У травні нинішнього року до України повернулася 24-та Українська антарктична експедиція після 13-ти місяців наукових досліджень на станції «Академік Вернадський».

ІА Дивись.info поспілкувалася з доцентом кафедри зоології Львівського національного університету імені Івана Франка та начальника полярної місії Ігорем Диким про досягнення, дослідження, життя, традиції та звичаї науковців на станції «Академік Вернадський».

Ми з’ясували, як відбувається відбір у команду експедиції, що вони роблять, окрім досліджень, чим харчуються та як це — жити пліч-о-пліч з колегами впродовж 13-ти місяців.

Це вже третя річна експедиція (зимівка) науковця, а на станції дослідник був чотири рази — ще один у літній експедиції, яка тривала 3 місяці. Перша зимівка Ігоря Дикого тривала з 2006 по 2007 роки, потім 2009-2010 роки, згодом у сезоні 2011-2012 роках на станції, а також остання зимівка у 2019-2020 роках.

— Як минула 24-та полярна експедиція, які дослідження проводили? І як взагалі виглядає робота полярників?

– Дослідження проводять, згідно з державною науковою програмою, другий блок якої у 2020 році підійшов до завершення. Зараз її продовжили ще до 2023 року і зокрема це стосується певних напрямків, за якими проводять моніторинг.

Безпосередньо у 2019-2020 роках, під час 24 української антарктичної експедиції, я виконував обов’язки начальника станції. Але, крім того, моя основна професія – біолог-зоолог  і на станції я проводив біологічні дослідження. На «Вернадському» в нас було два біолога і, відповідно, є багато різних наукових напрямків і установ, які беруть участь в антарктичних дослідженнях.

Наукова робота дослідників, які їдуть працювати в Антарктиду, складається з двох частин. Це проєкт або наукова тема, якою займається науковець як фахівець. Тобто він є або керівником тієї теми, або основним виконавцем. Друга частина блоку робіт – збирання інформації і зразків для інших наукових установ, що займаються антарктичною тематикою.

Наприклад, я не є фахівцем у ботаніці, але збираю для ботаніків зразки – мохи, лишайники, водорості. Їх фіксують для того, аби привезти сюди, в Україну. І вони далі потрапляють в ті інститути, до тих фахівців, які ними займаються.

 

Ігор Дикий проводив дослідження в Антарктиді чотири рази: під час трьох річних експедицій та однієї літньої, яка тривала три місяці.

Зрозуміло, що на зимівку не можуть потрапити одразу десять біологів, і цього зрештою не потрібно: відбирають фахівців, які здатні не тільки зібрати матеріал для свого блоку роботи, а й для інших, за відповідними методиками роботи.

Другий блок робіт проводять, згідно з технічними завданнями – ми проводимо дослідження, збираємо різні зразки, матеріали, фіксуємо їх. Це може бути кров риб, паразити риб тощо. Тобто я ще виконую функцію біолога-лаборанта, який збирає і фіксує матеріал. І моє завдання зібрати та зберегти це все за рік та привезти до України.

Кожен полярник буде хвалити свою експедицію, але ми зробили чимало під час 24-ої наукової експедиції. Не хочеться якось особливо вирізняти, бо я й зимував раніше.

Практично кожна експедиція, крім наукової роботи, обслуговує станцію для того, щоб покращити її приміщення

Звісно, що з кожним роком станція змінюється. З одного боку, вона старіє, тому що приміщення побудовані 1957 року, а ті приміщення, які стояли, так і стоять – тільки там здійснюють якісь локальні ремонти. Тому одним із наших завдань є прибирання і благоустрій приміщень станції.

