Улюбленець Франца Йосифа І, або Історія живописця Артура Ґроттґера із Львівщини

Його шанують за кордоном, називають його іменем вулиці у містах і містечках, втім на рідній землі, в Україні, згадують про постать живописця дуже рідко.

ІА Дивись.info пропонує познайомитись із творчим шляхом художника, який малював війну та мав трагічну долю, у якій вирувало кохання, пристрасть, спокуси та виклики.

Метеор живопису

Народився майбутній митець у селі Отиневичі на Жидачівщині в листопаді 1837 року.

Його батько, Ян Юзеф, був нешлюбним сином радника Хіларія Сім’яновського, а мати – Христина Блахао де Ходітов — донька колишнього офіцера угорських гусарів. В подружжя була значна різниця у віці — 35 років.

Артур був первістком, через два роки народилася сестра Марія, а пізніше — й двійко братів Ярослав і Олександр. Усі діти носили дівоче прізвище матері, яка тоді працювала гувернанткою.

Хист до образотворчого мистецтва у хлопчика був із народження. Любов до природи в Артура проявилась у ті часи, коли він проводив дозвілля поблизу ставка Корчак біля Ходорова.

Тому, коли Артуру виповнилося 11 років, його віддали на навчання до студії львівського художника та видатного портретиста Яна Машковського. Раніше діти в сімействі Ґроттґерів здобували освіту вдома.

Окрім цього, Гроттґер навчався у німецькомовцій гімназії у Львові, що зараз є ліцеєм №8 з поглибленим вивченням німецької на вулиці Підвальній,2.

Тут з-під пензля ще зовсім юного Ґроттґера виходили справжні шедеври.

Першу роботу 14-річного хлопчини представили на виставці в одному із львівських магазинів у 1851 році, що знаходився у Палаці Бандінеллі на Площі Ринок,2. Це акварельний малюнок, де зображена погоня польської шляхти за татарами.

Робота сподобалась баварському графові Олександру Паппенхайму, який придбав акварель, та згодом дуже здивувався, коли йому сказали, що це одна із перших робіт малолітнього Артура. Граф захотів познайомитись із талановитим митцем, що, власне, й обернулось у багаторічну міцну дружбу, а сам Паппенхайм став меценатом творчості художника.

Мала людина у великому місті

Граф знайомив хлопця із тогочасним богемним товариством міста, навчив їзити верхи, звідки пізніше й народилась його любов до зображення коней.

Артув був товариським юнаком і дослухався до порад досвічених друзів, які, власне, порадили художнику зобразити дебютний візит до Львова імператора Франца Йосипа I в 1951-му.

Така визначна подія стала справжньою феєрією у місті. З нагоди приїзду Франца Йосипа I у місті спорудили тріумфальну арку, а всі мешканці виходили на вулиці, аби побачити це дійство.

У 14-річного Артура це викликало шалені емоції і він створює акварельний малюнок «Тріумфальний в'їзд» з присвятою вельмишановному імператорові. Зараз картина знаходиться у палаці Габзбургів у Відні в приваній колекції.

Імператор, який на час візиту мешкав у маєтку графів Забєльських, також був вражений здібностями юного Артура та пообіцяв призначити Ґроттґеру стипендію з власних коштів в розмірі 20 гульденів на місяць за картину.

За ці кошти Артур переїжджає до Польщі, де в 1852-1854 роках продовжує свою освіту в Краківській школі образотворчих мистецтв під керівництвом Войцеха Корнелія Статтлера і Владислава Лушчкевіча — видатних польських художників.

Згодом 16-річний хлопець вступає до Віденської академії витончених мистецтв. Паралельно розпочинає кар'єру художника-ілюстратора в популярних журналах «Mussustunden» («Година відпочинку») і «Illustrierte Zeitung» («Ілюстрована газета»). Тут він створює понад 200 ілюстрацій.

До 1865 року художник мешкає в Австро-Угорської імперії, зробивши за цей час кілька закордонних подорожей.

Вище неба — це про щастя

Навчання за кордоном неабияк виснажує молодого хлопця. Якби не друзі, то, мабуть, Артуру було б дуже складно перетерпіти суперництво та сувору дисципліну під час студіювання у Кракові та Відні.

Однак 1954 року Ґроттґер повертається до Львова, де продовжує творити у комфортніших для душі хлопця умовах. Тим паче, саме тут Артур здобуває визнання: про нього пишуть у місцевій пресі, ним захоплюються та вихваляють. Проте у той час Артур і розслабився, порунивши у розваги — будинки розпусти, бали, кінні прогулянки та нічні посиденьки зіпсували невинну особистість 15-річного маляра.

