129-та річниця з початку масової еміґрації до Канади: як українці підкоряли Захід

630_360_1536215866-9022

1891 року розпочалась хвиля еміґрації українців до Канади, коли уродженці села Небилів Іван Пилипів і Василь Єлиняк прибули пароплавом «Орегон» до порту Галіфакс у провінції Нова Скотія.

Як наші співвітчизники опинились за кордоном і що на них там очікувало, розповідає ІА Дивись.info.

Як галичани дістались Канади

У другій половині XIX століття українці були змушені шукати кращої долі за океаном. Хоча кріпосне право скасували ще 1848 року, більшість земель залишились у володінні намісників. Майже 80% галичан страждали від безземелля. І так по всій Україні, зокрема на Заході. Натомість у містах панувало безробіття.

Досі тривають суперечки щодо того, хто все-таки першим опинився на території Канади з українських емігрантів, та більшість істориків сходяться на думці: це галичани Іван Пилипів і Василь Єлиняк.

Перші українці, які емігрували до Канади.

Відтак, 1891 року товариші вирішили податися у мандри задля майбутнього власних дітей та онуків. Їхня подорож тривала 22 доби через український Стрий, польські Перемишль, Краків, Освенцим, німецькі Берлін та Гамбург. Цікаво, що друзі з Прикарпаття не знали, чи та іноземна земля дійсно краща за рідну. Тим часом у США і Канаді стрімко розвивалась промисловість та бракувало робочої сили.

Як згадують дослідники, ринком дешевої робочої сили стала Європа, зокрема задавлена злиднями Західна Україна. Агітація щодо успіху та процвітання на заморських землях привертала увагу кожного селянина, який був втомлений від безвиході.

Після прибуття вони оселяються в провінції Альберта. Чи не останні кошти, а саме по 10 доларів, вони віддають за 160 акрів землі та довго живуть ледь не просто неба: спочатку галичани мешкають в напів землянках — викопаних долівах у землі та з ліпленими сінами із соломи та дерева. Подейкують, з тих часів галицьке слівце «корчі», яке часто має значення місцини з високою рослинністю, закарбувалось й у лексиконі українців, які теж емігрували до Канади.

Реконструкція напівземлянки, в якій проживали українські емігранти в кінці 1890-х років (екомузей Калина-Кантрі поблизу Едмонтона, Альберта); джерело: volynua.com

На початку 1892 року Іван Пилипів повертається до України, заробивши трішки грошенят на дорогу, щоб забрати власну дружину з дітьми та родину Василя Єлиняка до Канади, а також запросити односельців. Агітація спровукувала обурення, тому суд вілправив чоловіка на місяць за ґрати, проте багато-хто тим часом устигли податись за океан.

Мешканців Небилева, які за рекомендаціями Івана Пилипіва опинились у Канаді, навіть прозвали «небилівською групою», у складі якої налічувалось 33 особи.

Не все те золото, що блищить

Канаду називали вільною землею ті, хто не намагався там працювати. Завдяки масовій еміграції за океаном опинилась чимало українців, що групувались та по трохи звикали до нової батьківщини.

Пізніше сам Єлиняк подався востаннє на рідну Галичину, попрощався із земляками, родичами та разом із кількома сім'ями назавжди оселився в Канаді.  Згодом Василь заснував містечко Една-Стар (нині Чіпман, Альберта), став успішним фермером. 3 січня 1947 року у Верховному суді Канади в Оттаві отримав від Уряду почесне громадянство Канади.

Життя першопрохідців склалось вдало, попри важкий початок і веремії, в які поринули чоловіки.

Ось спогади Івана Пилипова, записані в Канаді 1932 року,  за два роки до його смерті: «Ми з Небилова перші поїхали до Канади. Це село коло Калуша. Я ходив до школи і навчився читати і писати. Учитель вже в школі го­ворив про Америку і Канаду, а потім чули ми від німців, що мали там своїх кревних. З нашого села працювали люди при сплавах на Лимниці, а тамки говорили про Канаду, бо то був такий час, що люди говорили про цей край».

Василь Єлиняк пережив свого колишнього компаньйона на 20 років: прожив дев’яносто вісім років, мав власне фермерське господарство та працював як справжні українці — не покладаючи рук.

Згадують, що в Канаді у нього було семеро діток, а зараз 51 онук та 62 правнуки. Нині за океаном живе його сьоме покоління.

Нестримні хвилі

Уже понад 100 років українці мігрують до Канади. Було вже п'ять хвиль еміграції, остання наймасштабніша відбулась 2006-го року.  Спочатку українці поселялись на західнх просторах Канади: це здебільшого провінції Манітоба, Альберта та Саскачеван, і лиш наприкінці Другої світової війни (після 1945-го року) зафіксовано майже 80% наших співвітчизників, що залишились на східних теренах країни. Більшість з них тільки по крові українці та ніколи не були на рідній землі, але вони об'єднані, дружні та щирі.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: