Карантин закінчиться, а осад після розбірок залишиться у дитячих спогадах, – психолог про дистанційне навчання

У риториці про дистанційне навчання ми звикли говоримо про дітей та задоволення їхніх потреб. А як же батьки? Саме про батьків йдеться у інтерв’ю з практичою психологинею, гештальд-терапевткою Любов’ю Баланюк.

– Батьки не зможуть замінити вчителя, і з цим необхідно змиритися, але що залежить-таки від них?

– Все, що змінює звичний плин життя, викликає у людини  супротив, вона відчуває тривогу. Це нормально. Дистанційне навчання – явище нове, ще не досконало організоване, викликає багато запитань, тому часто супроводжується підвищеним рівнем тривожності усіх учасників освітнього процесу. Батькам слід усвідомити це і  прийняти: «Так. Я мама (тато), я тривожуся, бо не знаю, як воно буде. Які це матиме наслідки надалі. Я доросла людина, маю життєвий досвід, здоровий глузд, на який можу опиратися,  і  я можу організувати своє життя та життя своєї дитини (дітей)». Коли батьки приймуть те, що на щось вони не можуть вплинути, то зменшується рівень тривоги. А коли зменшується тривога, тоді можна побачити, на що ж вони можуть вплинути і таки впливають.

Якщо дитина залишатиметься вдома  сама, треба знати, чи вміє вона розігріти собі їжу, слід повторити із нею  правила безпеки вдома, залишити список телефонів

Дорослим слід заспокоїтися і подумати,  хто зможе бути вдома з дитиною, чи є можливість домовитися з працедавцем  про виконання роботи дистанційно, чи є в дитини необхідні технічні засоби, якісний інтернет. Якщо дитина залишатиметься вдома  сама, треба знати, чи вміє вона розігріти собі їжу, слід повторити із нею  правила безпеки вдома, залишити список телефонів, на які вона  може  телефонувати в разі того, якщо не зможе за якихось причин додзвонитися до мами або тата.

Наступним кроком є організація режиму дня дитини, разом із нею можна намалювати плакат «Розклад дня» або навчити  її самостійно складати список справ на день. Слід також  подбати про те, щоби робоче місце дитини було зручним, аби їй не заважали молодші братики чи сестрички.

Батьки в ресурсному стані мають змогу  дати більше  підтримки своїм дітям, оскільки діти мають властивість «зчитувати» емоційний та психологічний стан батьків, заражатися  їхньою тривогою або спокоєм.  То ж нехай наші діти будуть спокійні – у них є ми, дорослі батьки.

– Для старших учнів дистанційне навчання підходить, а якщо говорити про першачків, для яких важливий тактильний контакт та вчитель…

– Для дітей, які цього року розпочали навчання у першому класі, абсолютно все є новим. Вони не знають, як має бути. Як є, так є. Діти чують те, про що говорять дорослі, старші братики й сестрички. Дитина сприймає все, як належне і не тривожиться тоді, коли бачить спокійних батьків, довіряє їм.

Для дітей, які цього року розпочали навчання у першому класі, абсолютно все є новим

Моя донька цього року пішла у перший клас. Вона дуже чекала цього моменту, ми багато розмовляли з нею про те, як може відбуватися навчання (я була переконана, що навчання буде дистанційним, але чесно зізнавалася їй, що не знаю точно, як все буде, водночас запевняючи дитину, що буду з нею і допоможу їй у всьому, чим зможу).  Перший урок у моєї доньки відбувся у режимі онлайн.  Вона була щаслива, бо могла бачити свою вчительку, своїх однокласників вперше. Вчилася правил спілкування в онлайн: вимикати мікрофон, щоб чути того, хто говорить і вмикати свій мікрофон тоді, коли про це просить вчителька. Дистанційно вчилися два тижні. Моя місія була така: ввімкнути програму, ввести код запрошення і підготувати підручники, зошити, олівці згідно з розкладом. Потім я могла займатися своєю роботою. Звичайно, мені було дуже цікаво, як дитина сприймає та реагує, як відповідає на запитання вчительки, але свідомо не втручалася. Дистанційно вчитель так само керує навчальним процесом, бачить, чує, підтримує дітей. Це новий досвід для всіх. І розуміння того, що це складно всім, що важливою є підтримка і розуміння один одного полегшує проживання і засвоєння нового досвіду.

