трійці в Жовкві – чітко видно, що іконостас зібраний з різних частин за часом та стилем. Найбільш ранні датуються другою половиною XVII століття. Зокрема це ікони намісного ряду, створені у так званій Жовківській школі іконопису (Іван Руткович, Йов Конзилевич та інші). Це була надзвичайно відома і цінна школа іконопису. Решта частин іконостасу походять з дещо пізнішого періоду, напевне, йдеться про початок XVIII століття. Невідомо, звідки вони прийшли. Зрештою усі частини були змонтовані в одну дуже цікаву та гармонійну конструкцію. Думаю, що звичайний глядач навіть не помічає різниці у стильових особливостях.

Крім того, іконостас частково перемальований. Було дуже багато втручань за усі роки – професійних, напівпрофесійних. Одне слово, іконостас має чимало проблем і різночасових нашарувань. Зараз настав той момент, коли професійні реставратори можуть взяти і спокійно зробити кожну його складову частину.

– Тобто ви дісталися до тих першопочаткових ікон, які були зображені на іконостасі?

– Наш принцип – повернення до автентики. Тобто ми забираємо всі нашарування і добираємося до автора, нічого не додаючи. Якщо є втрати чи пошкодження, ми їх не доповнюємо, не втручаємося в оригінальний живопис та структуру. Ми тільки добираємося до автора – зберігаємо, законсервовуємо, відреставровуємо. Це так званий принцип музейної реставрації, якого ми дотримуємося.

Декілька ікон в іконостасі суцільно перемальовані, очевидно, на початку XVIII століття жовківським майстром Василем Петрановичем. Ті ікони багато разів публіковані і увійшли в науковий обіг. Але під час рентгенівського обстеження ми виявили під ними суттєво старші ікони десь XVII століття. Це дуже цікавий момент, коли є авторський іконопис і по ньому перемальований образ високої мистецької якості. У таких випадках застосовується така річ, як розшарування, коли верхній шар знімається і переноситься на нову основу. Таким чином з одного зображення можна отримати два. Це дуже складний реставраційний процес і він рідко застосовується.

– Чи будете у цьому випадку застосовувати розшарування?

– Наразі ми нічого не переносили і думаємо над цим. Бо ситуація досить складна – дуже тонкий перемальований живопис, і існує ймовірність його пошкодження. Принаймні ми знаємо про те, що під іконою є давніше зображення. Адже раніше про це нічого не було відомо. Всі знали саме таке зображення, а виявляється, що під низом є ще одне дуже цінне.

– Скільки людей працює над іконостасом?

– Десь до 15 реставраторів, а також науковці. У нас невелика організація, немає великих приміщень, тому ми не можемо проводити дуже масштабні роботи і швидко. Реставрація такого іконостасу у середньому розрахована на 2-3 роки. Тобто працює увесь штат реставраторів. До речі, церкві виповнюється 300 років – вона датована 1720 роком. Планувалися великі урочистості. Крім того, церква входить до переліку пам’яток ЮНЕСКО – дуже цінний об’єкт. Але у зв’язку з коронавірусом усе перенеслося на наступний рік – урочистості, конференція, видання альбому Жовківським заповідником тощо.

– Нещодавно демонтували іконостас у церкві святого Юра в Дрогобичі і відправили його на реставрацію до Києва. Чому не до Львова?

– Його на реставрацію забрала наша головна організація в Києві. Очевидно, тому, щоби зробити іконостас найближчим часом, а ми наразі зайняті жовківським. Загалом у нас робота розбита за регіонами. Крім Києва, є три філії – у Львові, Харкові та Одесі. Ми відповідаємо за західний регіон, але це не означає, що у нас не можуть працювати київські реставратори. Також ми працюємо і в інших регіонах. Свого часу виконували роботи для Києва, донецьких та луганських музеїв. Це дуже добре, що ми нарешті взялися відреставровувати такі надзвичайно цінні об’єкти, як іконостаси XVII-XVIII століття.

– У вас також знаходиться іконостас з церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Славському…

– Так, ми також його робимо, але лише частину. Річ у тім, що там надзвичайно важка робота. Ці ікони були виконані на початку ХХ століття за дуже специфічними нормами і технологіями – надзвичайно тонкий живопис. Це не класичний іконопис і поверх нього є досить грубі замалювання, виконані десь після війни, можливо, у 50-60-их роках синтетичними та олійними фарбами непрофесійним художником. І тепер реставратор на день може відкрити 1-2 сантиметри автентичного зображення. Це дуже делікатна річ, щоби зняти верхній шар, не пошкодивши нижній. Йдеться про роботу нашого класика ХХ століття Модеста Сосенка.

