Революція на граніті: студентський романтизм, що зламав радянську тоталітарну систему

Національно-демократичні процеси у більшості республік СРСР у кінці 1980-их років започаткували «парад суверенітетів». Проголошували державний суверенітет Верховні ради республік з 1988 до 1990 років (Естонія, Литва та Латвія першими проголосили суверенітет). У такий спосіб утверджувалось правове поле, яке дозволяло домінувати республіканському законодавству над всесоюзним. Вище партійне керівництва СРСР, яке пробувало рятувати ситуацію укладенням нового Союзного договору, зіткнулось з спротивом у більшості республік. А відтак, це призвело до проголошення державної незалежності багатьма республіками та розвалу Радянського Союзу.

www.uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/yak-pochynalasya-studentska-revolyuciya-na-graniti

Таким самим шляхом пішла і УРСР. Така діяльність у стінах Верховної ради УРСР стала можливою після перших за всю її історію демократичних виборів, що відбулись у березні 1990 р. У результаті до Верховної ради УРСР було обрано 442 депутати з 445. З них 111 депутатів представляли українські національно-демократичні сили, які у парламенті об’єднались у групу «Народна рада». 16 липня завдяки ініціативам демократичних сил було ухвалено Декларацію про державний суверенітет. Цей історичний документ підтримало 357 народних депутатів. Інша частина депутатів, це «Група 239» або група «За суверенну Україну».

Після 16 липня 1990 р. більшість Верховної ради – група «За суверенну Україну» та уряд УРСР не проявили активності в утвердженні державного суверенітету. Натомість керівництво СРСР на чолі з президентом М. Горбачовим тиснуло на республіки, щоб прискорити процес розроблення та впровадження нового Союзного договору. При тому, що проєкт нового договору залишав ключові важелі влади в центральних органах влади у Москві.

Демократична опозиція не була здатна розвинути консолідовану та ефективну боротьбу за втілення декларації в життя. Хоча були спроби через маніфестації та страйки демонструвати суспільне невдоволення з приводу відсутності дій щодо утвердження суверенітету і намірів керівництва СРСР прискорити розробку нового Союзного договору. 2 вересня у Києві біля Республіканського стадіону за участі близько 20 тисяч людей пройшов мітинг проти підписання нового Союзного договору. 14 вересня 1990 р. у Львові в присутності понад 50 тисяч людей було демонтовано пам’ятник Леніну. 30 вересня громадська організація Рух на республіканському стадіоні під гаслом «Ні – новоствореному союзному договору!» провела мітинг, у якому взяло участь майже 300 тисяч осіб. 1 жовтня, попри заборону, опозиція організувала під синьо-жовтими прапорами біля Верховної ради УРСР багатотисячний мітинг з вимогами розпустити парламент, відправити у відставку уряд, Україні вийти зі складу СРСР, розпустити Компартію України тощо.

На більш радикальні кроки готові були йти Українська студентська спілка (Київ) та Студентське братство (Львів). Влітку 1990 року УСС взяла участь у святкуванні 500-річчя українського козацтва в Запоріжжі. Саме там вперше оприлюднено ідею проведення акції протесту в Києві. Замисел швидко підхопило Студентське братство Львова. Було обрано співголів заходу. Ними стали Олесь Доній (голова УСС Києва), Маркіян Іващишин (голова Студентського братства Львова) та Олег Барков (голова УСС Дніпродзержинська – сучасне місто Кам’янське). Такий склад керівництва для проведення протесту мав засвідчити, що це всеукраїнська подія. Було визначено використати такий інструмент тиску на комуністичну владу, як голодування.

2 жовтня 1990 р. студенти на площі Жовтневої революції (сучасна назва – Майдан Незалежності) в Києві таки розпочали акцію протесту, яка увійшла в історію під назвою «Революція на граніті», а сучасники вживають назву «Перший майдан».

Багатотисячна маніфестація, що проходила 1 жовтня, дещо відволікла увагу силових структур від подій, які 2 жовтня почали розвиватись на площі Жовтневої революції. У той час, як основна увага була прикута до Маріїнського парку та площі перед будівлею  Верховної ради, декілька десятків студентів з плакатами зайняли площу Жовтневої революції та оголосили голодування. Зайняту територію було названо «Вільною від комунізму». До кінця дня голодування оголосило 108 студентів. Ввечері 2 жовтня президія Київської міської ради видала дозвіл на проведення масових акцій. Після чого студенти за короткий час розклали намети. Загалом у Революції на граніті взяло участь декілька сотень студентів, з них 158 студентів з 24 міст голодувало.

www.uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/yak-pochynalasya-studentska-revolyuciya-na-graniti

Студенти висунули п’ять вимог:

• недопущення підписання нового Союзного договору; перевибори Верховної ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року;
• повернення на територію УРСР українських солдатів, а також забезпечення проходження військової служби юнаками-українцями винятково на території республіки;
• націоналізація майна Компартії України та ЛКСМУ;
• відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола.

Революція на граніті тривала до 17 жовтня. За цей час вона отримала суспільний резонанс, за прикладом академіка НАН України та народного депутата О. Гончара прокотилась хвиля виходу з лав КПРС. 15 жовтня на студентський страйк зі всієї України з’їхалось десятки тисяч студентів. Страйк змусив запросити до Верховної ради лідерів студентського голодування. Вимоги студентів з трибуни парламенту виголосив студент Олесь Доній. 17 жовтня Верховна рада прийняла постанову «Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року». У постанові було взято до уваги всі п’ять вимог. Згідно з домовленостями, студенти після прийняття постанови повинні були припинити голодування та акцію протесту. Цю вимогу було виконано. Натомість парламент задовільнив тільки одну вимогу студентів – відправив у відставку голову Ради Міністрів УРСР Віталія Масола.

Поза тим, Революція на граніті стала ключовою подією, яка підбила підсумок під мітингами, які на осінь 1990-го року вже не були дієвим інструментом в утвердженні демократичних прав і свобод, а також державного суверенітету. Одночасно ця подія продемонструвала, що наступні революції повинні бути більш масові, тривалі та радикальні.