дивись.info

Українською, будь ласка, або Чому українська мова досі доводить своє право на існування

Українською, будь ласка, або Чому українська мова досі доводить своє право на існування
Фото: poltava.to

21 січня 1978 року Олекса Гірник вчинив акт самоспалення біля могили Шевченка на знак протесту проти русифікації України. Сьогодні, через 43 роки, українська мова так само мусить доводити своє право на існування.

Російські лякалки

16 січня вступили у силу окремі норми закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», а саме: стаття 30, згідною з якою обслуговування споживачів має відбуватися виключно державною мовою.

Як і слід було очікувати, знайшлося чимало тих, кому такі нововведення не до вподоби.  Наприклад, ще наприкінці грудня майже три десятки парламентарів на чолі зі Максимом Бужанським внесли на розгляд Верховної Ради законопроєкт, який, у разі його ухваленням, мав скасувати штрафи за порушення закону «Про мову».

Однак головними противниками нововведень стали, зрозуміло, представники ОПЗЖ на чолі з Віктором Медведчуком. Наприклад, скандальний Ілля Кива в ефірі одного з телеканалів заявив: «Даний закон суперечить Конституції України, порушує мої права і права всього російськомовного населення України. Він прийнятий на догоду окремим політиканам, які використовують конфлікт на сході України для просочення нашої країни ненавистю по відношенню один до одного і розколу суспільства. По суті, вони хочуть наблизити знищення нашої держави. Це все – тотальна програма знищення нашої нації».

Дуже подібні заяви зробили й інші представники ОПЗЖ, зокрема Юрій Бойко та Артем Марчевський. А, наприклад, Геннадій Балашов, який, до речі, на останніх виборах балотувався у президенти, назвав «тварюками» людей, які просять перейти на українську.

«Мені буде якась тварюка приходити і говорити, якою мовою говорити?» – сказав Балашов в ефірі телеканалу «Наш».

Не обійшлося і без гнівних закликів з боку Росії. Наприклад, депутати Держдуми прийняли на пленарному засіданні постанову про заяву «Про порушення основоположних прав людини в Україні в зв’язку з новими заборонами на використання російської мови».

«Державна Дума, поважаючи фундаментальні права людини і підтверджуючи свою прихильність нормам міжнародного права, висловлює глибоку стурбованість новими гоніннями на російську мову в Україні в зв’язку з вступом в силу чергових заборон на його використання», – сказано в документі. Депутати Держдуми закликають припинити гоніння проти російської мови.

Тим часом у соцмережах почали з’являтися історії про «розп’ятих хлопчиків». Одна з них – про сімейну лікарку, яка написала заяву на відпуску російською і її не прийняли, а медика звільнили буцімто за прогул.

Натомість російські ЗМІ лякають читачів жахливими заголовками:

Нововведення щодо української мови вирішили взяти на кпини і деякі підприємці. Власник київської кав’ярні «привітав» закон «веселим» постом у Фейсбуку. І хоча станом на сьогодні допис видалений, скріншот розійшовся інтернетом, а хейтери продовжують атакувати сторінку кафе.

Також через інцидент впав і рейтинг кав’ярні на сервісі Google Maps.

Трохи історії

Доки захисники російськовомовного населення говорять про утиски та гоніння, варто згадати хронологію утисків української мови.

XVII століття

  • 1627 – наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» Кирила Ставровецького.
  • 1688 – за наказом московського патріарха Іоакима у величезних багаттях на вулицях Москви спалили «Вінець Христов» Антонія Радивиловського, разом з ним понищили також твори видатних українських богословів — Петра Могили, Лазаря Барановича та Інокентія Ґізеля.
  • 1690 – засудження й анафема Собору РПЦ на «Кіевскія Новыя Книги» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Т. Софоновича, Є. Славинецького, Й. Галятовського, Л. Барановича, А. Радивиловського та інших.
  • 1696 – ухвала Сейму Речі Посполитої про запровадження польської мови в українських урядових канцеляріях.

XVIII століття

  • 1720 – указ царя Московії Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.
  • 1729 – наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську мову всі державні постанови і розпорядження.
  • 1731 – вимога імператриці Анни Іванівни вилучити книги старого українського друку, а «науки запроваджувати на власній російській мові».
  • 1763 – указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
  • 1769 – заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар.
  • 1775 – зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
  • 1789 – розпорядження Едукаційної комісії Сейму Речі Посполитої про закриття всіх українських шкіл.