Слід подякувати небайдужим людям зі Славського, а також місцевій владі, які знайшли досить серйозні кошти, щоби оплатити реставрацію іконостасу. Бо річ у тім, що іконостас належить церковній громаді і не входить до музейного переліку робіт, які ми виконуємо за бюджетні кошти. Такі роботи проводяться лише за угодую. Це дуже добре, що знайшлися люди, які це зрозуміли. Тепер ми можемо розкрити і врятувати цей надзвичайно цінний іконостас. Роботи вистачить надовго – десь на два роки. Іконостас невеличкий порівняно з Жовквою, але реставрація там набагато складніша.

– Які роботи передують безпосередньо реставрації?

– Звичайно, що кожний об’єкт, який ми беремо на реставрацію, проходить повне обстеження. По-перше, ми обстежуємо чи об’єкт не пошкоджений міцелярними грибами, тобто пліснявою. Плісняві гриби присутні практично завжди, але багато з них небезпечні для людини. І перед тим, як реставратор приступає до роботи, біолог бере проби для визначення виду грибів. Тоді проводиться повна обробка, щоб реставратор безпечно працював і не дихав спорами цих грибів. Далі об’єкт обстежується на предмет пошкодження жуками-деревогризами. Це дуже складна проблема для дерев’яних об’єктів, починаючи від маленьких ікон і скульптур до церков. Далі відбуваються мистецтвознавчі та історичні обстеження, щоби визначити авторство, час створення, школу, стиль. Хімічні обстеження ми проводимо на лак, пігменти фарб, щоб визначити час створення або чи це оригінал, чи перемалювання. Дослідження рентгенівськими променями дозволяють побачити нижні оригінальні шари. Те саме стосується ультрафіолету чи інфрачервоних обстежень. Завдяки цьому ми бачимо замалювання, пізніші втручання, додавання тощо.

Одне слово, кожна робота проходить дуже серйозний етап обстеження, який покликаний полегшити роботу реставратору і забезпечує науковий супровід кожному об’єкту. Плюс ми проводимо детальну фотофіксацію об’єкта до реставрації з усіма пошкодженнями та забрудненнями. Фотографуємо загальний вигляд, окремі елементи тощо. Потім відбувається фотофіксація у процесі реставрації, коли починається процес очистки від забруднення, і після реставрації. Це дуже відповідальний і важливий момент у нашій сфері. Тому кожна навіть невелика робота забирає багато часу. Ми проводимо так звану наукову реставрацію, коли об’єкт повертається до музею не просто відреставрованим, а й з повним комплектом наукових обстежень.

– Що відбувається під час реставрації з пошкодженими і втраченими елементами?

– Ми цього не доповнюємо. Як винятки буває, що можна зробити так звану реконструкцію для надання об’єкту експозиційного вигляду. Звичайно, можна відновити все – доповнити, ідеально відтворити, заново позолотити, але це вже буде не автентична робота. Будуть помітними втручання. В українській практиці це не заборонено і окремі люди чи організації це роблять, але більшість реставраторів дотримуються принципу не втручання в оригінальний шар. Окрім того, є ще принцип зворотної дії, коли всі нанесення за потреби можна легко забрати.

– Ви згадували про те, що під час обстеження об’єктів реставрації чимало ікон перемальовані. Які найбільш несподівані відкриття були у Вашій практиці?

– Завжди є несподіванкою, коли, розкриваючи пізніші перемалювання, знаходиш зазвичай значно кращий живопис внизу, ніж той, що зверху. У нашій практиці було таке, що ми виявили ікону першої половини XVI століття. Вона була замальована досить грубо і примітивно десь у XIX столітті. За стилістикою ми зрозуміли, що оригінальний шар значно старший. Зробили рентген і відкрили невеличку ікону Спас Нерукотворний з Володимира-Волинського. Згодом навіть робили виставки, випустили альбом. Надзвичайно цікава була річ.

Як правило, коли відкриваємо перемалювання, є така несподіванка і радість, що вдалося визволити оригінальний авторський іконопис від незрозумілого шару. Наприкінці ХІХ і на початку ХХ століття існували якісь інші підходи. Часто реставрація власне полягала у тому, аби перемалювати ікону. Ми дослідили, що це досить часто і дуже якісно робили професійні художники. Таке було під час реставрації Богородчанського іконостасу. Наприкінці ХІХ століття професійний реставратор на старій іконі намалював надзвичайно гарну і якісну нову, але абсолютно чужу річ. Ми роботи цього «реставратора» багато де прослідкували. Він працював і в нас, і на території Польщі.

– Часто буває, що селяни бояться віддавати іконостаси на реставрацію, мовляв потім їх не повернуть?

