Випробування часом та пандемією: чому храм XVI століття залишився поза увагою львів’ян

Так Кошнарівка стала Софіївкою. Нині тут правлять літургії щодня, однак стан будівлі далекий від бажаного: уламки барокового фасаду злітають зі стін – аби убезпечити прихожан, церкву довелось оточити попереджувальною стрічкою.

З Кошнарівки – у Софіївку

За чотири з гаком століття святій Софії львівській довелося витримати чимало випробувань. Починаючи зі спалення турецьким військом у 1672 році, закінчуючи лихоліттями обох світових воєн та радянських років.

Попередня відома назва місцевості — Кошнарівка – походила від прізвища Яна Кошнара — колишнього власника фільварку і цегельні у цих краях.

Для затишного проживання та натхненної праці Софіївку обрали політики та літератори Іван Франко, Михайло Грушевський та художник Станіслав Батовський-Качор.

У 60-их роках XVI століття землями сучасної Софіївки володіє Станіслав Ханель: він важко хворіє і перед смертю складає заповіт, згідно з яким його майно успадковує дружина Софія за умови, що так і залишиться вдовою довіку. Так і стається: Софія розпоряджається майном аж до 1695 року, встигнувши за цей час присвятити себе кільком фундаціям, в тому числі побудові церкви святої Софії. Зведення храму розпочалося з побудови каплиці у 1570-1574 роках, а от формальна фундація костелу настала лише у 1594 році.

За свідченням історика Івана Сварника, костел був дерев’яний і невеликого розміру. Для будови використовували дерева з лісу поруч. Храм слугував для тих нечисленних міщан, які жили в околицях.

Перед смертю Софія Ханельова заповідає певні кошти для утримання будівлі та провадження церковних відправ у неділю та на свята. Пильнувати храм доручає наступним власникам фільварку. Однак вже 1615 року церква переходить у власність міста і одразу ж припиняє діяти. Так і стоїть пусткою, а точніше «passerum habitaculum» - помешканням для горобців, понад півтора століття, допоки у 1672 році її руйнують турецькі війська.

Як храм Софії тричі перебудували і куди зникли унікальні фігури

Достеменно невідомо, хто відбудовує костел після зруйнування, однак упродовж 1760-1765 років на Софіївці постає мурований костел у стилі бароко.

«Замість дерев’яної будівлі спорудили муровану у бароковому стилі. Однак і вона була досить швидко перебудована, - відзначає Іван Сварник. - 1817 року відомий культурний діяч Лукевич недалеко від храму Софії мав фільварок. Тому він доклався до перебудови храму. У тому ж столітті, у 1860-ті роки його ще раз перебудували. Тобто від первісної будівлі не залишилося зовсім нічого. Щойно Львів відійшов до складу СРСР, костел закрили. Він не функціонував аж до 1991 року. Вже за незалежної України будівлю передали УГКЦ».

Після Другої світової святиню у підрадянському Львові «ліквідовують», церковне начиння включно з вівтарем, купіллю, амвоном, хоругвами та частиною лав переносять до інших культових споруд, а в 70-их роках фундаменти і стіни цоколя використали для побудови палацу спорту «Трудові резерви», що на вул. Стуса, 2.

Попри здобуття статусу пам’ятки у повоєнний період костел виконував функції складу, його інтер’єр був спустошений, а стіни помальовані на біло.

«Цікавим фактом є також те, що храм св. Софії завжди пильнували приватні особи – від засновниці Зофії Ганель та її спадкоємців, до Яна Антонія Лукевича, - підкреслює історик. – Такої уваги від меценатів нині бракує храму».

Унікальності будівлі додають чотири скульптури, створені Паулем Ейтельє.

Це фігури св. Катерини Олександрійської та св. Аполлонії, св. Антонія та св. Іоана Хрестителя. Після Другої світової з чотирьох скульптур залишаються тільки дві – у нішах верхнього ярусу. Фігури ж св. Антонія та св. Іоана Хрестителя зникають без сліду.

Саме за ними найбільше жалкують прихожани храму св. Софії, звертаються до міської влади з проханням профінансувати реконструкцію фігур та головного фасаду будівлі. І мають у цьому рацію, пояснює історикиня архітектури Тетяна Казанцева.

«Ніші є, самих фігур немає. Встановлення скульптур св. Антонія та св. Іоана Хрестителя повернуть храму оригінальний вигляд. При цьому не йдеться про підробку робіт Пауля Ейтельє. Це реконструкція, яка має бути виконана на високому художньому рівні, з використанням світлин оригінальних моделей», - пояснює дослідниця.

Член парафіяльної ради храму св. Софії Петро Сміхун певен: зробити детальну реконструкцію можливо, адже збережено світлини храму від 1938 року.

«Від часів заснування храму Софії доводиться пережити чимало трагічних подій. Як наслідок – втрачено дві скульптури з нижнього ярусу фасаду, щезли вітражі, ікони, церковне начиння. Через протікання даху знищено внутрішнє опорядження, частково грибок зіпсував цегляну кладку.

Нині у церкві провадять літургії щодня. Для цього за храмом доводиться постійно стежити, - розповідає член парафіяльної ради храму святої Софії Петро Сміхун. –Власним коштом парафіяльна громада відреставрувала інтер’єр церкви, встановила іконостас, відновила парадні сходи та упорядкувала територію перед храмом, а також провела реставрацію бічних сторін фасаду храму. Однак коштів на закінчення реставрації головного фасаду не вистачає, оскільки це об’ємна робота, яка потребує великих коштів».

Церква і пандемія

2019 року міська влада виділила кошти на виконання проєктно-кошторисних робіт та погодила хід реставрації. Проєкт схвалили і у поточному році мали стартувати самі реставраційні роботи. Однак розпочалася пандемія, карантин, перерозподіл бюджету, відтермінування плану на невизначений період. Тим часом у храмі тривають відправи.

Текст і фото Ірини ЯКИМ