Церкви Стрийщини: могила поміщиці та іконостас з подарунку Індіри Ганді (фото)

Дерев’яна церква Воздвиження

Якщо новий мурований храм видно ледь не з усіх точок села, то старий дерев’яний зачаївся на узбіччі, поміж ясенів. Навіть звернувши на потрібну вуличку, ви не одразу побачите церкву. Цю частину села називають Кривуля.

Ось як описана церква Воздвиження у довіднику «Пам’ятки містобудування та архітектури УРСР», 1985 рік: «Воздвиженська церква і дзвіниця, XVIII століття. Дерев'яна, двозрубна, покрита двосхилим дахом. У плані складається з квадратного нефа і вузького прямокутного східного зрубу. Гребінь даху увінчаний невеликим круглим ліхтарем. Будівля оточена опасанням на стовпах. В інтер'єрі обидва об’єми мають стельові перекриття.

Пам'ятка – це рідкісний тип архаїчного двозрубного храму. Дзвіниця двоярусна, каркасна, квадратна в плані, під шатровим дахом. Верхній ярус, що нависає, вирішений у вигляді підсябиття».

Сьогодні храмом опікується священник УГКЦ отець Володимир Галанчак.

«Востаннє ремонтували храм 2013 року. Сьогодні тут служби правляться лише на храмовий празник – на Воздвищення Чесного Хреста», – розповідає душпастир.

За переказами, церква була зведена на кошти місцевої поміщиці Анни, яка заповіла себе поховати біля входу до храму.

Старшу частину церкви збудували орієнтовно 1629 року, а через понад століття, 1738 року, її добудували. Таким чином гріб поміщиці опинився вже всередині храму. Місцеві майстри так філігранно виконали роботу, що не одразу й помітиш різницю між двома частинами церкви.

Отець Володимир припускає, що на місці церкви раніше міг бути давніший храм. Але щоб це з’ясувати, потрібно провести археологічні розкопки, та грошей на це наразі немає.

За радянських часів церква стояла пусткою, а від знищення її вберегла табличка, що храм є пам’яткою архітектури, а ще місцевий селянин – Микола Павлукович, якого свого часу засудили за участь в УПА. Після повернення із заслання до Добрівлян чоловік почав опікуватися храмом. Потайки було замінено крокви, а згодом навіть знайшли майстрів, які змогли перекрити дірявий дах гонтом. За таку діяльність Миколу Павлуковича, розповідає отець Володимир, щомісяця штрафували на 50 карбованців. Він ретельно сплачував штрафи і наступного дня знову брався до роботи. А 1988 року, ще за Радянського Союзу, храм таки відкрили для віруючих і тут знову почали правити Служби Божі.

Сам храм не мав фундаменту і стояв просто на землі. Тому коли 2013 року селяни взялися за порятунок святині, то довелося залучати спеціальну техніку, за допомогою якої церкву підняли у повітря. Зробили кам’яне мощення, замінили зігнилі балки і повернули будівлю на місце, розповідає священник. Тоді ж металеве покриття замінили гонтовим і встановили ринви з дерев’яних жолобів.

1965 року все, що було у Воздвиженській церкві, вивезли, тож більшість ікон тут з храму села Луги. Кажуть, що до війни у Добрівлянах знаходилося крісло Богдана Хмельницького, яке потім вивезли до Кавського, а тепер воно зберігається у Розвадові.

Єдине, що у церкві змінили – розширили хори. Бо, як розповідає священник, було стільки охочих співати у хорі (40 хористів – ред.), що всі не поміщалися. Тож довелося збільшити балкон. Нині у цьому потреба відпала, тож отець Володимир вважає, що можна повернути все до первозданного вигляду.

У церкві багато ікон із зображенням святого Миколая, а поруч із старими образами і хоругвами, парафіяни зібрали колекцію образів, які висіли у домівках ще за радянських часів. Для пожертв встановили скриньку, якій теж не одна сотня років. А ще є колекція різних експонатів на кшталт ліхтаря, з яким священники ходили ввечері до домівок тих, хто потребував сповіді та причастя.

У дворі церкви збереглося спеціальне місце для освячення води. Його і сьогодні використовують за призначенням, вставляючи всередину спеціальну металеву форму.

Мурований храм святих Петра і Павла

Цікава історія і в нового мурованого храму Петра і Павла. При вході є табличка, на якій написано, що церкву будували з 1937 по 1991 рік. Свого часу проєкт храму завізував сам митрополит Андрей Шептицький. Але до початку війни встигли звести будівлю до карниза. За радянських часів намагалися змінити призначення «довгобуду» – перетворити його, наприклад, на клуб. Але якось, на щастя, не склалося. І згодом той самий Микола Павлукович, який ледь не самотужки рятував дерев’яну церкву, знайшов оригінал завізованого митрополитом проєкту церкви, а тоді наполегливо добивався від влади дозволу на добудову храму.

Особливої уваги заслуговує іконостас з червоного дерева. Як розповів отець Володимир, цінну деревину наприкінці 70-их минулого століття генсеку Леоніду Брежнєву подарувала пані прем’єр-міністр Індії Індіра Ганді. Але подарунок, либонь, належно не оцінили, і червоне дерево якимсь дивовижним чином опинилося на території військової частини на Львівщині. Тоді вже Союз стрімко розпадався, тож один офіцер запропонував забрати деревину, поки її не поцупили. Так подарунок Індіри Ганді опинився у Добрівлянах.

Коли майстри взялися до роботи, то червоне дерево змогло піддатися лише спеціальній пилі для залізобетонних конструкцій. Сьогодні іконостас є прикрасою церкви і має ще одну особливість. У першому ярусі із Царськими вратами або так званий місцевий чин зображено у козацькому вбранні та з оселедцем на голові Героя України, загиблого під час російсько-української війни на Донбасі 2016 року, всесвітньовідомого українського оперного співака Василя Сліпака «Міфа».

А ще дерев’яний хрест, який опинився у церкві Добрівлян завдяки найвідомішій українській стигматичці Насті Волошин (сестрі Міріам), яка заповіла його туди передати.

Оксана ДУДАР