дивись.info

Про Андрія Мельника в контексті співпраці з полковником Євгеном Коновальцем

Про Андрія Мельника в контексті співпраці з полковником Євгеном Коновальцем

Колонка Івана Хоми, історика, доцента Національного університету «Львівська політехніка».

В історії українських національно-визвольних змагань ХХ століття унікальною є дружба, співпраця та взаєморозуміння Євгена Коновальця та Андрія Мельника. Це дало їм змогу свою харизму, знання, досвід та енергію вкласти в заснування, утвердження та розвиток одних з найбільш успішних структур визвольних змагань: Січові стрільці, Українська військова організація та Організація українських націоналістів.

130-та річниця народження Андрія Мельника є доброю нагодою привернути увагу до головних досягнень цієї співпраці.

12 грудня 1890 року в селі Воля Якубова Дрогобицького повіту Королівства Галичини та Володимирії, що входило до Австро-Угорщини, народився Андрій Мельник.

Мабуть, у серпні 1914 року, коли розпочалась Перша світова війна, Андрій Мельник, студент Високої школи земельної управи у Відні, перебував на літніх канікулах у рідному селі. Для нього та односельчанина М. Матчака початок світової війни стане одночасно і початком участі в українських національно-визвольних змаганнях, з якими вони пов’яжуть своє подальше життя. Свою участь у війні та національно-визвольних змаганнях, вони почнуть у середині серпня 1914 року як добровольці Легіону Українських січових стрільців.

Випускне фото А. Мельника з гімназії в Стрию, 1910 р. Осередок української культури й освіти (Вінніпег)

Ключову роль участі в національно-визвольних змаганнях відіграє знайомство, співпраця та дружба з Євгеном Коновальцем. Вперше вони познайомлять у російському таборі для військовополонених в Царицині (сучасний обласний центр Росії – Волгоград) в кінці 1916 року.

Євген Коновалець у російський полон потрапив в кінці квітня 1915 року під час стримування наступу російських військ на гору Маківка. На середину жовтня 1916 року перебував у таборі в Чорному Ярі над Волгою, що приблизно за 160 км на південь від Царицина. До Царицина був переведений приблизно в листопаді-грудні 1916 року.

Андрій Мельник у російський полон потрапив у вересні 1916 року під час боїв за гору Лисоня. У кінці 1916 року опинився у Царицині, а згодом був переведений з іншими усусами до табору в Дубовці, що в 50 км на північ від Царицина. Однак це не заважало через листи підтримувати контакти. Зі спогадів Андрія Мельника під час перебування в Царицині: «Не один вечір і не одну ніч провели ми разом, дискутуючи над актуальними питаннями, аналізуючи тодішні події, будуючи власні плани, снуючи власні мрії».

У липні 1917 року Євген Коновалець перебрався до Києва і включився в процес відродження української державності під егідою Центральної Ради. На початку 1918 року до Києва прибув Андрій Мельник та решта усусів з Дубовки.

З січня 1918 року і до середини 1923 року Євген Коновалець та Андрій Мельник пройшли складний процес відродження та втрати української державності в 1918-1919 рр., а в 1920-1923 рр. заклали ідейні та організаційні основи продовження національно-визвольних змагань після поразки Української національної революції 1921 року.

Щодо Андрія Мельника, то з січня 1918 року і до січня 1919 року був начальником штабу І-го куреня Січових стрільців, І-го полку Січових стрільців, Окремого загону Січових стрільців, І-ї дивізії Січових стрільців, Осадного корпусу та командир І-ї дивізії Січових стрільців. Командиром Січових стрільців був Є. Коновалець.

16 січня 1919 року Андрій Мельник – учасник Державної наради УНР, де в умовах початку Другої більшовицько-української війни, міжнародної ізоляції та внутрішньо-політичних протиріч, запропонував встановити колективну диктатуру в складі С. Петлюри, Є. Коновальця та А. Мельника. Державна нарада проігнорувала цю ініціативу.

22 січня 1919 року призначений начальником Генерального штабу Армії УНР, на цій посаді перебував до 11 червня 1919 року. З середини липня 1919 року помічник командира Групи Січових стрільців Євгена Коновальця.