XIX століття

  • 1804 – за спеціальним царським указом усі україномовні школи були заборонені, що привело до цілковитої деградації українського населення.
  • 1817 – запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.
  • 1832 – реорганізація освіти у Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.
  • 1847 – розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.
  • 1859 – міністерством віросповідань та наук Австро-Угорської імперії в Королівстві Галичини та Володимирії і Герцогстві Буковина здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською.
  • 1862 – закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні.
  • 1863 – Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: «ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може».
  • 1864 – прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.
  • 1869 – запровадження польської мови як офіційної мови освіти й адміністрації Королівства Галичини та Володимирії.
  • 1870 – роз’яснення міністра освіти Російської імперії Д. Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечне повинно бути обрусіння».
  • 1876 – Емський указ Олександра ІІ про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.
  • 1881 – заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
  • 1884 – заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.
  • 1888 – указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
  • 1892 – заборона перекладати книжки з російської мови українською.
  • 1895 – заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.

XX століття

  • 1908 – через чотири роки після визнання Російською академією наук української мови мовою Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.
  • 1910 – закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів.
  • 1911 – постанова VII дворянського з’їзду у Москві про виключно російськомовну освіту й недопущення уживання інших мов у школах Російської імперії.
  • 1914 – заборона відзначати 100-річчя Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси.
  • 1914, 1916 – кампанії помосковщення у Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви.
  • 1919 – більшість білогвардійських газет на півдні Росії «заборонило існування України.
  • 1922 – проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур — міської (московитської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша.
  • 1924 – закон Польської республіки «Lex Grabski» про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.
  • 1924 – закон Королівства Румунія про зобов’язання всіх «румунів», котрі «загубили материнську мову», надавати освіту дітям лише в румунських школах.
  • 1925 – остаточне закриття українського «таємного» університету у Львові
  • 1926 – лист Сталіна «Товаришу Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У» з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації».
  • 1933 – телеграма Сталіна про припинення «українізації».
  • 1933 – скасування в Королівстві Румунія міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.
  • 1934 – спеціальне розпорядження міністерства виховання Королівства Румунія про звільнення з роботи «за вороже ставлення до держави і румунського народу» всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови.
  • 1938 – постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік й областей», відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.
  • 1947 – операція «Вісла»; розселення частини українців з етнічних українських земель «урозсип» між поляками у Західній Польщі для прискорення їхнього ополячення.
  • 1958 – закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.
  • 1960—1980 – масове закриття українських шкіл у Польській Народній Республіці та Соціалістичній Республіці Румунія.
  • 1970 – наказ про написання дисертацій виключно російською мовою.
  • 1972 – заборона партійними органами відзначати ювілей музею І. Котляревського в Полтаві.
  • 1973 – заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда».
  • 1974 – постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік», де вперше проголошується створення «нової історичної спільноти — радянського народу», офіційний курс на денаціоналізацію.
  • 1978 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках» («Брежнєвський циркуляр»).
  • 1983 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» («Андроповський указ»), яким зокрема введено виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови й літератури.
  • 1984 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про подальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи».
  • 1984 – початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.
  • 1984 – наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.
  • 1989 – постанова ЦК КПРС про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».
  • 1990 – прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

Чи допоможе закон україномовним захистити свої права

Відомий львівський громадський діяч і захисник української мови Святослав Літинський вже понад вісім років захищає мовні права, а сьогодні він допомагає це робити й іншим.

«До мене регулярно звертаються – щонайменше одна людина на тиждень, деколи більше по консультацію», каже Святослав Літинський.

Він зазначає, що зі вступом нових норм закону «Про мову» захищати свої права стане легше.

«16 січня норми, які вступили в силу, найперше передбачають, що обслуговування, за замовчанням, має бути українською мовою. Натомість індивідуальне обслуговування може бути іншою мовою, прийнятною для усіх. Тобто якщо людина індивідуально звертається щодо того, аби її обслужити іншою мовою.

Те саме стосується і сайтів, на яких продають товари чи послуги, щоби вони відкривалися українською мовою. Така чітка норма, безумовно, буде сприяти тому, що громадянин України в Україні буде мати можливість отримати послуги чи дізнатися характеристику товарів, які він має намір придбати, українською мовою», – пояснює пан Святослав.

Водночас він зазначає, що у так званих захисників російськомовного населення немає жодних підстав говорити про якісь утиски.

«Я сьогодні читав проєкт ухвали російської Держдуми, де вони просто у вічі брешуть. Зокрема у цьому документі зазначається, що на всіх підприємствах будь-якої власності заборонено обслуговування споживачів російською мовою. Хоча насправді у законі чітко сказано, що на прохання споживача його обслуговування може здійснюватися мовою прийнятною для усіх сторін. Тобто нічого не заборонено, а просто встановлено першочерговість обслуговування українською мовою. Так само продовжують брехати й громадяни України, працюючи на Росію. Зокрема нещодавно США назвала багатьох з тих депутатів, хто говорить про утиски російської мови, насправді є агентами Росії в Україні і працюють проти її незалежності», – резюмував Святослав Літинський.

Оксана ДУДАР

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.