Практично кожна експедиція, крім наукової роботи, обслуговує станцію для того, щоб покращити її приміщення. На жаль, там ще не здійснювали жодного капітального ремонту з років її існування. Скажімо відверто, перша причина полягає у фінансуванні. Під час нашої, 24-ї експедиції, ми всією зимівкою відремонтували 19 об’єктів. Сюди належить повна заміна підлоги в їдальні, фарбування фасаду станції, яке ми зробили весною. Зараз станція виглядає дуже гарно, вся пофарбована в новому кольорі – салатово-зеленому, бо на білому фоні бракує зелені. Ми поставили новий опріснювач, тобто збільшили можливість використання прісної води, бо завжди є дефіцит – особливо, коли приїжджає науковий сезон і збільшується кількість людей (нас 12 осіб, а в науковий сезон стає близько 30). Тому проблема постає елементарно з водою. Потрібно постійно отримувати прісну воду, оскільки це їжа, вмивання, прання. Хоча солена вода використовується в туалетах, таким чином ми економимо. Нам дуже пощастило, що станція розташована на березі океану, і можна використовувати морську воду. А є інші станції на материку, де води практично немає, там температури — 50-60 градусів. То на інших станціях топлять сніг і лід, а це забирає багато тепла і електроенергії з установок для топлення.

Раніше у нас працював дуже старий британський опріснювач. І він постійно ламався, часто ми змінювали та шукали запчастини. А тут встановили новий, сучасний, з комп’ютерним управлінням. Опріснювач встановлював механік Антон Омельченко, переформатував і навіть відремонтував той старенький – і тепер працює одночасно два. У нас зросло отримання прісної води.

Замінили також новий бойлер. Таким чином ми підготували станцію для наступної 25-ої експедиції, за що вони нам дякували.

В Антарктиді залишати відходи категорично заборонено. Антарктида – це велетенський заповідник світового масштабу

Ще один цікавий момент стосується вивозу сміття, адже воно накопичується роками. Побутове сміття вивозять щороку, а в Антарктиді залишати відходи категорично заборонено. Це величезні пресовані тюки. Ми сортуємо відходи в окремі бочки. Антарктида – це велетенський заповідник світового масштабу. Сміття вивозять кораблем, який привозить нову експедицію та десятки тонн (більше 30) їжі, різних вантажів, будівельних матеріалів, це все звантажується на берег. Потім ті човни забирають сміття, аби вивезти на материк у Південну Америку, де на нього чекає утилізація. Щоразу це мінімум 50 тюків. Крім того, старі прилади, які вийшли з ладу, або старі розбиті човни.

Там немає розподілу на кандидатів наук, професорів, механіків – ми всі в однакових умовах

Прибиранням займаються всі, як у себе вдома. Там немає розподілу на кандидатів наук, професорів, механіків – ми всі в однакових умовах, однаково прибираємо ванни чи туалети. Виключення має лише кухар – у нього не бракує власної роботи. Він звільнений від чергувань, однак якщо є пожежні тривоги, то також має долучатись.

Пожежні тренувальні тривоги є однією з частин безпеки станції, коли всі кидають власні справи та беруться до тренувань.

Станція дерев’яна, вкрита металом, а вітри в Антарктиді дуже потужні. Ми знаємо, що Антарктида – це континент рекордсмен. Він найхолодніший, тут найбільше снігу і криги, найбільша крижана пустеля на планеті і це найвітряніший континент. У деяких місцях вітер сягає 70 метрів на секунду. Для порівняння, 20-25 метрів на секунду – це коли у Львові вітер ламає дерева. Наче торнадо. Але там немає такого поняття – це просто вітри. Ми от тільки приїхали на базу, а після сезонного ремонту даху нам вітром віднесло в океан з будівлі чотири листи, і добре, що нікого не було поряд.

— Як виглядає команда науковців-полярників і як ви працюєте?

– На станції постійно є різні групи науковців. Метеорологи (мінімум 2) цілодобово проводять спостереження. Наприклад, сучасні метеодатчики можуть ламатися, тому люди постійно дублюють ці виміри. На станції «Академік Вернадський» (раніше британська база «Фарадей») метеорологи з 1953 року проводять щоденні спостереження за погодою і зміною клімату. Завдяки цьому можна реально дослідити кліматичні зміни. І ми тепер знаємо, що середньорічна температура повітря в цьому районі Антарктики піднялась на 3 градуси – а це багато і погано для антарктичної екосистеми.