У грудні 1919 р. – січні 1920 р. лікувався від тифу в Рівному. У лютому 1920 року перебував у Варшаві, де займався організаціє виплати заробітної платні та наданням допомоги інтернованим військовим Армії УНР, що перебували в Рівному та Луцьку. Комендантом табору інтернованих у Луцьку був Євген Коновалець.

16 березня 1920 року Андрія Мельника призначили військовим аташе УНР у Чехословаччині. Переїхав працювати до Праги. На цій посаді допомагав Євгенові Коновальцю очолити Українську стрілецьку бригаду в Німецькому Яблонному. Однак це їм не вдасться реалізувати.

У Празі був членом Українського клубу, де входив до ревізійної комісії. У липні 1920 року був з робочою поїздкою в Берліні, а в другій половині серпня 1920 року з групою старшин Січових стрільців поїхав до Львова. Повернувшись зі Львова до Праги, а звідти переїхав у Відень, де проживатиме до липня 1922 року.

З жовтня 1920 року і до липня 1921 року у Відні жив і Євген Коновалець. Упродовж цього часу А. Мельник завершить навчання у Високій школі земельної управи, а також активно співпрацюватиме з Євгеном Коновальцем навколо різних політичних ініціатив української еміграції щодо об’єднання національних сил УНР та ЗУНР. Зокрема проєктом, який подавав надію на єднання була Всеукраїнську національна рада, яка діяла в січні-квітні 1921 року у Відні. Після того, як Всеукраїнська національна рада розпалась, у травні-червні 1921 року Є. Коновалець, А. Мельник, Д. Левицький, П. Лисяк та І. Чмола у Відні заснували осередок єднання національних сил «Молоду Галичину». Ідейною засадою «Молодої Галичини» була самостійна та соборна Україна. Тобто на якому б клаптику українських земель не велась боротьба, це боротьба за самостійну та соборну Україну.

Осередок української культури й освіти (Вінніпег)

Євген Коновалець, повернувшись до Львова, головну увагу зосередив на формуванні Української військової організації. Андрій Мельник також приєднався до цієї праці повернувшись у липні 1922 року до Львова.

Після вимушеного виїзду Євгена Коновальця в кінці 1922 року в еміграцію, командування УВО в Галичині довірив Андрій Мельнику. У березні 1923 року на конференції УВО в містечку Оліві, що приблизно в 20 км від Гданська, Андрія Мельника було погоджено крайовим комендантом УВО. Після цього він ще декілька раз, впродовж 1923 року, відвідає Євгена Коновальця поблизу Берліна. Наступна зустріч між ними відбудеться аж в 1937 року. Хоча впродовж цього часу тісно підтримували контакти через кур’єрів та рідних.

Крайній зліва Полковник Андрій Мельник, на могилі Полковника Євгена Коновальця. 1939 або 1940 рік. Осередок української культури й освіти (Вінніпег)

Адже 10 квітня 1924 року служби безпеки Польщі в селі Осмолода заарештували Андрія Мельника. Слідство та суд затягнулись до березня 1925 року. 28 березня суд виніс вирок: Андрія Мельника засуджено на 4 роки. Після звільнення він перебував певний час під контролем спецслужб Польщі, а також включився в роботу, яку доручив Андрей Шептицький в лісовому господарстві греко-католицької церкви та громадському житті. Зустріч можна було організувати тільки за межами Польщі. Що і було зроблено в серпні 1937 року. Зустріч відбулась на Щирбському озері в Татрах. Андрій Мельник був зі своєю дружиною Софією Федак, а Євген Коновалець прибув з дружиною Ольгою Федак та сином Юрієм. Після обіду під час прогулянки Євген Коновалець запропонував Андрію Мельнику переїхати жити за кордон і стати його заступником у Проводі українських націоналістів. Зі слів Андрія Мельника: «… я не зволікав з відповіддю і не просив часу до надуми, а відразу заявив: коли він уважає, що мені треба це зробити, що він пропонує, то я, свідомий ваги справи, піду назустріч його бажанню …». Це була остання їхня розмова. Через рік Агдрію Мельнику довелось стати не заступником, а наступником Євгена Коновальця.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Дудар Оксана
Шеф-редактор ІА Дивись.info. За освітою філолог, за покликанням журналіст. Життєве кредо – журналіст завжди повинен ставати на бік слабких і скривджених. Улюблена робота – їхати у відрядження.