Дистанційно вчитель так само керує навчальним процесом, бачить, чує, підтримує дітей

На перерві діти могли походити, випити какао, чай чи перекусити. Деякі так і робили, а деякі залишалися перед екранами комп’ютерів і просто спілкувалися, показували своїх котиків і песиків, питали один в одного, що вони люблять робити. Живе спілкування не заміниш нічим, але спілкування онлайн залишається спілкуванням, яке так необхідне дітям.

– А щодо мотивації, яка у молодших учнів практично відсутня. Та і нам, дорослим, часом тяжко себе вмотивувати вдома…

– Якщо говорити про мотивацію, то слід розуміти, що в шестирічок (1 клас)  може ще переважати ігрова мотивація (тому програма НУШ передбачає багато ігрових форм роботи).  Батьки можуть придумати якесь заохочення, яке отримає дитина після уроків (мультик, прогулянка, солодощі, спільна настільна гра тощо). Коли дитина дорослішає (2-4 класи), збагачується її мотивація навчальної діяльності. Діти хочуть  вивчати щось нове, розвиваються пізнавальні інтереси, зацікавленість не лише процесом, а й змістом навчання. Дитина все більше усвідомлює, що необхідно виконувати навчальні завдання, формується почуття обов’язку, відповідальності перед вчителем та батьками.

Діти хочуть  вивчати щось нове, розвиваються пізнавальні інтереси, зацікавленість не лише процесом, а й змістом навчання

Я розумію, що мова йде про те, що навчання відбувається вдома перед екраном якого-небудь гаджета і часто дитина вдома сама, бо батьки працюють  і приходять додому лише ввечері. Тут уже я б говорила про стосунки – діти-батьки, діти-вчителі. Якщо стосунки здорові, побудовані на прив’язаності, повазі, то дитина буде працювати на уроці онлайн. На мою думку, тут багато залежить від учителя. Якщо він в ресурсі, зміг адаптуватися, перейти на нову форму навчання, то  він знайде потрібні мотиваційні слова, зацікавить, підбере відповідний навчальний  матеріал. А батькам не слід забувати, що вони – батьки, а не вчителі. Досвідчені вчителі-репетитори шукають для своїх дітей інших репетиторів, бо розуміють різницю ролей вчителя-наставника і батька.

Я розумію, що батьки хвилюються за своїх дітей, хочуть їм дати хорошу освіту, мріють про кращі шанси на майбутнє. І часто буває так, що з люблячої мами, яка завжди за дитину, вона перетворюється  у злу, яка лається за погано написані прописи, а тато, який має завжди захищати, – накидається за те, що не зрозумів, як виконати задачу з фізики. Після таких суперечок  стосунки руйнуються. Карантин закінчиться, а осад після таких розбірок залишиться у дитячих спогадах. Я не кажу, що батькам не слід брати участь у шкільних справах дітей, навпаки – дітям можна допомагати. Але саме допомагати! Якщо дитина просить пояснити щось незрозуміле чи перевірити вірш – допоможіть, розберіться разом (повторюсь: якщо маєте ресурс, не перевтомлені, не голодні, хочете щиро допомогти!).  Пізнавальна мотивація виявляється тільки тоді, коли задоволені основні базові потреби і дитині не страшно. Страх – це не мотивація, тобто тут присутня мотивація на уникнення неприємної ситуації, але вона точно не сприяє засвоєнню знань. А ми, батьки, хочемо, щоби дитина знала, а не просто виконала завдання (списала, зазубрила тощо).

Пізнавальна мотивація виявляється тільки тоді, коли задоволені основні базові потреби і дитині не страшно

– У цей період не легко доводиться батькам дітей з особливими освітніми потребами. Дайте декілька порад психолога, як організувати навчання вдома з дітьми з особливими освітніми потребами. 