Окрім цього, на станції є озонометрист — людина, яка займається дослідженням озонового шару. Він працює спільно з метеорологом. Існує ознонова аномалія, яку всі називають озоновою діркою. Над Антарктидою тонкий шар озону, однак останні дослідження озонометристів засвідчують, що він почав збільшуватись.

Ми слідкуємо за озоном, бо від того залежить і наше здоров’я. Коли виходимо за межі приміщень – вдягаємо захисні окуляри (з вищим рівнем захисту), бо можна отримати тимчасову сліпоту. А це згодом впливає на якість зору. Зокрема розвиваються в зимівників катарактальні явища очей.

Також в експедиції є геофізики. Геофізичні дані теж розпочали британці. Це дослідження дуже низьких частот, грозових явищ в Антарктиці та магнітного поля. В Антарктиді лише 5 магнітних обсерваторій, одна з яких – на українській станції «Академік Вернадський». Її щодня відвідує спеціаліст. Спочатку він повинен зняти з себе всі металеві речі. Далі проводить виміри та фіксує зміни магнітного поля. Геофізики також досліджують сейсмічні явища. Західна Антарктика розміщена в так званому Тихоокеанському вогняному кільці. І там часто відбуваються землетруси, сходять льодовики та руйнуються айсберги.

У літній сезон до геофізиків приєднуються геологи. Вони складають загальні геологічні карти території досліджень. В Антарктиці є «білі» плями недосліджених корінних порід на території материка. Під час нашої експедиції ми зробили два виходи на материк. Зокрема на гору Пірі, де наші геологи Олександр Мітрохін та Володимир Бахмутов відкрили так звані «Руді скелі» з осадовими породами Мезозойської ери. Це  відносно рідкісне явище в нашому районі Антарктики. На сході материка вже знаходили такі породи. Більше того, на сусідньому острові геологи знайгли скам’янілі відбитки рослин. Це говорить про те, що там можна шукати рештки динозаврів.

Також на станції зимує два біолога. У своїй першій експедиції я зимував один. Зараз у 25-ій експедиції теж один біолог. Це через ситуацію із загибеллю кухаря. Другий біолог просто відмовився зимувати.

— Що саме досліджували ви як біолог?

– Загалом у біології дуже багато напрямків. Зокрема в нашій експедиції збиралася база даних рисунку черева тюленів Ведделла (у тюленя черево з плямами, наче в леопарда). І в кожного є свій індивідуальний рисунок. За фотографією черева їх можна ідентифікувати, як людей за відбитками пальців у біометричному паспорті.

Подібна методика з китами-горбачами. У них рисунок хвоста і його форма теж мають свій «відбиток». Ми формували базу даних, робили фотографії хвостів цих китів. І зараз цей матеріал опрацьовується. По тюленях Ведделла в мене є матеріали ще з 2007 року. Ці дані дуже цікаві. Деякі тюлені повторно приходять на наші острови, розмножуються і в них панує так званий топічний консерватизм – завжди повертаються додому, туди, де народилися. Тобто виростають і приходять на «батьківщину» народжувати своїх нащадків. Але є ще багато чужих особин, які запливають до нас з інших островів. Це теж цікаво, з точки зору розмноження і точки зору їхніх міграцій.

Крім досліджень тюленів і китів, проводяться дослідження гідробіоти (гідробіологічні дослідження: відбираються проби води з різних глибин), зокрема зообентосу. На жаль, цього разу не змогли приїхати дайвери. Це хлопці з Києва та Харкова — Андрій Утєвський і Дмитро Шмирьов. Вони постійно пірнали та збирали глибоководний матеріал. Адже в океані є багато цікавих нових видів тварин, які ще не описані. Мені навіть доводилось з ними пірнати в попередній експедиції.

