Унікальна ікона зі Жулина «ховалася» під п’ятьма шарами фарби

Церкву Пресвятої Трійці у Жулині збудували 1892 року на місці старого дерев’яного храму Святої Параскеви. Зараз церква є пам’яткою архітектури місцевого значення.

«Коли прийшли «визволителі», то храм закрили і перетворили на музей, що, найімовірніше, вберегло його від знищення. Залишилося у церкві все те, що у ній було, а також речі з Жулинського костелу, який використовували як склад для міндобрив. Тому його доля сумна – стіни набрали хімії, і навіть сьогодні, перебуваючи в храмі, починає дерти у горлі. Але цього року ми його засклили. Хочемо бодай там прибрати, бо ж приїжджають туристи. З костелу до нашої церкви був перенесений образ, можливо, декілька і розп’яття у людський зріст», – розповідає настоятель храму отець Олег Корда.

Каже, що коли прийшов на парафію, то храм був оббитий пластиком, перемальовані образи. Вирішили позбутися вагонки і перекрити церкву. Повернули нижній частині природний вигляд, очистивши піскоструєм.

«Відновили трохи ззовні, а потім взялися за інтер’єр. Всередині дерев’яна церква була зроблена під муровану, обмальована фарбою. Торік все оббили модриною, щоби храм і всередині був дерев’яним. Покликали реставратора оглянути іконостас та ікони, – розповідає священник. – Коли він побачив один з образів, то почав вигукувати: «Йой, яка робота?!» Він забрав ікону на реставрацію. Внизу була дірка. Реставрація тривала аж рік. А я тим часом шукав інформацію про той образ і знайшов  у польському виданні «Костели Галичини». Виявилося, що ікона була перенесена з Підгірців. Зазначено, що це чудотворний образ місцевого значення. Я, до речі, вперше стикнувся з таким терміном, як «місцевого значення».

Згідно із віднайденою інформацією, 1760 до костелу в Підгірцях мав прибути владика і відбутися візитація.

«Але церква була стара, дерев’яна і прийняли рішення, що вона  не підлягає ремонту. Записано, що ця ікона мала 9 срібних шат і скількись там мішків вот. Воти – це здебільшого золоті речі, які люди залишали, наприклад, за оздоровлення. Владика сказав, що церкву ремонтувати не будуть, натомість треба їхати до Львова, продати частину вот, а за виручені кошти купити будматеріал і будувати новий костел у Жулині. Тобто чудотворний образ з Підгірців з усім був перевезений до сюди», – пояснює священник.

Костел Небовзяття Пресвятої Богородиці був освячений 1802 року. І копія ікони «Salus Populi Romani» («Спасіння римського народу») перебувала там аж до приходу радянської влади.

Отець Олег розповідає, що реставратор, який працював над образом, спочатку не був певен, що йдеться саме про ікону, описану в польському виданні. Після тривалої кропіткої роботи було знято аж п’ять шарів фарби. Єдине, чого не чіпали ті, хто замальовував образ, були очі Діви Марії.

«Образ був у дерев’яних шатах. Зараз він відреставрований, але видно, де була дірка. Таких ікон є досить багато. Наприклад, Львівська ікона Божої Матері Розради, 1946 року вивезена до Польщі. А також Кохавинська ікона Божої Матері. Вона знаходиться у монастирі в Гніздичеві Жидачівського району», – розповідає священник.

Оригінал образу «Спасіння римського народу» знаходиться в італійському соборі Санта-Марія-Маджоре. Це головний Богородичний образ Рима. Ікона має східне походження і відноситься до іконографічному типу Одигітрія. Традиційно цей образ пов'язують з чудом снігу і часто називають Мадонною снігу чи Марія Сніжна. Ікона була коронована 1954 року папою Пієм ХІІ.

Згідно з легендою, автором ікони був апостол Лука. Натомість мистецтвознавці датують образ VI століттям. Богородиця зображена у яскраво-червоному мафорії та з червоним німбом. На її правій руці – консульське кільце, що символізує її заручини з римським народом. В лівій руці розміщено літургійний плат. Руки Діви Марії перехрещені в кільце — вона тримає в них немовля Ісуса, який сидить на колінах. Образ Богонемовляти повернутий до Богородиці, права рука складена в жесті благословення.

Автор образу Жулинської чудотворної ікони невідомий.

«Особливість образу – два опущені пальці Діви Марії. Ця ікона колись була дуже популярною. Свого часу монахи, які відправлялися з місіями на Схід, намалювали дуже багато її репродукцій», – пояснив отець Олег.

На реставрацію чекає ще й іконостас. Священник припускає, що і там під шаром відносно нової фарби можуть ховатися цінні образи.

Оксана ДУДАР