Кольорові міста: як вуличний художник створює мурали (фоторепортаж)

На вулиці Чупринки у Львові двоє художників вимальовують щось на сірій та непримітній стіні. Один хлопець стоїть на драбині та замальовує нариси білою фарбою, а знизу видніються оберемок пензлів та рясна палітра кольорів.

ІА Дивись.info поспілкувалась із малярами.

Вуличний художник

Андрію Буняку 20-ть, хлопець проводить психологічні тренінги, раніше вивчав архітектуру, а з юних років захоплюється малюванням. Він розповідає, що вже понад 3 роки малює мурали не тільки у місті Львові, а й по всій Україні.

«Це почалось десь у 2017 році, коли вперше дізнався про існування муралів. Тоді я приїхав додому в Тернопіль, в рідний район і там побачив стіну десь 10 на 12 метрів і подумав, що хотів би там щось намалювати. Тим паче, я займався малюванням на той час років, мабуть, 7 і мені вже відверто набридли папір і полотно. Захотілось щось змінити – і я змінив», – розповідає Андрій.

Хлопець попросив гроші на фарбу в директора школи, в якій навчався, та намалював перший малюнок.

«Це був Маленький принц: малюнок вийшов дуже простенький і, на мій теперішній погляд, не вражаючий, але як на першу роботу він був прекрасний. Стіна стала виглядати краще: не було слідів колишнього вандалізму на стінах», – продовжує хлопець.

Після цього люди дізнались про Андрія. Згодом йому почали пропонувати перші комерційні замовлення у закладах і студіях. А тепер хлопець малює будь-де, зокрема й просто неба.

«Якщо говорити про співпрацю, то, напевно, з постійних це волонтерська програма Будуємо Україну Разом (БУР), у межах якої українська молодь займається відновленням будинків, реставрує спадщину чи допомагає ремонтувати помешкання малозабезпеченим сім’ям тощо. Я їжджу раз на рік чи півтора як волонтер малювати їм якусь стіну.

А гроші заробляю тим, що маю комерційні проєкти. Віднедавна співпрацюю з ПАТ «Львобленерго», які, власне, зацікавились тим, аби я розмальовував їхні будки, бо на них часто балончиками люди малюють рекламу телеграм-каналів з поширення наркотиків або ж якісь дурниці на кшталт «Тут був Степан» і таке інше», – ділиться художник.

«А почалось все зі стіни на вулиці Стефаника. У мене залишилась зайва фарба з замовлення і я вирішив намалювати тут малюнок за власним екскізом. До слова, за своїми екскізами я малюю рідко, оскільки в Україні найчастіше замовляють портрети Шевченка, червону калину чи журавля.

Я дуже довго шукав, кому належить та стіна на вул. Стефаника і врешті з’ясувалось, що це «Львобленерго», вони радо погодились на цю ідею. Їм сподобалось і вони захотіли ще. Фактично, я доволі дешево виконую роботу, фарбу вони купують, а за роботу я беру символічну плату», - продовжує художник.

Зараз на рахунку в Андрія кілька великих зображень на вулицях Львова та розмальовані трансформаторні будки.

Як отримати дозвіл на шляхетний «вандалізм»

Андрій Буняк отримує дозволи на всі малюнки. Інакше – на такі ініціативи вуличних художників реагує патрульна поліція.

За словами художника, у нього є всі необхідні дозволи, проте ще жодного разу у нього про них не питали.

«З «Львобленерго» ми підписуємо договір, його я напрявляю до міської ради, де вирішують чи можна малювати мурали, чи ні. Насправді, цей процес доволі тривалий (тиждень-два), але ще жодного разу не було із цим проблем», – продовжує хлопець.

Андрій згадує: найперший малюнок він зробив балончиками на вулиці Пекарській.

«Він був незаконним, але я про це ще не знав. Три роки тому мені балончики подарувала дівчина, хоч, зізнаюсь, ними малювати зовсім по-іншому, аніж пензлями.  Тоді я гуляв по Пекарській, Личавській вулицях, бо там жив недалеко – замальовував рекламу наркотиків, пробував малювати якісь квіточки чи тваринок», – каже художник.

Сезонність справи

Андрій пояснює,  що існує поняття сезонності малювання на стінах. Для прикладу, у Львові він розпочинається у травні та закінчується десь у середині жовтня.

Окрім цього, будь-який малюнок вимагає багато зусиль і часу.

«Будь-яка робота залежить від екскізу. Наприклад, ось цей малюнок має дуже простий ескіз, для його створення знадобиться десь 9-10 годин. Зранку приходиш – закінчуєш до вечора. Довший час займає перефарбовуванння в білий колір стіни. А якщо екскізи складніші, де є багато деталей, художніх складностей, то годин, напевно, 20 максимум», – каже Андрій.

Він розповідає, що  мурал, який він малював у Скадовську, закінчили через 4 дні.

Андрій Буняк пояснюює, що до будь-якого муралу необхідно ставитись по-особливому. Себто це стосується типу стіни та, відповідно, фарби, яку згодом треба використати для її оформлення.

Як оцінюється така робота

Якщо в Андрія замовляють малюнок, то його вартість оцінюється за складністю екскізу та квадратуру.