Оскільки дайверів не було цього сезону, ми з хлопцями сконструювали глибоководну сітку і навіть вдалося відібрати проби на глибині 150 і 250 метрів – у тих місцях, де б не змогли потрапити аквалангісти. Тому що аквалангісти пірнали біля станції лише на глибину до 60 метрів, адже це ризик через декомпресію і саме спорядження не дозволяє пірнати там на більші глибини.

Ми ж відібрали унікальні глибоководні види тварин. Є дуже багато нових цікавих видів морських губок. Також маємо новий вид морського їжака саме для цього регіону. Йдеться також про морських павуків – дуже оригінальних тварин (вони нагадують крабів), які не плетуть тенета. Кілька видів цих морських павуків ми дістали з глибини. І ще дуже багато дрібних видів тварин, цікавих для науки.

Зараз ці матеріали передані до Зоологічного музею ЛНУ ім. І. Франка і опрацьовуються науковцями.

Дослідження екосистеми океану має велике значення. Наприклад, антарктичною креветкою (крилем) живляться майже всі місцеві види тварин – і риби, і пінгвіни, і кити. Підняття температури води (а температура води в Антарктиді сягає мінус 2-1,5 градуси) до нуля та більше градусів може просто знищити криль. А зникнення цієї креветки означає й зникнення інших видів тварин, які живляться виключно нею.

Підвищення температури води навіть до нуля градусів негативно впливає на її чисельність. Тепла вода для криля – наче окріп.

— Розкажіть про дослідження пінгвінів…

– Також на «Вернадському» виконується великий Міжнародний проєкт спостереження за розмноженням пінгвінів в умовах кліматичних змін. Два види пінгвінів, які найпоширеніші біля станції, пінгвін Аделі (антарктичний вид пінгвіна, який любить холодні широти) і другий вид – пінгвін Папуа або його називають Дженту (він є субантарктичний, тобто тепловитривалий, живе ближче до Південної Америки).

З часом, коли починає змінюватись клімат, пінгвін Дженту здійснює експансію: йому стає комфортно, він запливає на нові території та гніздується і витісняє пінгвіна Аделі. Дженту створюють гніздові колонії, які нараховують тисячі особин і щороку розмножуються. Натомість популяція пінгвіна Аделі скорочується: він шукає нові оселища, де холодніше.

У колоніях пінгвінів встановлені спеціальні фотокамери, які знімають їхнє розмноження, фотографують щодня, і згодом біологи аналізують цей фотоматеріал. Коли в Антарктиді негода або погана льодова ситуація, тоді човном не завжди можливо дістатися до цих колоній. І відповідно, можна проґавити момент, коли з’явилось перше і останнє яйце в кладці, коли вилупилось перше пташеня тощо.

Фенологія процесу розмноження пінгвінів має значення для аналізу змін в екосистемі Антарктики. Наприклад, одного року 11 листопада з’явилось перше яйце, а вже наступного року або через п’ять років  – 1 листопада, а ще через п’ять років – у жовтні. У жовтні-листопаді в той час літо в Південній півкулі. Терміни відкладання яєць пінгвінами зміщуються, відповідно, від того можна будувати моделі, як будуть відбуватися зміни в Антарктиці. Як один вид пінгвіна витісняє інший, і за цим можна робити прогнози.

Крім цього, в західній Антарктиці тануть льодовики, відкривається суходіл, справжнього ґрунту там немає. Лише починають формуватися перші ґрунти.

— Розкажіть про дослідження флори Антарктиди?

– Птахи, які літають – мартини, поморники та інші, переносять з собою якісь рослинні матеріали з інших островів, де росте трава, лишайники та мох, яких будують гнізда. Цей матеріал залишається, і щороку птахи доносять органіку. Гнізда починають розкладатися, а принесене насіння рослин проростає. Окрім того, з рослинністю птахи переносять і дрібних безхребетних, зокрема комах. І де тепліше, згодом починає утворюватись своєрідний оазис – маленька екосистема. З часом біля гнізд формується стійкий рослинний покрив і починає формуватися тундра, яка була раніше лиш в Арктиці.

