дивись.info

Той, що поборов тиф: великий львів’янин Рудольф Вайгль

Той, що поборов тиф: великий львів’янин Рудольф Вайгль
Рудольф Вайгль бу лікарем, біологом та імунологом. Фото: LWOW.home.pl

У період теперішньої пандемії коронавірусу дуже важко вірити в краще, особливо якщо йдеться про боротьбу із невидимим ворогом. Світова історія пережила не одну епідемію, а перемагали її люди — науковці, дослідники, біологи — усі, хто створював вакцини проти недуг, завдяки чому зберегли мільйони життів.

Зараз ІА.Дивись.info пропонує познайомитись із вченим, який врятував людство від тифу, однак залишився у затінку спогадів. Ким був чоловік, що боровся із підступною хворобою та врешті переміг, у нашому матеріалі.

Історія чеського поляка, який невдовзі опиниться у Львові

Рудольф Вайгль народився у  звичайному польському містечку, яке тепер розташоване на території Чехії.

«Він народився у місті Пршеров 1883 року. У цьому місті тече річка Вечва, і як казали колись у моєму рідному селі: «Люди, які народжуються неподалік річки — є надзвичайно наполегливими і впертими, і ось це буде прослідковуватись як у житті, так і у науковій діяльности Вайгля», – раніше розповідала Світлана Гнатуш, кандидатка біологічних наук, професорка та завідувачка катедри мікробіології ЛНУ ім. Івана Франка в межах проєкту «Гордість міста» 2.0.

У сім’ї зростало трійко дітей: у Рудольфа була сестра Лілі та брат Фредеріко. Матір була чешкою, а батько — австралійцем. Коли дитині було п’ять років, тато загинув. Матір натомість вийшла заміж удруге за поляка, що і спонукало Рудольфа опанувати мову. Тим часом батьки намагались зусібіч «вкладатись» у виховання дітей: юнак виріс під впливом польських традицій, тому до смерті знаменував себе «корінним справжнім поляком».

«Після одруження матері Рудольфа його вітчимом став Юзеф Тройнах, який був викладачем Стрийської гімназії. І вони переїхали з Моравії на Галичину: звідти п’ять років (під впливом вітчима, який позитивно реагував на хлопчика), Рудольф Вайгль позиціонує себе вже не як австрієць, а як поляк», – пояснює Світлана Гнатуш.

Вдалий науковий старт

Після вдалого випуску із гімназії 1903 року Рудольф Вайгль вступає до Львівського університету на студію біології та медицини. Тут юнак здобуває знання впродовж чотирьох років.

«(Після закінчення — ред.) Вайгль працює під керівництвом видатного професора Насбаума-Гіляровича. Згодом він працював асистентом професора, під керівництвом якого захистив дисертацію і розпочав викладати», – додає біологиня під час лекції.

Рудольф Вайгль під час досліджень у лабораторії в стінах Франкового вишу. Львів (між 1904-1906 роками). Джерело: sralove.org

Рудольф навіть не думав про те, аби облишити викладацько-дослідницьку сферу: він, навпаки, намагався досліджувати та з’ясовувати нове щодня. Згодом Вайгль писав заяву на участь у конкурсі на посаду доцента, де пізніше на засіданні професорів за кандидатуру Рудольфа проголосували, і 30-річний чоловік обійняв посаду приватного доцента зоології (паразитології), порівняльної анатомії та гістології Львівського університету.

Попри молодий вік, у Вайгльській скарбниці наукових досягнень накопичився добрячий перелік праць. Як зазначила Світлана Гнатуш, деякі праці збереглися у рукописах в обласному архіві, деякі — передруковані польською мовою та є у вільному доступі.

«Взагалі, коли він працював на кафедрі зоології, він приділяв багато уваги дослідженню цитології (наука про будову, функції й розвиток клітин тварин і рослин, а також одноклітинних організмів і бактерій клітин — ред.)», – каже біологиня.

Замість формул – форма

На початку Першої світової війни Рудольф Вайгль потрапив до армії, де служить військовим лікарем. Саме тут науковець заглянув у вічі ворогу — зіштовхнувся із епідемічним висипним тифом. Тоді він не знав, чим допомогти заслаблим і безпорадним австрійським військовим і полоненим.

Сюди він потрапив за власним бажанням, де допомагав хлопцяв на території Чехії та Моравії.