«У мене є дві осі координат, за якими я визначаю ціну замовлення. Квадратура, себто скільки квадратних метрів. Друге — це складність екскізу. Якщо складний екскіз, який мені не подобається, тобто щось таке, що мені видається надто консервативним для нашого часу, то ціна буде 500-600 гривень за метр квадратний. Загалом ціни через карантин суттєво знизились, практично весь час я сидів без замовлень. Якщо це екскіз, який я розробляв, хочу його втілити і він мені подобається, то це може коштувати 300-400 гривень за метр квадратний», – зазначає Андрій.

Чи є в художника улюблені роботи

Андрій неохоче ділиться, які малюнки видаються йому більш вдалими, але розповідає, що є кілька робіт, якими пишається.

«У місті Фастів на Київщині ми готували майданчик для проведення «Гогольфесту». Туди  запросили художників і місцевих розмалювати бетонні стіни. І дві стіни, які  розмальовував я.

Одна – це силует дівчини без обличчя. Збоку є іконка голосування як у інстаграм: «Маю право на вибір». Жінка має обирати сама, а не бути заручницею (рабинею). Мені малюнок подобається, бо я там гарно підібрав кольори і зображення досить мінімалістичне», – розповідає.

Окрім цього, це перший малюнок на електрощитовій по вулиці Січових Стрільців, 1. Динозаврик, який тримає кульки з підписом. Андрій говорить, ідея цього зображення полягає у тому, що консерватизм – це погано.

«З більших робіт я ще жодного разу не втілив те, що хотів на максимум, тому що це має бути ідеальна стіна з  ідеальними пропорції висоти та ширини. А по-друге, це має бути замовлення, щонайменше, комерційне, бо на це знадобиться багато фарби і часу», – зізнається художник.

Табу художника

Андрі Буняк кілька разів відмовлявся від замовлень через власні принципи та переконання. У нього є перелік табу на мурали, які він не втілить за жодні гроші.

«Якось телефонували до мене з однієї партії та просили намалювати щось патріотичне. Я відмовив, бо не хочу малювати «шароварщину», і на цьому ми попрощались. Пізніше у Скадовську міська влада запропонувала намалювати команді БУРу портрет Тараса Шевченка на Домі культури. Попередньо всі погодились за умови, якщо це буде трохи сучасніший портрет, та там хотіли аналогію зображення на 100-гривневій купюрі», – розповідає Андрій.

Звідки брати ідеї

Творча робота дуже непередбачувана, бо тут немає чіткого плану. От і художники іноді переживають мистецькі кризи або ж просто не встигають втілювати ідеї.

Андрій також зізнається, що не існує конкретних формул чи правил, звідки черпати натхнення чи ідеї.

«Колись я сидів у Pinterest, шукав  малюнки, та виходило невдало: ідея наштовхувала на ідею, яку я в когось бачив, себто виходив ненавмисний плагіат. Згодом я зрозумів, що зазвичай у спілкуванні з іншими людьми якось народжуються ідеї. Тобто я можу йти зі знайомими, друзями, дівчиною, ми про щось говоримо, і в мене виникає посил, який  би хотів донести.

Це може бути речення, яке я обігруюю, або готова картина. Наприклад,  якось ми йшли з другом і говорили про хейтерів у Фейсбуці і про те, наскільки це ганебно. Я співставив слово «диванний» і «філософ» з диваном і Арістотелем. Залишилось придумати напис, який висвітлить цю ідею, і вибрати електрощитову. Десь ось так народжуються ідеї», - каже художник.

Малюнок, за виконанням якого ми застали хлопця, також несе посил.

«Концепт у тому, що пінгвіни оранжевого кольору: вони засмагли на сонці і стоять на траві, а не на айсбергах, тобто потрапили у незвичне для себе середовище через глобальне потепління. А на фоні зображено безліч маленьких тваринок, яким загрожує загибель. Це уособлює глобальне потепління, спровоковане людиною як вища ланка еволюції, а потерпають ті, хто цього не заслуговує. Основний посил – нам бракує екосвідомсті, а людина споживає неусвідомлено і надмірно», – говорить Андрій.

Андрій здебільшого працює сам. Йому допомаає дічина, якщо хлопець їде працювати кудись надовго, або ж долучаються зацікавлені. Художник повідомляє у соцмережах, чи хтось хоче допомогти йому – і завжди хтось зголошується. Як от Ліля. Дівчині 17 років і вона з дитинства малює та навчалась у художній школі. Розовідає, що побачила пост Андрія та вирішила допомогти.

«Я малюю стільки, скільки себе пам'ятаю. Я досить давно слідкую за його сторінкою, роботи мені дуже подбаються і думаю, що людина, яка співпрацює з БУР – точно з хорошою життєвою позицією і класними поглядами», – зізнається дівчина.

В Андрія є багато планів на майбутнє, особливо це стосується зимого періоду. Він поділився із нами, що не любить зиму, тому хоче вирушити у подорож до теплих країн, а згодом повернутись в Україну в розпал сезону малювання муралів і продовжити творити, розмальовуючи Львів, аби він став ще кращим.

Мар'яна КОВАЛЕНКО

Фото Микита ПЕЧЕНИК