Олександр Мишуга: син шевця, який став королем тенорів

«Зірковий» співак народився на Радехівщині, підкреслював своє українське походження,  а також профінансував видання збірки Івана Франка «Зів’яле листя».

Олександр Мишуга народився 1853 року у селі Новий Витків в родині шевця. На честь батька, уже ставши всесвітньовідомим співаком, він виступатиме під сценічним ім’ям Філіппі-Мишуга.

Шлях на вершину

Сільський юнак виростав без мами та без освіти. Однак його долю вирішив випадок - батько  взяв сина зі собою до Львова на храмове свято у Святоюрському соборі. 15-річний хлопець так захоплено підспівував церковному хору, що на нього звернув увагу регент Микита Гетман, який і влаштував його до дяківської бурси. Згодом Олександр навчався у гімназії та вчительській семінарії, сам працював учителем у Львові, але не покидав бажання стати професійним співаком.

Олександра не беруть у військо, оскільки його вага не відповідала зросту. Про себе він писав так: «Тілом я представляв із себе цілковите «ничтожество, але душа в мене і мрії на будучність – були «велетня». Я мав таку вироблену вірою силу волі, що нічого не боявся і вірив у те, що мушу добитися ліпшої долі!»

Мрія почала здійснюватись у 1978 році, коли Мишугу представили шанованому у Львові педагогу, професору консерваторії Валерію Висоцькому, серед вихованців якого була й Соломія Крушельницька. Сам у минулому славний співак, Висоцький виховав цілу плеяду оперних артистів найвищого рівня, у нього навчались і українські співаки (напр. Соломія Крушельницька).

Уже через два роки, 14 вересня 1880 року Мишуга успішно дебютує на львівській сцені в опері Монюшка «Страшний двір».

Не маючи можливості продовжити навчання співу в Італії, Олександр звертається до прихильників свого таланту і ті зібрали 1200 золотих ринських. 1881 року Мишуга вирушає до Мілана, де починається його блискуча кар’єра.

В Італії Мишуга, крім занять співом, вивчає анатомію та фізіологію, опановує італійську, французьку, англійську, німецьку та російську мови. У 1883 році він дебютує у театрі міста Форлі в ліричній опері німецького композитора Флотова «Марта». Ця прем'єра стала тріумфом Мишуги, й він одразу отримав десятки пропозицій з найкращих театрів Європи.

Світова зірка

За чудове виконання партії Каніо в опері «Паяци» її автор — італійський композитор Руджеро Леонкавалло — подарував Мишузі свій клавір із написом: «У Мілані, в день відкриття сезону, слухав сіньйора Філіппі в партії Каніо і був незмірно задоволений його точною інтерпретацією і чарівним мистецтвом співу».

«Я не можу розповісти, що зчинилось тоді в театрі. Після хвилинки загальної тиші зчинилося щось, чому не було назви: публіка відповіла артистові таким висловом подяки, що можна було оглухнути» - писав про виступ Мишуги композитор Олександр Кошиць. А Богдан Лепкий згадував спів тенора так: «Господи! Я не знаю, що зі мною сталося. Я забув, де я і хто я, не знав, чи це спів людський, чи якась музика небесна, дух мені в грудях заперло, серце перестало бити, мене не було… Лиш ураган оплесків стягнув мене на землю, але ще довго-довго, куди я не йшов, летіло за мною оте не от міра сего: «Там на горі явір стоїть».

Мишуга співав у Мілані, Турині, Варшаві, Кракові, Києві, Санкт-Петербурзі, Берліні, Лондоні, Відні, Парижі. Критика не шкодувала для його голосу найвищих похвал, вистави з його участю відбувалися з аншлагами.

«Мишуга був співаком із Божої ласки. Коли Карузо заливав блиском сили й металу, то Мишуга чарував, а враження, яке викликала його гра, то була тайна експресії, настрою, переконуючої сили, гіпнозу і дечого, що виривалося з-під всякого аналізу. В цьому було щось, про що говорив великий Еверарді: не звук співає — співає душа!» — писав про нього Степан Чарнецький.

