Безкарна жорстокість: чому в Україні викидають тварин на вулицю, а їхнє вбивство – норма

Порятунком таких тварин здебільшого займаються волонтери, збираючи кошти, самотужки забираючи тварин з вулиці, лікуючи їх у клініках, а потім шукаючи нових господарів.

ІА Дивись.info намагалася розібратися, що не так з українським законодавством і як проблему вирішують за кордоном.

Догхантери

18 січня Шевченківський районний суд міста Києва виправдав догхантера Олексія Святогора, якого намагалися притягнути до відповідальності за ч. 2 та ч. 3 ст. 300 ККУ «Пропаганда і поширення творів, які містять культ насильства і жорстокості». Однак суд дійшов висновку, що Святогор сам не створював відео чи аудіоматеріалів з пропагандою насильства і жорстокості щодо тварин, а лише брав участь у телепрограмах, де про це розповідав. Відтак, немає підстав його карати.

Сама справа тягнулася кілька років. Догхантера затримали 8 червня 2018 року, а 11 червня Шевченківський райсуд обрав Святогору запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави строком до 7 липня включно, та наприкінці червня запобіжний захід замінили домашнім арештом. 17 серпня 2018 року справу направили до суду.

До речі, незважаючи на те, що догхантер неоднарозово розповідав про знищення, зокрема отруєння безпритульних тварин, жодного доказу, щоби притягнути Олексія Святогора до відповідальності за статтею 299 ККУ «Жорстоке поводження з тваринами», надано не було.

Батьківщиною догхантерства вважається Росія, а неофіційною датою заснування руху – весна 2010 року, коли з’явився форум догхантерів «Вредительству.НЕТ», де були опубліковані маніфест і програмні матеріали. Натомість перша скоординована акція догхантерів відбулася 13 січня 2011 року в Санкт-Петербурзі. В Україні перші згадки про догхантерів датуються червнем 2011 року.

2012 року український 19-річний догхантер Олексій Ведула за вбивство понад 100 собак, здебільшого цуценят був засуджений до 4 років позбавлення волі. 2014 року він вийшов на волю за амністією.

Відомий своєю жорстокістю і садистськими нахилами російський бойовик, ватажок бандформування «Русич» Олексій Мільчаков починав свій шлях як догхантер.

Справи та вироки

Нинішнього року в Україні було винесено щонайменше 4 вироки за статтею 299 ККУ. Зокрема місяць арешту отримав мешканець Рівненщини, який торік, у жовтні, у стані алкогольного сп’янінні заколов ножем безпритульного собаку. Вирок, який не набув ще законної сили, був винесений 25 січня Радивилівським районним судом.

20 січня Великописарівський районний суд Сумщини виніс вирок – 2 роки обмеження волі за ч.1 ст.299 – уродженцю Харківщини, який 12 серпня 2020 року молотком побив кота – вибив око, ікло, зламав виличну кістку. Оскільки чоловік ще обвинувачувався за ч.2 і 3 статті 185 ККУ, то його остаточний термін – 3 роки позбавлення волі. Вирок наразі не набув законної дії.

19 січня Березнівський районний суд Рівненщини виніс вирок жінці, яка 10 червня 2020 року викинула з балкону четвертого поверху кошеня, внаслідок чого у тварини діагностували перелом поперекового відділу хребта. Вирок – обмеження волі на один рік – замінили умовним терміном. Рішення суду не набуло законної сили.

15 січня Перечинський районний суд Закарпаття виніс вирок у справі чоловіка, який у вересні 2020 року біля звалища в селі Тур’я Поляна дерев’яним кийком вбив безпритульного собаку, а потім збирався його з’їсти. Обвинуваченого засудили до двох років обмеження волі із заміною вироку на умовний термін.

Натомість 27 листопада 2020 року Андрушівський районний суд Житомирської області за ч.3 статті 299 ККУ виніс вирок – 7 років позбавлення волі за вбивство 12-річного собаки Потапа. Обвинувачений завдав тварині 5 ударів ножем. Однак остаточний термін ув’язнення становить 12 років, оскільки після вбивства тварини чоловік завдав численних ударів ножем сусідові – рідному дядькові, який жив в іншій частині будинку. Вирок не набув законної сили.

П’ять років позбавлення волі із заміною на два роки умовно за ч.3 ст. 299 отримав мешканець Первомайська Миколаївської області. 17 липня 2020 року чоловік, розлютившись на кошеня, яке нібито з’їло його їжу, схопив тварину і втопив її у відрі, а разом з ним ще одне кошеня, яке помітив на подвір’ї. Але чоловікові і цього видалося недостатньо, тож він схопив ще і маму-кішку та теж її втопив. Торік, 15 грудня, вирок набув законної сили.

На Львівщині вирок за статтею 299 востаннє був винесений 23 жовтня Самбірським міськрайонним судом. Подія сталася у селі Зарайське. Місцевий мешканець сапою вбив сусідську вівчарку, яка, за його словами, ганяла курей.  Обвинуваченому присудили штраф у тисячу неоподаткованих мінімумів, або 17 тисяч гривень.

Загалом у ЄДРСР є 6 вироків, винесених судами Львівщини, з 2010 року за статтею «Жорстоке поводження з тваринами». Здебільшого покарання – це умовний термін або штраф.

А що за кордоном

Однією з передових країн у питанні захисту тварин є Німеччина. 2002 року до основного закону тут внесли положення про права тварин та гуманне до них ставлення, а у юриспруденції виділена окрема галузь права – «права тварин». Також є адвокати, які спеціалізуються на цьому праві.

Загалом у країнах, де високий рівень відповідальності за домашніх тварин (і це обумовлено законодавчо), практично відсутнє поняття безпритульних тварин. Тут немає так званих пташиних ринків і навіть продаж тварин через зоомагазини заборонено. Купити цуцика чи кошенятко можна у притулках або офіційних розплідниках.

Усі тварини підлягають чіпуванню. Це дозволить швидко повернути тварину господарю. А якщо власник вирішив позбутися домашнього улюбленця, викинувши його на вулицю, то, наприклад, у Німеччині йому може загрожувати штраф до 25 тисяч євро.

Кожна тварина має бути зареєстрована. У США відсутність реєстрації передбачає штраф від 100 до 3000 доларів, в Європі – від 100 до 5000 євро. А ще власники сплачують щорічний податок (ліцензію) за право володіння домашніми тваринами. Один з найвищих податків у Німеччині, він становить 100-150 євро на рік (значно дорожче обійдеться утримання бійцівських порід), за кота – 10 євро. Плата за другу собаку вже вдвічі вища – 200-300 євро.

У Швейцарії податок на тварин витрачають на утримання муніципальних притулків, а також на те, щоб забрати тварину з вулиці.

Першою країною, де зайнялися захистом тварин, є Нідерланди. Перша асоціація із захисту тварин з'явилися тут у 1864 році, а притулок – 1877 році в Гаазі. До речі, щоби взяти тварину з притулку, потрібно заплатити 120-180 євро за собаку і 100-120 євро – за кота. Так само має заплатити і той, хто хоче віддати тварину.

А у Фінляндії охочих взяти тварину більше, ніж тварин у притулку. Фіни беруть як породистих, так і безпородних тварин і навіть привозять їх з Росії. Кожен, хто хоче обзавестися чотирилапим другом, має пройти співбесіду з персоналом притулку.

У США в 70-их роках минулого століття була розроблена програма з контролю за чисельності собак та кішок. Вона також передбачає позбавлення прав господаря тварини та навіть покарання через  жорстоке або неналежне поводження з чотирилапими.

Австралія – ще одна країна, де немає безпритульних тварин. Якщо собака на вулиці, на це є лише одна причина – вона втекла.

Суспільство і гуманізм в Україні

Інна Станішевська, співзасновниця інтернет-каналу «Перший зоозахисний UA = Перший зоогуманний UA» каже, що українському зоогуманістичному законодавству ще довго розвиватися до оптимального рівня — як мінімум протягом двох-трьох десятиліть.

«Звичайно, є недоліки, водночас є і досягнення. Наприклад, серед успіхів присутні елементи статті 299 Кримінального Кодексу України «Жорстоке поводження з тваринами», зокрема покарання за садизм щодо тварин у присутності неповнолітніх осіб.

Однак проблема, на мій погляд, не тільки у загальмованому розвиткові українського зоозахисного законодавства. Нагадаю, вже багато місяців депутати Верховної Ради не голосують за набір зоозахисних законопроєктів, а місцева влада не поспішає поліпшувати піклування міськими екосистемами», – каже Інна Станішевська.

Вона зазначає, що проблема у морально-культурній кризі суспільства, яку українська влада вирішує малоефективно.

«Чи можете ви назвати мені декілька масштабних інформаційних кампаній або національних освітніх проєктів держави, які у довгостроковому періоді дійсно позитивно вплинули на масову свідомість, закликали громадськість до доброти і гуманізму? Я не можу. Тоді чому ми дивуємося, що зоосадистів, які, згідно з дослідженнями вчених, певною мірою складають загрозу і для людей, випускають на волю, щоб вони продовжували вчиняти психічно нездорові збочення (злочини)? Не усім, але більшості представників силових структур та судової системи не відомо, що агресія по відношенню до тварин і людей взаємопов’язана, зокрема у проблематиці серійних вбивць та домашнього насилля, суспільної безпеки», – наголошує експертка.

Вихід простий: гармонізувати українську масову культуру впливом через систему освіти, ЗМІ, соціальні мережі.

«До речі, ми разом з колегами наразі і реалізуємо такий проєкт, за власний кошт та власними зусиллями. У якості першого Посла доброї волі та у рамках проєкту «Посол доброї волі з популяризації зоогуманізму в Україні» я регулярно даватиму українським масмедіа інтерв’ю щодо переваг співіснування людей та тварин і закликатиму українців до милосердя як до європейської цінності. Але без продуманої і реальної підтримки держави - це шлях довжиною у півстоліття, а то й довше», – зазначила Інна Станішевська.

Оксана ДУДАР

Фото: depositphotos.com