Друга карабаська війна: переможців багато, програла Вірменія

азербадзжан

Остання війна між Азербайджаном і Вірменію, що тривала близько 1,5 місяця завершена.

Остання війна між Азербайджаном і Вірменію, що тривала близько 1,5 місяця, завершена.

У ніч з неділі на понеділок була підписана угода про припинення вогню в Нагірному Карабаху. Підписи під документом поставили президент Азербайджану Ільхам Алієв, прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян і президент Росії Володимир Путін.

Ключовим моментом війни стало взяття міста Шуші. Про це Алієв заявив у неділю, 8 листопада. Шуша – стратегічно важливе місто, воно по суті є передмістям столиці регіону Степанакерта. Через Шушу проходить ключова дорога Степанакерт-Шуша-Лачин – єдина на сьогодні транспортна артерія, через яку вірменська армія та військова техніка потрапляли на територію Нагірного Карабаху.

Саму угоду називають фактичною капітуляцією Вірменії. Вірменську армію повністю виводять із Карабаху. До 1 грудня Азербайджан отримає контроль практично над усім регіоном. Вірменії залишаються лише кілька гірських районів. За невелику частину Нагірного Карабаху, що залишиться вірменським, Єревану довелося піти на серйозні поступки – Азербайджану віддадуть Кельбаджарський, Лачинський, Агдамський райони, контроль над дорогами Варденіс-Мардакерт і Лачин-Шуша. Крім того, отримає стратегічну перевагу – пряму дорогу через Вірменію в Нахічевань (анклав Азербайджану, відірваний від основної частини країни).

Директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос вважає, що тепер Азрбаджану важливо після перемоги у війні «виграти мир».

«Тепер, власне, про головний висновок – Азербайджан виграв війну і, найімовірніше, може виграти мир. Для цього треба лише піти на певні поступки і дати можливість зберегти обличчя своєму ворогу.

Поясню. Свого часу, після перемоги в першій карабаській війні Вірменія під впливом іредентистських настроїв відмовилася від компромісних варіантів, вирівшивши забрати собі все, що вони захопили під час війни. Тобто це була класична ситуація – win-lose. Наслідки цієї ситуації ми бачимо зараз на власні очі.

Азербайджан отримав все, що хотів, але водночас проявив розсудливість і вийшов на формат, який наближається до ситуації win-win. Ця опція, попри сум, проглядалася і в заяві Нікола Пашиняна: «Ми не виграли, але і не програли».

Суттєве зауваження – Баку уникає обвинувачень в етнічних чистках, що було б ймовірним при продовженні наступу і неминучих обстрілів населених пунктів.

Баку зв'язує зобов'язаннями і перекладає на Москву відповідальність за стан вірменського населення Нагірного Карабаху, а ще, що найважливіше у цій ситуації – дотримання Вірменію укладеної угоди. Це означає, що хто б зараз не переміг у Єревані – розлючена вулиця чи прем'єр-міністр – вірменам доведеться дотримуватися пунктів цієї угоди.

Питання статусу. Про статус Карабаху не йдеться. Принаймні зараз. Припускаю, що політичне рішення тепер буде відтерміноване на невизначений час, і повернутися до обговорення сторони зможуть лише після повернення переселенців», – пише Семиволос.

Безпеку вірменського населення впродовж найближчих 5 років забезпечує російський миротворчий контингент. Станом на ранок 10 листопада в Нагірний Карабах вилетіли вже 10 літаків з російськими миротворцями на борту. За даними волонтера-розслідувача з організації InformNapalm Іраклі Комахідзе, військові 15-ої ОМСБр з Самари брали участь в захопленні Криму та окупації частини Донбасу. Також росіяни контролюватимуть трасу на Нахічевань, що пролягає територією Вірменії.

У будь-якому випадку внаслідок конфлікту три країни посилили власні позиції на Кавказі – Азербайджан, їхній союзник Туреччина і Росія, яка з партнерами Єревана вмить перетворилася на «незалежного миротворця» із багатотисячним контингентом у Вірменії та Карабаху.

Український аналітик Ілля Куса зазначає, що для нього було доволі непердбачувано, що досягнення військових Азербаджану будуть настільки великими.

«1. Росія та Туреччина зіграли партію на дві, розділили сферу впливу та згуртували свої позиції через зміну статусу, порушення «тимчасової печатки» від Карабаху та демонтаж старих політичних структур та форматів переговорів.