«Тут він уперше зустрівся із висипним тифом у всіх страхітливих проявах цієї хвороби. Ми знаємо статистику: у різних країнах Європи хворими на той час були мільйони людей. Однак є різні дані. Одні кажуть, що на той час (у період Першої світової війни) в Європі занедужало на висипний тиф 30 млн осіб; за іншими даними — підхопили хворобу 22 млн людей. Відомо, що померло 6 мільйонів осіб», – акцентує науковиця під час виступу.

Вайгль працює над розробкою вакцини проти хвороби. Під час роботи Рудольф занедужує і сам. Втім, йому вдається створити вакцину проти недуги, яку чоловік випробовує на собі.

Після демобілізації у 1918 році 35-річний Вайгль повертається на посаду асистенка катедри гістології та ембріології (як вона називається нині — ред.). Тут він паралельно викладає спудеям.

Через рік чоловік вирушає до Перемишля для дослідження висипного тифу, де і розпочинає фундаментальні дослідження хвороби. На той час уже відкрили збудника висипного тифу, каже біологиня, йдеться про воші, які якраз переносили тиф. Його учнем стає Генрик Мосінг.

Генрик Мосинг – учень Вайгля. Фото з відкритих джерел.

Інститут Вайгля

У 1920 році Вайгль приймає запрошення кафедри загальної біології Франкового вишу та обіймає посаду професора, завідувача названого підрозділу. На цій базі було створено Інститут досліджень висипного тифу, відомий як Інститут Вайгля, яким він керував у Львові до 1944 року. Тут він розробив методику штучного зараження вошей збудниками висипного тифу, розробив технології промислового виготовлення вакцини. Пізніше це дало йому підставу і можливості дослідження збудження мексиканського та щурячого висипного тифу.

До слова, зараз у стінах колишнього Інституту Вайгля функціонує зоологічний музей на вулиці Грушевського, 4 у Львові

Лабораторія, як пояснює під час лекції кандидатка біологічних наук Світлана Гнатуш, стала світовим центром із вивчення подібних захворювань.

В інституті, що нині розташований на вулиці Грушевського, 4 у Львові, Вайгль проводив левову частку всього часу. Він був скурпульозним у власних діях. За словами біологині, особливу увагу чоловік звертав на обладнанням, приладам, інструментам і, навіть, посуду.

«Говорять про те, що дуже багато речей було виготовлено за кресленнями Вайгля. Він також удосконалив мікроскоп і запропонував установлювати мікрогвинт під предметним столиком (йдеться про поле, куди ставлять певний об’єкт, який розглядатимуть під мікроскопом — ред.)», – говорить біологиня.

І додає: на той час Вайглівська лабораторія була оснащена кращими мікроскопами провідним европейських фірм. Дуже часто Рудольф не шкодував власних грошей та вкладав їх на обладнання лабораторії.

«В архівах збереглося листування із ректором університету, де він пояснював, що треба прибрати. Йому пояснювали, що коштів бракує. Рудольф сварився. А згодом,у роки Другої світової війни, і ректор, і його дружина працювали «годувальниками» вошей у інституті Вайгля», – розповіла Світлана Гнатуш.

Так звані “годівнички” для вошей. У комірочки поміщали вошей, а прилад примотували до стегна (здебільшого, жінки) чи до литки (як правило, чоловіки) і впродовж певного часу тварини харчувались людською кров’ю. Фото: скриншот із відеолекції, присвяченій постаті Рудольфа Вайгля у Львові “Гордість міста” 2.0 (листопад 2018 рік).

Як зазначила біологиня, для того, аби працювати із вошами, над якими проводили дослідження в Інституті Вайгля, наймали «годувальників» тварин чи донорів, себто люди дозволяли вошам «пити їхню теплу людську кров», завдяки чому тварини виживали.

Війна. 1939. Утеча.

Під час Другої світової війни Вайгль продовжив працювати в окупованому вже на той час нацистами Львові, однак довго це тривати не могло. Науковця звинувачували у колабораціонізмі, що й пізніше стало причиною не отримання Нобелівської премії чи принаймі здобуття звання лавреата.

Незважаючи на підтвердження участі вченого в рухові опору нацистам науковець зазнав переслідування з боку комуністичної влади й вимушений залишити Львів.

Рудольф емігрує до Польщі, де намагається відновити науквову діяльність. Тут, у Кракові, він обіймає посаду завідувача кафедри біології в університеті. Згодом перебирається до Познані.

У 58 років Рудольф Вайгль вочевидь розуміє, що зробив усе, що міг. Чоловік виходить на заслужений відпочинок. У 1957 році, на 74-му році життя, науковець помирає у невеличкому південному містечку Польщі Закопаному, де і похований.

І лише — майже через пів століття— Рудольфа Вайгля знаменують Праведником народів світу.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.