Бешкетний спосіб життя у Львові негативно вплинув на його майбутнє. Після повернення до Відня, він дуже швидко втрачає імператорську стипендію і залишається просто неба. Артур змушений жити в холодному приміщенні, ледь зводить кінці з кінцями і тому, аби вижити, розпродує власні речі. Натомість багаті родичі хлопця відмовляються від нього, однак старий друг граф Олександр Паппенхайм чи не єдиний простягає руку допомоги у скруті.

Ґроттґер продовжує малювати на замовлення: хоч заробляє мізерні суми, але одразу витрачає їх на розваги. Визначним моментом у житті митця стало знайомство із королевою Баварії — Єлизаветою. Для неї Артур пише портрет, після чого відновлюється у культурному середовищі та починає працювати у німецьких газетах, малює афіші, ілюстрації до казок та збірок тогочасних письменників.

Дивність внутрішніх прагнень

Чоловік відновлює втрачене матеріальне становище, проте отримує славу гульвіси та бешкетника. Вулицями Відня 20-річний Артур розгуляє в національному польському костюмі – шаровари, чумарка та кунтуш і поводиться дуже дивно, аби привернути до себе увагу.

Втихомирення бунтівника

У 1860-их роках художник повертається на Батьківщину через сумний привід: у селі Борщовичі на Львівщині помирає його добрий товариш Марцелій. Тут він вирішує залишитись на деякий час.

У Жовкві, наприклад, чоловік береться за розпис місцевого храму. Тим часом його рідного брата – учасника Польського повстання відправили до Сибіру. Артур тяжко переживає розлуку і всі хвилювання виливає на полотна. Звідти й народжується цикл його творів, присвячених війні.

Артур вирішує забрати за кордон матір і молодшу сестру Марію. Сім'я переїжджає до Відня, де художник має намір присвятити власну творчість графічному мистецтву. Та тут на них чатує фінансова скрута. Артур божеволіє від безвиході, він знову повертається на Галичину зі сподіваннями вирішити власні проблеми.

У Снятині на Прикарпатті в гостях у графа Тарнавського митець створює цикл малюнків під назвою «Зимові вечори», у яких зображає українське село.

Трагічне кохання

Коли Артуру було 29 років, він знайомиться із прекрасною дівчиною на балу Стрілецького товариста у Львові. Це була 14-річна Ванда Монне - полька із давнього шляхетського роду. Вони закохались один в одного із першого погляду, а сам Ґроттґер зізнався у високому почутті до дівчині під час танцю. Старші львів'яни до сьогодні жартують над закоханими, мовляв, кохаються ,як Артур і Ванда.

Втім, це нещаслива історія.

Хто ж знав, що молодому чоловікові Артуру залишилось прожити лишень кілька місяців: художник хворів на туберкульоз.

Але коханню Ванди та Артуру ніщо не стояло на заваді – навіть значна різниця у віці. Художник вирішує побратись із дівчиною. Закохані подаються у мандри Галичининою, аби назбирати грошей на весілля.

Той час в Артура вважається періодом відродження, адже митець встигає малювати понад 100 робіт і працює, не покладаючи рук, над історичними циклами.

Нарешті пара таємно вінчається, та для майбутнього родини все одно бракує заощаджень і Артур їде до Парижа. У Франції чоловік завершує цикл про війну та продає роботи Францу Йосифу I. А далі — безвихідь, адже Ґроттґеру не вдається пристосуватись до тогочасного напряму в мистецтві Франції — академізму, тому його роботи залишається нікому непотрібним.

На чужині

Артур безперестанно писав коханій дружині листи та мріяв нарешті зустрітись із нею. Але цьому не судилося статися.

Якось через надмірну перевтому, стан здоров'я художника різко погрішився — сталась коровотеча в легенях. Французькі медики боролись із хворобою Артура, проте недуг виявився смертельним ворогом.

13 грудня, незавдого після 30-их уродин митця, його серце зупинилося. Кохана Ванда так і не встигла востаннє побачити його живим.

Лише через пів року, у липні 1868-го, тіло живописця перепоховали на Личаківському цвинтарі у Львові разом із обручкою коханої Ванди та всіма листами, які вона надсилала до Франції.

Підготувала Мар’яна КОВАЛЕНКО