дивись.info

Різдвяні традиції: яким був вертеп кілька століть тому і зараз (фото, відео)

Різдвяні традиції: яким був вертеп кілька століть тому і зараз (фото, відео)

Колориту українському Різдву завжди додають колядки. А особливу атмосферу дарує вертеп – театралізоване дійство, яке відтворює народження Ісуса Христа.

Саме слово «вертеп» має декілька тлумачень, а назва запозичена із старослов’янської мови і означає «печеру» або ж «ущелину». В українській культурі вертеп був  поширений на Галичині, у центральній і північній Україні. Зберігся донині здебільшого у Західній Україні у вигляді різдвяних вистав на релігійну тематику, ролі в яких виконують переодягнені молоді хлопці та дівчата.

Точного часу виникнення вертепу в Україні досі не з’ясували, однак перші згадки з’являються в кінці XVI століття.

«Традиція вертепу – це західноєвропейська традиція. Дуже чітких відомостей немає, та орієнтовно вона прижилася на наших теренах приблизно в XVII столітті. На Галичину ця традиція йшла з Польщі. Вже з XVIIІ століття нам відомий ляльковий вертеп – власне різдвяна драма, в основі якої євангельська історія про народження Ісуса Христа. І коли вже ця драма увійшла більш широко, то з’явилася й народна частина, тобто різні сценки з побутового життя», – розповідає Андрій Вовчак, доцент кафедри української фольклористики Львівського національного університету імені Івана Франка.

Вертепний ляльковий театр мав форму двоповерхового дерев’яного будинку. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив’язану до неї сатирично-побутову інтермедію. Перша (різдвяна) частина вертепу, яку називали «свята», мала більш-менш стабільну композицію. Натомість друга – змінювалася в залежності від місцевих умов, здібності й дотепності вертепника.

З часом вертеп із лялькового театру перетворився на справжній вуличний театр, де лялькову вертепну виставу сполучають із грою живих людей, а подекуди і цілковито вся вертепна вистава зводиться до гри живих осіб.

«Вертеп, скажімо, Сокиринський або Галаганівський – ляльковий. Він був заснований ще у 1771 році.  Це вертепний двоповерховий будинок, який возили на санках», – розповідає Вовчак.

Цей вертеп є найстарішим із відомих в Україні вертепів. Київські бурсаки занесли його до маєтку Галаганів в селі Сокиринці на Полтавщині у 1770-му році. Їх тепло прийняли, подивилися виставу і нагодували. У відповідь на щедрість господаря бурсаки подарували йому свій вертеп, текст і передали місцевому хору ноти. Діяв цей вертеп понад сто років. В ньому яскраво проявилися характерні риси української народної мови. Текст був вперше опублікований Г.П. Галаганом у 1882 році.

Дерев’яна скриня Сокиринського вертепу складається із двох поверхів. На обох поверхах колони (4 нагорі і 6 внизу). Всі 36 ляльок цього вертепу зроблені із дерева (окрім діви Марії) і виконані майстром-різьбярем високої кваліфікації. Костюми на ляльках ангелів і царів багаті, розшиті золотом.

Фото з сторінки Музею театрального, музичного та кіномистецтва України

Найбільш виразні ляльки чортів. Дерев’яні, з невеличкими ріжками на голові, крилами, хвостиками і копитцями на ніжках.

«Збереглися копії креслень і навіть один з аналогів зберігається у Київському музеї театру та кіно, – веде далі Андрій Вовчак. – На Галичині також є лялькові вертепи і досі. Але вони значно простіші, бо здебільшого зроблені дітьми.

У вертепах все відбувається за порядком – ангел сповіщає новину пастухам, пастушки йдуть поклонитись Богу, тоді три царі, а вже пізніше цикл про Ірода, який хоче вбити всіх малюків. Завершується все тим, що смерть стинає йому голову, а чорт забирає його душу у пекло».

Відеоматеріали для Дивись. info надав Андрій Вовчак.

Зараз значно популярнішим є живий вертеп. Сюжети перегукуються – є релігійна частина, а потім вже побутові й історичні події, які входять у релігійну частину.