Досі в Антарктиді не було тундри Ц лише лід та скелі. Але з часом материк починає танути і зеленіти по береговій лінії. Скелі поволі заростають рослинами і змінюється увесь континент.

Чому наукові дослідження власне проводять в Антарктиді? Бо це так званий континент-індикатор змін екосистеми нашої планети. На «Вернадському» також проводять ботанічні дослідження антарктичної флори: мохів, лишайників, рослини-дешампції. Мікробіологічні дослідження – відбираються зразки різних ґрунтів. Зокрема досліджуються первинні ґрунти, як впливають безхребетні тварини на їх формування.

В Антарктиці дослідження ґрунтів дуже актуальне, бо материк вважають полігоном для дослідження космосу. Тут також випробовують техніку для роботи в космосі і займаються дослідженнями формування ґрунтів, де їх раніше не було, наче в умовах «мертвої планети», з’ясовуючи механізми цього процесу. Наші науковці теж беруть участь в цих проєктах.

— Торік у вашій експедиції брали участь жінки. Розкажіть про співжиття, а також про особистий простір… 

– Уперше жінки взяли участь в другій українській антарктичній експедиції (1997-1998 років). Після майже 20 років у нашій експедиції відновили участь жінок у зимівці. В колективі 24 УАЕ було дві жінки – лікар та біолог. Вважаю, що питання гендерної рівності в нас дуже політизоване і ним часто спекулюють.

Я відверто скажу: наша станція занадто мала для змішаних колективів. Відверто говорю вам, як людина, що виконувала обов’язки начальника станції і відповідала за психологічний клімат. За рік експедиції практично завжди виникає напруга в малому колективі. Наша станція наче підводний човен. Експедиція на «Вернадському» складається зазвичай із 12-ти зимівників. Якби на базі зимувало хоча б 30 людей, з яких 20 чоловіки і 10 жінки – це відносно нормальне співвідношення.

А якщо взяти до уваги теперішню ситуацію, коли в 25-ій експедиції залишилась працювати одна жінка-науковець, бо інша просто передумала зимувати і повернулася додому, то питання вже інше.

Переважно до трьох місяців в колективі все гарно і прекрасно, а згодом починається відчуття обмеження індивідуального простору в кожного зимівника

Тут не йдеться про гендерну рівність, а існує поняття обов’язків зимівника. Не залежно від статі, людині потрібно розуміти, що насамперед ти працюватимеш і житимеш на острові в замкнутому малому колективі та будеш ізольований від родини та соціуму на увесь рік. Тут також важливу роль відіграє наша ментальність. Вже молоді покоління мають інше світобачення.

Наша станція обмежена – малі кубрики, вузькі коридори. Переважно до трьох місяців в колективі все гарно і прекрасно, а згодом починається відчуття обмеження індивідуального простору в кожного зимівника.

Часто люди за ці 13 місяців закриваються в собі, іноді перестають спілкуватися. Змішаний колектив — це тяжкий експеримент, коли всі живуть наче в рукавичці і ти за рік знаєш про кожного абсолютно все. Іноді доводиться терпіти неадекватну поведінку людини, аби завершити експедицію без серйозних конфліктів. І це впливає на здоров’я, на самопочуття. Я це кажу як колишній начальник станції, бо саме начальнику доводиться вирішувати всі конфлікти в експедиції, а це не так просто. Станцію потрібно розширювати.

—А як відбувається відбір науковців, які їдуть в експедицію?

– Все відбувалось дуже відносно. Звісно, ми проходили як медичний, так і психологічний відбір. Але будем свідомі того, що ніхто в Антарктиду не їде абсолютно здоровим, таких людей немає. Важливо, що відбирають на зимівку тих кандидатів, у яких відсутні хронічні захворюванняк. Але погодьтесь, іноді проблеми зі здоров’ям можуть виникати раптово.