– Звичайно, є такі ситуації. Це проблема. Але у нас все працює за угодою. Складається документація, і подібне трапитися не може. Тому, якщо у якісь парафії хочуть провести реставрацію, то слід звертатися до професіоналів, бажано до державних організацій, де є відповідальність, уся документація і подібне просто неможливі.

– З яким найстаршим експонатом доводилося працювати?

– Це Дорогобузька ікона Богородиці, яка знаходиться у Рівненському краєзнавчому музеї і датується серединою ХІІІ століття. Тобто йдеться про часи короля Данила та його нащадків. Ікону випадково виявили у церкві Дорогобужа. Це маленьке село, яке колись було центром удільного князівства. Реставрація тривала близько 10 років. Ікона була перемальована та декілька разів перенесена на нову основу. Там було дуже багато проблем. А зараз ми маємо одну з найстаріших ікон, яка знаходиться в Рівному.

Звичайно, що подібні випадки трапляються надзвичайно рідко. Були виявлені ікони XV століття, XVI, XVII тощо. Наприклад, декілька років тому ми реставрували картину Лукаса Кранаха Старшого – знаменитого європейського майстра. Це єдина його робота, яка є в Україні, і знаходиться вона у Луцькому краєзнавчому музеї (портрет Йоганна Ангальт-Цербста – ред.). Йдеться про середину XVI століття.

Ми робимо не тільки іконопис, а також темперний живопис та поліхромну дерев’яну скульптуру, умовно кажучи, це Пінзель. Реставраційний центр брав участь у великому проєкті підготовки до виставки Луврі, яка відбулася 2012 року. Зокрема була задіяна наша головна організація у Києві. За декілька місяців відбувалася підготовка – повна реставрація близько 30 скульптур. Надзвичайно цікава робота.

– Скільки часу йде на реставрацію того чи іншого об’єкта?

– На іконостас зазвичай потрібно 2-3 роки. А ось Богородчанський іконостас ми робили 6 років. Все залежить від об’єкта – його розміру, пошкоджень, стану збереження. Буває, що ікону можна зробити за тиждень-два, а буває, що й до року тривають роботи. Ми ніколи наперед не знаємо, скільки часу триватиме реставрація.

– Чи плануються наступні масштабні роботи після реставрації Жовківського іконостасу?

– У планах є реставрація іконостасу церкви Зішестя Святого Духа в Рогатині – це середина XVII століття. Надзвичайно відомий іконостас, він належить до Музею мистецтв Прикарпаття. Було свого часу багато втручань, і він потребує реставрації. Ми зробили багато об’єктів, які можна було демонтувати. А зараз обдумуємо, як діяти далі, бо процес складний, іконостас треба демонтувати. Церква залишиться на рік-два без головного об’єкта і це треба враховувати.

Є багато об’єктів, які варто робити. Наприклад, іконостас початку XVII століття в церкві у Великих Грибовичах. Це надзвичайно цінна річ. Першопочатково він знаходився в Успенській церкві у Львові, але у ХІХ столітті його перенесли. Зараз іконостас знаходиться у поганому стані збереження. Загалом подібних об’єктів є дуже багато. І проблема не в тому, щоби зробити реставрацію, а в тому, аби все юридично оформити – і ми мали право це зробити. Зрозуміло, що йдеться і про фінансовий бік справи.

Крім того, ми працюємо для музеїв усіх західний областей, а загалом є 15 реставраторів. Тому охопити весь об’єм роботи дуже складно. Але ми намагаємося принаймні зробити усе найцінніше.

– Робота реставратора – це більше консервативні методи чи все ж науково-технічний прогрес?

– Зрозуміло, що науково-технічний процес дуже важливий і реставраційна справа рухається вперед. Насамперед все залежить від фінансових можливостей. У нас, звичайно, нема таких можливостей, які є у наших сусідів, зокрема у реставраторів Польщі, не кажучи вже про Західну Європу. Забезпечення у них суттєво краще, якісніше. Але водночас основним інструментом реставратора є його руки та очі. Жодна техніка не може цього замінити. Реставратор кладе об’єкт на операційний стіл, бере скальпель, мікроскоп і працює. Звісно, що усі технічні засоби допомагають – ультрафіолет, рентген, витяжки, хімія, але без ручної роботи, яка не мінялася протягом останніх декількох століть, не обійтися. Тобто реставрація є водночас і консервативною професією, і застосовуються різні прогресивні винаходи.

– Чи буває таке, що щось неможливо врятувати?

– Відреставрувати можна практично все, хіба об’єкт повністю вже знищено. Часом бачиш якусь зім’яту брудну шмату, з проривами, а реставратор бере і повертає її до життя.

Оксана ДУДАР

Фото Микити ПЕЧЕНИКА