Карузо, з яким часто порівнювали Мишугу, став одним з перших серед оперних співаків, що зафіксував основну частину свого репертуару на грамофонних платівках. Записів Мишуги не так багато, але і його голос можна послухати. До прикладу Vorrei morire авторства Тості.

 

 

Серед відомих ролей Мишуги - Герцог у «Ріголетто» Верді, Йонтек у «Гальці» Монюшка, Фауст в опері Гуно. Виконання Мишуги вирізнялося високою музичною культурою, задушевністю. Він володів яскравим драматичним талантом.

4 жовтня 1900 року на відкритті Великого міського театру (тепер Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької) Олександр Мишуга співав провідну партію у лірико-драматичній опері Владислава Желенського «Янек» — про життя карпатських верховинців, яка була спеціально написана для славетного українського тенора з нагоди відкриття театру.

Життя поза сценою

Творча активність Мишуги проходила на тлі складних особистих перипетій. З першою дружиною – полькою Марією Прус-Гловацькою, з якою 1885 році вони брали шлюб у Краківському костелі кармелітів і мали сина, прожили зовсім недовго. Причиною було невдоволення Маріїної родини, котра не могла змиритися з вибором їхньої шляхетної доньки на користь хоч і відомого, але простолюдина.

Ще трагічніше склалися стосунки Мишуги з його другим великим коханням, актрисою Марією Вісновською. Їхні стосунки були надзвичайно драматичні. Лишень перші слова в листах до неї багато про що промовляють: «Пекельна моя Мучителько!», «Манно Божа!», «Манно, Жалю! Благаю Милосердя!», «Моя Ти бідо!».

В 1890 році на балі-прийнятті на очах Мишуги Вісновську застрілив російський офіцер. У день її поховання у Варшаві мала відбутися опера за участю овдовілого тенора. Дирекція опери навіть відмінила виставу, проте Мишуга наполіг, що співатиме. В зал набилося стільки людей, що вони виламали двері. В опері «Фаворитка» Мишуга виконував роль Фернандо, що втратив кохану Леонору. Він настільки віддався ролі, що з самого початку опери в залі було чути поодинокі схлипування. А коли в кінці арії Мишуга з плачем впав на «гріб Леонори», то, як пишуть біографи: «разом із ним ридав увесь зал, ридали артисти, хор, оркестр і диригент, який так і не зміг уже довести до кінця спектакль»

 

Мишуга завжди підкреслював своє українство. Він згадував, що коли повертався з Італії, обіймав першого стрічного. Але на пропозиції вернутися в Україну, Мишуга казав: «Нащо я вам там здався? Зате ж, коли я на чужині заробляю гроші й вам посилаю, то все-таки маєте з мене якусь користь».

Грошей на меценатство співак не шкодував і завжди пам’ятав, що розпочати кар’єру йому свого часу допомогли зібрані людьми кошти. Саме за його сприяння побачили світ збірка Івана Франка «Зів’яле листя» та перший том фундаментального дослідження «Українське мистецтво». Також надавав регулярну допомогу театру Миколи Садовського, українській газеті «Рада», що виходила у Києві.  Допомагав студентам і погорільцям, дитячим притулкам, різним товариствам і лікарням. Перед смертю усе своє майно і гроші Мишуга заповів Вищому музичному інститутові ім. М. Лисенка у Львові, де заснував кілька стипендій для малозабезпечених студентів.

На  початку 1922 року здоров’я Олександра Мишуги значно погіршилось, і він виїхав в курортну місцевість неподалік від німецького міста Фрайбурга.  Там лікарі встановили рак шлунка, негайно зробили операцію — та вже було запізно. 9 березня 1922 року співак помер. Іншого короля тенорів – Карузо – він пережив лише на 7 місяців. Восени того ж року, виконуючи заповіт Мишуги, друзі та учні перепоховали прах співака на його батьківщині, у рідному селі тенора - Новому Виткові.