Питання навіть у поєднанні – кандидат на зимівку має бути науковцем чи спортсменом? Тобто відбирають серед науковців найбільш здорового. За віком, щоб був молодим і, відповідно, мав запас міцності.

Стосовно здоров’я зимівників. Два роки тому на нашій станції проводили евакуацію полярника, в якого виникли проблеми з апендицитом. Довелось терміново робити операцію у маленькому спортзалі нашої бази. Пощастило, що лікар-АТОвець, який пройшов Ілловайськ, Костянтин Даниленко був готовий до екстремальних ситуацій. Однак все ж була необхідна обов’язкова евакуація, оскільки в зимівника сталося ускладнення. Евакуація успішно завершилася.

Питання навіть у поєднанні – кандидат на зимівку має бути науковцем чи спортсменом?

Також постійно виникають проблеми у людей із зубами. Вони постійно псуються під час експедиції, як мінімум у 4-5 людей. І це також звична під час зимівки справа. Одним із факторів є вода, яку ми використовуємо із опріснювача і в якій мало солей.

Чому я кажу, що психологічний відбір – відносне поняття. Так, ми проходимо тестування. Однак трапляються люди зі своєрідним характером, і цьому ніяк не зарадиш, якщо людина вже кілька разів зимувала (їй надається перевага), а згодом це обертається на проблему під час самої зимівки. Мені, як керівнику, психологи лише можуть дати рекомендації, як себе поводити з такою людиною — і це все.

Є таке, що в експедицію часто потрапляють «свої люди». Він або вона має поїхати в експедицію за побажанням вищого керівництва, і байдуже, що в неї чи в нього важкий характер – людина нестерпна і таке інше. Проблема відбору якісних кадрів, знову ж таки, у обмеженні на конкурсі фахових кандидатів через малий розмір зарплат зимівників.

– Чим харчуються зимівники? Звідки привозять продукти?

– Щоразу закупівля продуктів для експедицій відбувається по-різному. Питанням логістики займається НАНЦ (Національний антарктичний науковий центр). Усе залежить від коштів  і можливостей.

Зазвичай, продукти харчування закупляються в Чилі, крім цього, і будматеріали, пальне та інші необхідні речі. Все це доставляють судном на станцію, та іноді виникають проблеми. Умовно кажучи, через питання логістики (різницю в мовах та інші моменти), нам можуть закупити не масло, а спред, чи привезти не ті інструменти або будматеріали.

Їжу на експедицію колись закуповували у Польщі – і такий варіант був досить непоганим, адже продукти звідти нам за смаком і якістю рідніші. Цього року в нас з харчами все було чудово і скарг не виникало.

– Які у полярників звичаї та традиції під час експедиції та після неї?

– Під час експедицій в умовах випробувань зароджується справжня дружба. Після своєї першої експедиції в Антарктиді я не думав, що тоді в 32 роки можна знайти справжніх друзів. Зараз ми часто їздимо разом із сім’ями відпочивати, спілкуємось і постійно підтримуємо зв’язок. Однак є й такі зимівники, з ким ми роз’їхались по житті, як у морі кораблі – і більше не зустрічаємось.

Традиційне свято називається Mіdwinter (середина зими). Його святкують на всіх станціях в Антарктиді. Між собою всі бази обмінюються святковими листівками з привітаннями. Маємо традиційне купання в крижаній воді, граємо у футбол на снігу. Всі, без винятку, повинні залізти в холодну воду – це так зване бойове хрещення для зимівника.

Ми проводимо фінальні ігри з футболу, настільного тенісу, більярду, дартцу. Начальник станції готує всім зимівникам персональні сніданки за їхніми замовленнями тощо.

Коли ми повертаємось додому, то намагаємось також збиратися і разом святкувати Mіdwinter в Україні. Часто це відбувається в різних містах і регіонах України, оскільки географія зимівників дуже різноманітна.

Мар’яна КОВАЛЕНКО

Фото Микита ПЕЧЕНИК

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.