– Дітьми з особливими освітніми потребами, які навчаються в інклюзивних класах, опікується ціла команда педагогів – команда психолого-педагогічного супроводу (вчитель, асистент вчителя, психолог, корекційні педагоги, завуч школи, фахівці інклюзивно-ресурсного центру). Тому батькам необхідно тримати зв’язок з усіма фахівцями, знати, коли будуть проводитися заняття, хто буде виходити на відеозустріч, що потрібно підготувати для уроку чи корекційно-розвиткового заняття.

Дитині з особливими освітніми потребами може бути складно працювати перед екраном, тому слід обговорити можливі зміни в індивідуальній програмі розвитку дитини. Перші 2-3 заняття дитині потрібно буде навчитися взаємодіяти з вчителем через відеозв’язок, концентруватися на тому, що відбувається на екрані, але слід прийняти те, що  деякі діти можуть так і не засвоїти цю навичку.

Батьки  дітей з особливими освітніми потребами виконують колосальну роботу вдома, тому варто пам’ятати про свій ресурс

Батьки  дітей з особливими освітніми потребами виконують колосальну роботу вдома, тому варто пам’ятати про свій ресурс, не перевантажувати себе і дитину тим, що в дистанційному форматі виконати важко. Батькам можна  провести  підготовчу роботу для того, щоб дитина сиділа перед комп’ютером, щоб у неї була система заохочення, щоб дитина знала свій візуальний розклад на сьогодні. Візуальний розклад – це планшетка, на яку батьки прикріплюють малюнки із зображенням того, що буде відбуватися сьогодні. Коли дитина бачить, що буде відбуватися сьогодні, то знижується її рівень тривожності.  Можна робити візуальні розклади на різний час дня: спочатку картинки із зображенням того, що потрібно зробити дитині  вранці (ранковий туалет, зарядка, сніданок), потім розклад занять, який включатиме заняття, які дитина любить (малювання, ліплення, книжечки) потім онлайн урок. Тобто, підготовка батьків під час дистанційного навчання полягає в тому, щоб зробити все якомога більш зрозуміліше для своїх дітей і надавати їм можливість виробляти  нові навички, структурувати діяльність.

Також для додаткової мотивації дитини з особливими освітніми потребами можна застосувати жетонну систему заохочень. Жетони можуть видаватися дитині як відстрочене заохочення за якусь її правильну реакцію. Тобто сам жетон не є заохоченням. Але з часом дитина розуміє, що збирання жетонів наближає її до якоїсь мети. Мета може бути – отримати що-небудь значиме. Наприклад, мультик, прогулянку або щось смачне. Якщо ж у дитини дуже низька мотивація, жетони можуть працювати як таймер, який наближає її до закінчення уроку: дитина бачить, що ще одне маленьке зусилля – і цей урок закінчиться. Або говоримо: «Всі жетони зібрані, урок закінчено – ти вільна». Що теж є заохоченням.

Якщо ж у дитини дуже низька мотивація, жетони можуть працювати як таймер, який наближає її до закінчення уроку

Діти з особливими освітніми потребами різні, різними є їхні потреби. Батьки найкраще знають своїх дітей, відчувають їх настрій, тому варто довіряти своїй інтуїції, орієнтуватися на себе та свою дитину у ситуації «тут і тепер». Якщо батьки бачать, що дитині важко, забагато часу перед комп’ютером, тоді знову ж таки вони обговорюють це питання з фахівцями команди психолого-педагогічного супроводу. Не залишайтеся наодинці зі своїми труднощами, не соромтеся звертатися по допомогу, дбайте про поповнення власних внутрішніх ресурсів (можливість відпочити, прогулятися, поспілкуватися з друзями тощо). Вміння просити і отримувати  допомогу, дбати про себе, про своє фізичне та психічне здоров’я – необхідна умова для всіх батьків.

Олександра ГЕРЦЮК-БАГАЧ