«У Галицькому вертепі з’являються вже три провідники – князі Володимир, Ярослав, тобто вже події інтерпретують до періоду і подій. От, для прикладу, в Галаганівському вертепі кінця XVIII століття є козак, у словах якого чітко прослідковується ситуація занепаду козацтва.

Вже нині у вертепах реагують на події на Майдані, на війну з Росією тощо. Тобто це все дуже характерно, – розповідає Вовчак. – В Івана Франка є велика розвідка про вертеп. Із його праць зрозуміло, що вертеп виглядає по-іншому, ніж зараз. У тодішньому варіанті є багато польсько-українських елементів, які тісно переплітаються. У 30-их роках ХХ століття український вертеп зазнає впливу літературної традиції. Тобто вже писали спеціальні сценарії на допомогу вертепникам – це вже була літературна драма, яка ґрунтувалась на народній основі».

Франко, зокрема, вважав, що вертеп у Львові був уже в XV столітті. Так він, коментуючи припущення Михайла Драгоманова щодо ролі львівських німців у запровадженні вертепу, писав: «Маємо певну відомість, що львівські бернардини вже коло року 1470 виставляли в своїм костелі яселка з домішкою живих сцен». У статті «Руський театр у Галичині» Франко згадував: «Народ наш любив театральні вистави ще давно, в XVI і XVII віках, в часі першого пориву нашого національного розбудження; се доказують живі ще досі останки вертепів і велика популярність церковних колядок, що розвивались під впливом давньої релігійної драми». А в своїй великій праці «До історії українського вертепа XVIII в.» (1906 р.) Франко зауважив, що «український вертеп від найдавніших часів мав світський характер, малював типи та ситуації буденного життя». Тут же Франко припустив, що наш вертеп бере свої початки з Індії та Греції.

В інших частинах України також були вертепи, щоправда всюди види цього різдвяного дійства були різними.

«На півночі більше культивували царя Ірода і все відбувається довкола нього. Там може не бути сценок з пастухами. На Закарпатті там є Бетлеєм – живий вертеп, який дуже відрізняється від нашого. В основі лежить сцена з пастухами, розігрується більше момент, як пастухи збираються поклонитись Господові. Вони гублять подарунки, потім сперечаються між собою. Також із виставою відвідують всі будинки, однак дійство відбувається більш архаїчно і монотонною мовою», – каже Андрій Вовчак.

Вертеп Бетлегем на Закарпатті

Вертепне мистецтво було популярним і за межами України. На відміну від Західної Європи, де вертеп довгий час функціонував під керівництвом церкви, у східнослов’янських народів від самого початку він мав тісний зв’язок із демократичною театрально-видовищною культурою.

«Щодо наших закордонних сусідів, то в Польщі популярнішим був ляльковий вертеп, який загалом звівся до «шопки». Відома краківська шопка – це великий будиночок у вигляді костелу, ляльки у ньому переміщуються механічно. Ще й досі є змагання, хто виготовить кращу шопку. В Німеччині відомі три царі. У нас свято Водохреща, а в них – свято трьох королів. Там також хлопчики перебирались, але це вже трошки інший мотив. Виголошували три царі слова про те, що прийшли поклонитись цареві», – розповідає дослідник.

Живе за кордоном і український варіант вертепу – це дійство дуже популярне серед діаспори. От, до прикладу, вертеп українського театру «Гомін» із Чикаго.

Натомість у радянські часи вертеп, як і святкування Різдва, опинилися під забороною. Так відомим є вертеп дисидентів у Львові (1972), за кілька днів після якого почалися масові арешти (зокрема були затримані Василь Стус та Ірина Калинець).

Тепер же різдвяне дійство з історією у пів тисячоліття навпаки – чекають у кожній домівці. Адже вертеп – своєрідний засіб поширення різдвяного духу та різдвяного настрою.  Також це можливість долучитися до традицій, які українці передавали з покоління до покоління, часто попри труднощі та заборони.

Тетяна ЯВОРСЬКА

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.