2. Туреччина увійшла до Південного Кавказу одним із стейкхолдерів, а РФ визнала це право. Підтримуючи Азербайджан найманцями, зброєю, технологіями, вони зміцнили контроль над Баку, і пов'язали його ще ближче, особливо його електростанцію.

3. Росія не кинула себе в протистояння з Туреччиною заради Вірменії, а через ослаблення Єревана після боїв у Карабаху проштовхнула довгоочікувану ідею розгортання там російських миротворців та вздовж Лачинського коридору. Вони також повернули своїх прикордонників ФСБ на кордон із західними регіонами Азербайджану. Крім того, була можливість значно послабити позиції Нікола Пашиняна або змусити його піти у відставку через політичний тиск, який обов'язково збільшиться після таких новин.

4. Азербайджан повернув прикордонні ділянки, які він вважає своїми. Алієву буде що продати вдома як військову перемогу, хоча і ціною частини суверенітету. Принаймні це нейтралізує критику проти Алієва через просідання економіки та корупції останніх років.

5. Вірменія залишає собі ядро Нагірного Карабаху зі Степанакерт + 5 км Лачинького коридору для зв'язку з Вірменією, а також за власний рахунок будуватимуть нові транспортні комунікації з областю. Усі біженці можуть повернутися в Карабах під наглядом ООН», – написав аналітик у дописі.

У Вірменії після повідомлень про підписання угоди розпочалися заворушення. Будівлю парламенту захопили демонстранти, які протестують проти рішення прем'єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна щодо Нагірного Карабаху. Кілька сотень людей зайняли місця президії і депутатів, вимагаючи, щоб до них прийшов прем'єр-міністр. Протестувальники побили спікера парламенту Вірменії Арарату Мірзояна, вимагаючи від нього назвати місцезнаходження Пашиняна. Зголом протестувальники пограбували резиденцію прем'єра. За словами Пашиняна, зникли комп'ютер, годинник, парфуми, водійське посвідчення та інші речі.

Сам прем'єр-міністр визнає, що зміст заяви невигідний для вірменської сторони, але каже, що якби угода не була підписана, то це негативно позначилося б на боєздатності Вірменії.

«Я прийняв рішення після того, коли армія тривалий час стверджувала про необхідність такого кроку. Армія говорила, що треба зупинитися, є певні проблеми, для вирішення яких або не видно перспектив, або ресурси для їх вирішення вичерпані, і маємо проблеми... Ми опинилися в ситуації, коли альтернативи підписанню угоди не існувало», – сказав Пашинян.

Голова вірменського уряду вказав також на проблеми у військах. Зокрема згадав про декілька десятків випадків, коли населення конкретних районів не дозволяло військовим передислокувати війська, про проблеми із призовом, про низький рівень боєздатності ополченців, випадки дезертирства.

Нагадаємо, останній конфлікт розпочався 27 вересня. Міністерство оборони Азербайджану звинуватило Вірменію в обстрілах із крупнокаліберної зброї, мінометів та артилерійських установок. Баку заявив про початок контрнаступальної операції. За заявою Міноборони Вірменії, наступ азербайджанських сил розпочався о 8:10 за місцевим часом. Лідер самопроголошеної Нагірно-Карабаської Республіки Араїк Арутюнян оголосив про введення військового стану та мобілізацію осіб, старших 18 років. Згодом про військовий стан і загальну мобілізацію оголосили на території Вірменії.

Велику перевагу Азербайджану давали безпілотні літальні апарати, які знищували вірменську військову техніку. Єреван заявляв про масове використання азербайджанцями турецької зброї, проте Туреччина, висловлюючи повну дипломатичну підтримку Баку, не підтверджувала власне військове втручання.

Півторамісячна війна забрала життя щонайменше 147 цивільних, щодо військових, втрат даних немає. Азербайджан кількість військових жертв засекретив. Єреван  повідомляв про 1300 загиблих вірменських солдатів, азербайджанці переконували, що втрати Вірменії учетверо більші.

11 листопада Міністерство закордонних справ України привітало припинення Азербайджаном та Вірменією бойових дій у Нагірному Карабаху.

Довідка

Карабаський конфлікт – етнічний конфлікт між вірменами та азербайджанцями, котрий переріс у війну 1988-1994, переважно за контроль над Нагірним Карабахом. Нагірний Карабах – це регіон, визнаний міжнародною спільнотою територією Азербайджану, однак більшість населення Карабаху становили вірмени. Внаслідок війни на поч. 90-их загинуло близько 30 тисяч людей, перемога тоді дісталася вірменам, які отримали фактичний контроль над регіоном. Утім на міжнародному рівні незалежність Нагірного Карабаху визнано не було.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: