У Криму отримали не ту Росію, яку показували по телевізору, – Тимур Баротов

eb5DCG2

20 лютого 2014 року Збройні сили Російської Федерації розпочали операцію із захоплення Криму.

23 лютого в Севастополі відбувся багатотисячний мітинг, на якому було прийнято рішення не перераховувати у Київ податки, а міським головою проголошено громадянина Росії Олексія Чалого. 25 лютого акції заїжджих і місцевих сепаратистів були проведені перед Кримським парламентом. 27 лютого парламент та уряд Криму захопили російські спецпризначенці без знаків розрізнення і вивісили над ними прапори РФ. 1 березня самопроголошений «голова Ради міністрів АР Крим» Сергій Аксьонов звернувся до Путіна посприяти у «забезпеченні миру і спокою» на території Криму. 16 березня окупаційною владою було проведено фейковий «референдум» про незалежність півострова. 18 березня у Москві президент РФ Володимир Путін спільно з представниками самопроголошеної кримської влади підписали договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії.

Про анексію Криму, події, які передували захопленню півострова, а також про те, що там відбувається сьогодні, ІА Дивись.info поспілкувалася з морським офіцером, капітаном II рангу запасу ВМС ЗС України, добровольцем батальйону «Айдар», ветераном російсько-української війни Тимуром Баротовим.

– Пане Тимуре, ще 2012 року Ви виступили з доповіддю у Верховній Раді щодо ймовірної анексії Криму. Що вказувало на такий розвиток подій і чи хтось з політиків прислухався до Вас?  

– Насправді, перебуваючи у Севастополі, ми постійно бачили, що війна Росії проти України не припиняється, починаючи з 1991 року. Коли Україна проголосила незалежність, Російська Федерація розпочала боротьбу за Крим, Севастополь тощо. Головна мета – це руйнація нашої країни, поглинання її частинами і в цілому, за винятком західних областей.

Війна Росії проти України не припиняється, починаючи з 1991 року

Якщо говорити загалом, то війна має кілька складових – це дипломатична війна, економічна, інформаційна… Безпосередні бойові дії – це вже остання фаза війни, яка застосовується тоді, коли інші способи не працюють. Усі решта елементів протистояння були застосовані проти України, і це свідчило про те, що ймовірність бойових дій дуже висока. Наприклад, економічна війна. Ми добре пам’ятаємо, коли вводилися економічні санкції проти продукції, виробленої в Україні. Росія через Роскомнадзор забороняла ввезення сирів, молока, цукерок на свою територію. Коли йдеться про потужні підприємства, які мали потенціал і перспективи розвитку в Україні, вони нищилися з боку Росії наступним чином: викуповувалося підприємство через якогось посередника – російського представника, зупинялося виробництво, обладнання вивозилося, пилялося і підприємство фактично руйнувалося, працівників звільняли.  Найяскравіший приклад для Львова – автобусний завод (ЛАЗ). Я вже мовчу про закупівлі газу, коли Росія могла просто перекрити кран. Ми з цим стикалися 2008 року. Таких прикладів насправді дуже багато.

Що стосується дипломатичної війни, то це спроби РФ на світовому полі заважати Україні вливатися у різноманітні структури, ефективно взаємодіяти з ЄС чи США. Все це робилося цілеспрямовано і системно. Як приклад можу навести спробу 2006 року подати заявку на план дій щодо членства у НАТО. Напередодні ВР звільнила міністра закордонних справ. Право підпису від держави має президент, прем’єр-міністр і міністр закордонних справ, за певних умов – спікер. Відповідно, було скасовано поїздку Тарасюка в Брюссель, де вже знаходилася українська військова делегація, яка складалася з 6 осіб. І коли Тарасюка зняли з посади, на цю зустріч приїхав перший заступник міністра закордонних справ – Володимир Огризко, який не мав права підпису від держави. З порядку денного питання подачі заявки на ПДЧ було знято. Я тоді був у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі і зауважив, що Україна, яка претендує на членство в Північноатлантичному Альянсі, має кількох представників. Натомість Росію представляли кілька десятків осіб у штаб-квартирі НАТО, які працювали на постійній основі. Загалом йдеться приблизно про майже сім десятків людей. Це мене дуже дивувало, тому що Росія позиціонувала себе як противник НАТО, але їхня делегація була найбільшою. Це свідчило про те, що вони намагалися влитися в структуру НАТО у дуже цікавому режимі. Про це Володимир Путін говорив у Стамбулі на безпековій конференції. Він тоді сказав, що РФ хоче бути особливим партнером НАТО з такими самими правами як члени Північноатлантичного Альянсу. Якщо б Росія мала такі самі права, як і члени НАТО, то вона могла б блокувати будь-які рішення, оскільки в Альянсі працює режим консенсусу. Ще один приклад – антитерористична операція НАТО у Середземному морі «Активні зусилля», в якій Росія почала брати участь на рік раніше за Україну. Депутати ВР не проголосували за участь українських військових у цій операції, незважаючи на те, що підготовка вже тривала, навіть кораблі знаходилися на шляху до Середземного моря. Це приклади дипломатичної війни, коли різними способами намагаються блокувати рух України в Європу, до західного світу.

Росія позиціонувала себе як противник НАТО, але їхня делегація була найбільшою

Водночас є ще інформаційна війна, яка ніколи не припинялася. Якщо брати конкретно Крим, то яскравими прикладами є те, що на телеканалах, наприклад, Севастополя постійно будь-яка інформація подавалася з боку Росії – їхній погляд, їхні тези, працювала пропаганда. Телеканал НТС (Незалежне телебачення Севастополя) був організований через структури Чорноморського флоту  РФ, які базувалися у Севастополі. Фінансувався з Росії. НТС починав новини з найбільш важливого для Росії, потім торкався якихось місцевих чи українських новин. Путін був частіше на екрані, ніж український президент. Крім того, в самому Севастополі видавалося близько 20 різних друкованих ЗМІ (до речі, вони друкувалися на базі друкарні «Флаг Родины» – друкарні ЧФ РФ, де друкувалася їхня внутрішня газета). А також там друкувалися проросійські газетки, 90% яких розповсюджувалися безкоштовно по усьому Севастополі. Наприклад, у лікарнях. У газетах доносилися ті чи інші тези російської пропаганди. На жаль, з боку України це жодним чином не блокувалося і жодної протидії не було.

Чи були політики, які звернули увагу на цю доповідь? В останній момент парламентські слухання були переформатовані і відбулися в комітеті, який відповідає за безпеку України.

– Чому не в парламенті?

– Бо того дня було озвучено, що Юлію Тимошенко нібито побили в СІЗО. Як наслідок, «Батьківщина» заблокувала парламентську трибуну і було зірване засідання саме з цієї теми.

Загроза застосування військ у нас вперше виникла 1994 року, коли президентом АР Крим був Юрій Мєшков, який намагався через псевдореферендуми і пропаганду перетягнути півострів під крило Росії. Такі спроби були і з боку Держдуми РФ, коли вони виголошували, що Севастополь ніколи Україні не передавався, бо це була військова база, яка напряму підпорядковувалася Москві. Але на той момент у РФ, маючи гарячий конфлікт в Чечні, не прийняли рішення про застосування військ в Криму. Натомість поведінка державних очільників свідчила про те, що не сьогодні-завтра Україну поглинуть через Митний Союз чи інші інтеграційні структури, які створювалися РФ і які поглинали колишні радянські республіки з можливістю відновлення СРСР-2.

Але коли ці питання озвучувалися в інших регіонах України, розуміння не було – ніхто не вірив, що Росія готується до війни

Другий момент, коли така загроза була ймовірною, – події навколо острова Тузла. Тоді вже сил у РФ було достатньо для того, щоби забрати Крим, а насамперед Севастополь. Російська Федерація на той момент розписувала плани бойових дій в контексті різного розвитку подій. Було кілька сценаріїв. На жаль, з українського боку жодної протидії не було, ніякого аналізу не проводилося. Водночас , звичайно, все це викликало занепокоєння в українців, які жили в Криму та Севастополі і були бодай трохи обізнані в темі. Але коли ці питання озвучувалися в інших регіонах України, розуміння не було – ніхто не вірив, що Росія готується до війни.

– Ви сказали, що українці Криму були занепокоєні. А як до цього ставилося кримськотатарське населення півострова?

– Кримські татари на той час перебували в режимі виживання. В Севастополі, до речі, їх було дуже небагато, тому що місто до певного часу було закритим. Відкрили його 1994 року, тоді якась частина кримських татарів в’їхала у місто, але здебільшого вони оселялися в селах, які адміністративно належали до Севастополя. У місті я знаю лише один будинок, в якому мешкали кримські татари  – усього кілька родин. Вони весь період перебування в Криму після повернення з Узбекистану, Казахстану знаходилися в умовах виживання.

– Чому склалася така ситуація?

– По-перше, Україна, проголосивши, що депортовані народи, зокрема кримські татари, можуть повернутися на свою Батьківщину, не створила умов для полегшення адаптації після переїзду. Відповідно до українського законодавства, вони мали прожити 5 років на території України, аби отримати громадянство. Але в той період влаштуватися на роботу без прописки було неможливо. Так само важко було влаштувати дітей в навчальні заклади. Вони стикалися з такими елементарними проблемами, які не давали їм змогу адаптуватися на новому місці. Я, власне, тоді не розумів, чому так – дозволили повернутися, але не надали їм відразу громадянство. Певний період вони просто виживали, щоби прогодувати свої родини. Водночас в політичному контексті вони були досить активними, тому що в кримських татарів існує Меджліс, який взяв на себе керівні обов’язки і намагався систематизувати їхнє проживання в Криму, структуризувати і захистити кримських татарів від можливих загроз. Це об’єднання було досить ефективним, і зокрема очільники Меджлісу були досить активні політично і налаштовані проукраїнськи. Наприклад, Рефат Чубаров був членом Народного Руху України. Зрештою найбільш проукраїнським рухом за чисельністю у Криму були кримські татари. Навіть українці, які проживали в Криму, не були настільки політично вмотивовані щодо України.

Відповідно до українського законодавства, кримські татари мали прожити 5 років на території України, аби отримати громадянство

– 2014 року Ви були співорганізатором Майдану в Севастополі, але вдалося зібратися лише кілька разів. Чому? І хто підтримував Майдан у Севастополі?

– Нас було кілька осіб, які представляли проукраїнські сили. Ми стикнулися з проблемою реєстрації в управлінні юстиції в Севастополі. Ми виходили кілька разів у грудні, по неділях, коли у людей був вільний час. На жаль, з самого початку була протидія не тільки з боку проросійських сил, які досить активно себе проявляли – російські козачки, російські політичні партії. Дуже було неприємно, що з боку севастопольської міліції ми бачили явне сприяння проросійським силам і зневагу до українців, які виходили на ці акції. Коли в нас відбулася штовханина, я побачив, що можуть постраждати діти. Адже українці виходили на акції з дітьми, розгортали свої транспаранти, український прапор, прапор ЄС, гасла на підтримку Майдану. І все це було мирно, без жодної агресії, з позитивними намірами, хорошим настроєм, але протидія була жорстка. Та після штовханини я був одним з тих, хто сказав, що нам потрібно міняти систему поведінки – працювати через соціальні мережі, засоби масової інформації, максимально поширювати правдиву інформацію і про Майдан, і про те, що відбувається в країні. Було дуже важко працювати, але ми намагалися, адже у Севастополі багато населення є російськими громадянами – це зокрема військовослужбовці ЧФ РФ або люди, задіяні у структурах ЧФ РФ, тобто громадяни України, які працюють службовцями в ЧФ РФ, плюс військові пенсіонери. Росія фактично будувала свою п’яту колону в Севастополі. Рано чи пізно воно б спрацювало. Україна мала б протидіяти тим загрозам. При всіх президентах ми не бачили конкретних кроків, які говорили б про те, що є спроби боротьби за Крим та Севастополь і протидія Росії в її експансії.

Володимир Огризко приїжджав до Севастополя і намагався організувати інспекцію тих об’єктів, які РФ орендувала в України для базування свого флоту

Хоча за часів Віктора Ющенка спроба таки була. Володимир Огризко приїжджав до Севастополя і намагався організувати інспекцію тих об’єктів, які РФ орендувала в України для базування свого флоту. Ця інспекція могла виявити, що всі об’єкти ЧФ РФ потрібні не заради утримання флоту, а фактично заради того, щоб утримувати територію. Приміщення віддавалися в суборенду, що не було передбаченого угодою. Наприклад, у Матроському клубі Чорноморського флоту РФ у Севастополі знаходився приватний нотаріус, якісь гуртки тощо. Спортклуб віддавав приміщення в оренду банку. І таких прикладів було дуже багато. Тим часом Російська Федерація щороку списувала 98 мільйонів доларів боргу України, який вони самі й намалювали. Ніхто його не перевіряв і не фіксував. Хоча ще Володимир Безкоровайний – екскомандувач ВМС України за аналогією світових прикладів озвучив ціну оренди у 4,3 мільярда доларів на рік. І ці кошти РФ мала платити Україні. На жаль, було не так. До речі, Володимир Безкорований свого часу відкликав свій підпис з угоди про розподіл Чорноморського флоту. Це був зухвалий вчинок. Він бачив, що йде повальна здача інтересів України, відбувається непропорційний розподіл флоту, грабунок України. І він, стоячи на позиціях захисту прав українців і держави, був змушений оголосити про відкликання свого підпису.

Фото з архіву Тимура Баротова.

– Коли почалася гостра фаза російської агресії на півострові, чи була бодай гіпотетична ймовірність з боку України втримати Крим?

– Ще 2009 року в РФ вийшла програма «Військова таємниця» і один з випусків розглядав сценарій ведення бойових дій в Криму проти України. Його зараз у доступі нема. Про що це говорить? 2008 року РФ провела експансію проти Грузії, захопила частину її території. За рік РФ побачила, що світова спільнота, яка була дуже занепокоєна, фактично нічого не зробила, щоби захистити незалежну державу. Це говорило про те, що з Україною буде так само. Тобто Росії по зубах ніхто дати не може. Власне тоді ми почали розглядати ймовірність аналогічного розвитку подій в Севастополі. Під «ми» я маю на увазі Військово-морські сили України. Ми бачили, що під гаслом захисту російських громадян в Південній Осетії Росія вторглася на територію Грузії і могла дійти навіть до Тбілісі. Так само під виглядом захисту російських громадян РФ вела б на території України, в Криму, бойові дії, які призвели б до загибелі російських громадян, що було б прекрасним приводом для застосування миротворчого мандату, який у РФ ніхто не забрав. Тоді під виглядом миротворців РФ ввела би свої війська на територію всієї України, окрім західних областей.

Ще 2009 року в РФ вийшла програма «Військова таємниця» і один з випусків розглядав сценарій ведення бойових дій в Криму проти України

Станом на 2009 рік вони розглядали варіант, за якого Ющенко – президент і кроки, які влада України робить щодо Росії, є ворожими. Але коли до влади прийшов Янукович, ситуація змінилася, а сценарій переписали. А 2014 року Росія застосувала аналогічний сценарій, але з деякими змінами. Вони заділи ті військові формування, які вже базувалися у Криму, щоби блокувати українські військові об’єкти, державні структури, додатково перекинувши сили на територію Криму. І з урахуванням того, що розпочнуться бойові дії, тобто українські військові будуть захищати свої військові частини від захоплення і застосовуватимуть зброю, загинуть російські громадяни і не лише «зелені чоловічки», а й мирні місцеві мешканці, які мали стати щитом для російських військових.

Потрібні були жертви. Чому я так кажу? Ще на початку лютого у Севастополь прийшов десантний корабель з Півночі, оминувши всю Європу. На це потрібен час – щонайменше місяць. Якщо повним ходом і вистачить пального, то два тижні. Кораблі повним ходом йдуть лише в бойових умовах, а так – середнім економічним ходом. На це потрібен місяць. На десантному кораблі був батальйон морської піхоти, який вивантажився і відразу влився у структуру 810-ої бригади ЧФ РФ. На наші запити, що це за військові, російська сторона відповіла, що це охорона з Сочі, де проходила Олімпіада, яка на той момент ще не завершилася. Крім того, на самому кораблі розгорнули пункт надання допомоги пораненим російським громадянам. А десантний корабель – це судно, де дуже багато ліжко-місць. У бойових умовах на ньому дуже легко розгорнути госпіталь. У Києві на той момент ще не було масштабних жертв. І ми розуміємо, що Росія незабаром зробить ці великі жертви, щоби звинуватити Україну в загибелі російських громадян та застосувати сценарій із введенням миротворців на території всієї України. На кордоні з Україною на той момент вже було скупчення російських військ, які були помальовані у миротворців, тобто з блакитними написами «МС» (миротворчі сили), у блакитних шоломах. Але українська сторона зброю не застосовувала. У нас було тільки кілька випадків бойового зіткнення, де загинули наші військовослужбовці. Це історія перестрілки у Сімферополі, де загинули український прапорщик і російський бойовик, і в Севастополі на аеродромі в гуртожитку розстріляли одного офіцера.

Ще на початку лютого у Севастополь прийшов десантний корабель з Півночі, оминувши всю Європу

– Тобто якщо б Росії вдалося застосувати сценарій з великою кількістю жертв, це б дозволило легалізувати анексію Криму?..

– Не анексію Криму, а всієї України. Вони б офіційно ввели війська, і в ООН ніхто б слова проти не сказав. Усі б висловили занепокоєння. Ніхто б не звернув уваги на те, що в центрі Європи точиться війна. Бо Росія – найбільший економічний партнер, постачальник нафти, газу тощо. Натомість відсутність жертв призвела до того, що не було приводу вводити миротворців. І вони стали шукати інший сценарій – захоплення сходу України теж без жертв, якщо українці не готові стріляти і воювати. І власне тоді почалися дії на сході України, але українські добровольці першими стали на захист держави і показали, що ми можемо тримати зброю в руках і дати відсіч. Але тут вже немає російських громадян, а значить – нема можливості ввести російських миротворців. Тоді почалася гібридна війна. Тобто сценарій змінився знов.

Фото з архіву Тимура Баротова.

Коли 2015 року росіяни понесли величезні втрати в Дебальцевому і перед тим восени 2014 року, з’явилося Мінське перемир’я, яке згодом перетворилося на Мінські угоди. Тобто зупинилася активна фаза бойових дій і була зафіксована та лінія, яка дала можливість Росії залишити під своїм контролем частину української території. Далі почалися політичні вимоги. Росія розраховувала, що в Україні скоро не стане грошей, і люди невдовзі будуть готові на все, лиш би вижити. Очікуючи такого сценарію, вони призупинили активну фазу бойових дій. Санкції, які почали накладатися на РФ, говорили про те, що подальші дії призведуть до посилення санкцій.

– Які сьогодні настрої панують на півострові? Чи далі є таке піднесення, як одразу після анексії Криму? Чи спілкуєтеся Ви з тими, хто залишився на півострові?

– Звичайно, що у Криму отримали не ту Росію, яку показували по телевізору. РФ чхати на всіх тих громадян, які активно себе проявляли. До речі, кілька активних відомих осіб сьогодні сидять у тюрмах. Наприклад, очільник «Русского блока» Геннадій Басов.

Російська пенсія виявилася фікцією і фільчиною грамотою, адже у кожному регіоні в Росії платять по-різному

Якщо брати загал, то це стосується і військових ЧФ РФ.  Тому що, перебуваючи в Україні, вони отримували російську платню, помножену на коефіцієнт служби за кордоном. Тобто у Криму, на теплому Чорному морі, вони отримували зарплатню більшу, ніж на Північному флоті. А коли Крим буцімто став російським, моряків позбавили коефіцієнту і їхня зарплата зменшилася. Російська пенсія виявилася фікцією і фільчиною грамотою, адже у кожному регіоні в Росії платять по-різному. Велика платня у Москві чи Пітері. Саме звідти приїжджали відпочивальники до Криму, а також з Тюмені. У них було багато грошей. Але насправді більшість росіян до Криму ніколи не їздила, у тих людей не було таких фінансових можливостей.  Кримчани зрозуміли це лише тепер.

Зараз я не спілкуюся з кримчанами, які там знаходяться з двох причин. По-перше, я не знаю кому вірити. А друга причина – якщо вони все ж таки українці, то спілкування зі мною може бути для них небезпечним, навіть через соціальні мережі. Там все контролюється. Лише коли ці люди виїжджають з Криму, вони виходять на зв’язок.

Сьогодні люди у Криму відчувають розчарування. Воно відбувалося протягом усіх цих років. За світло, воду ми знаємо. Але є нюанси, про які не всі знають. Наприклад, у багатьох мешканців Севастополя позабирали земельні ділянки. РФ просто підняла документацію СРСР і там, де були військові частини і навколишню територію, передали Міністерству оборони РФ. Навіть забудови зносять. Так само забирали землю, коли будували трасу «Таврида». Крім того, санкції призвели до падіння цін на нафту та газ змінилася, а також зменшення обсягів продажу Росією цих ресурсів, як наслідок – обвал курсу рубля щодо долара. Відтак, зменшилися російські зарплати і пенсії.

Кримчани, які жили в Україні і при Україні, не є ментально росіянами, вони не раби і можуть вийти на протести

Слід зазначити, що кримчани, які жили в Україні і при Україні, не є ментально росіянами, вони не раби і можуть вийти на протести. Зараз це дуже жорстко переслідується і припиняється навіть на етапі підозри, що людина може завдати якихось незручностей місцевій владі чи виступити проти Росії. Тому там відбуваються обшуки, затримання, масово порушуються права людини і кримчан саджають у тюрми, переважно кримських татарів, але є й українці. Наприклад, одного українця посадили, бо у нього на подвір’ї стояв державний прапор України. Це тривало кілька років і зрештою його заарештували, звинувативши в екстремізмі. Такі зараз процеси відбуваються у Криму.

До речі, півострів себе завжди асоціював як найбільший електорат підтримки Путіна. Всі чекали, коли Крим перетвориться на обіцяний рай. Але з неба падає лише каміння. До речі, перед так званим референдумом і одразу після нього кримчани виходили з плакатами: «Та хоть камни с неба, но только в России». Тепер полуда з очей впала. І вони розуміють, що лише в Україні вони зможуть жити. Те, що вони бачать сьогодні і те, що на них чекає у найближчій перспективі, радощів не додає.

Оксана ДУДАР

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: