дивись.info

Материнство надихає, а обтяжують нерівні хатні обов’язки

Материнство надихає, а обтяжують нерівні хатні обов’язки

Колонка Олени Садовнік, виконавчої директорки онлайн-видання “Заборона”

Я люблю 8 березня. З двох причин. По-перше, в мене день народження. Дуже зручно коли твій ДН завжди припадає на вихідний і не потрібно вставати з будильником. 

По-друге, якби цього дня не існувало, його потрібно було б започаткувати. Із народженням дитини, я як ніколи відчула на собі всі стереотипи та упередження про професійну реалізацію жінки. “Забудь про себе; ти тепер собі не належиш; дитина – це твій головний проект; робота почекає”,  – це лише дещо з того, що мені говорили. Допоки такі слова адресуватимуться лише жінкам, доти відзначення 8-го березня як нагадування про нерівність буде актуальним.  

Я хочу поділитися однією історією, яка колись допомогла мені повірити в свої сили і навчила довіряти. Майже 15 років тому, за день до вильоту в США як Au-pair (няня) я дізналася, що мені потрібно буде відвозити на авто дітей приймаючої сім’ї до школи. Того літа я спецом пройшла автошколу і отримала права, бо такі були умови програми, але я не думала, що мені доведеться возити дітей. В мене почалася паніка, бо я ніколи не їздила в машині без інструктора. Я твердо вирішила, що в перший же вечір скажу американцям, що не маю практики. Так і зробила. 

На другий день Адам (тато дітей з якими я допомагала) запропонував проїхатися разом, щоб оцінити моє водіння. Більш терплячої людини я ще не зустрічала. Те, що я вперше їхала на автоматі після механіки і тиснула на педалі гальма і газу майже одночасно, це взагалі окрема історія. Подумки я вже купувала собі зворотній квиток в Україну, як Адам сказав: “Окей, тобі потрібна практика. Давай ти щовечора будеш брати машину і їздити навколо кварталу”. Спочатку я вивчила район, а о 6-тій ранку по неділях навіть проїзджала 10 миль в один бік до свого коледжу. Дітей по буднях я водила на шкільний автобус. Все утряслось, все було чудово.

Аж одного жовтневого ранку в передмісті Філадельфії уперіщила така злива, що далі власного носа нічого не було видно. Діти навідріз відмовилися йти на автобус. Батьки, Джулі і Адам, посадили дітей на заднє сидіння моєї мазди (у сім’ї була спеціальна третя машина для au-pair) і сказали мені їхати. Двірники не справлялися з очищенням. Поки діти пристібалися в своїх кріслах, я по черзі дивилася, то на лобове скло з острахом, то на Джулі та Адама під парасолею з надією, що вони передумають. В той момент в мене в голові крутилося лише одне питання – як  вони мені можуть довірити своїх дітей, НАЙДОРОЖЧЕ, що в них є, вести в таку погоду???  Але вони посміхалися і махали бай-бай. В той ранок моя приймаюча сім’я в мене точно вірила більше, ніж я в себе. А я дізналася, що таке довіра.

Я не знаю, чи я змогла б просити про допомогу, знайти няню для моєї власної доньки, якби не цей американський досвід. Багатьма мамами керує страх та недовіра і вони відмовляються від допомоги, ставлять кар’єру на паузу. Бабусі й дідусі не у всіх же поряд. А потім після 1-2-3 років перерви значно важче вливатися в роботу і займати попередню посаду. Я знаю жінок, які керували організаціями та відділами, а після декрету вже 5 і більше років без роботи, або перебиваються якимись підробітками. Чи можуть такі сім’ї, де жінка жертвує своєю самореалізацією, бути щасливими? Якщо це те, чого хоче жінка, то, мабуть, так. Але якщо це лише те, чого вимагає суспільство або оточуючі – то точно ні.

Cеред усіх країн, Швеція вважається лідеркою із забезпечення гендерної рівності. Так, у Швеції на двох батьків припадає 16 місяців для догляду за дитиною, 8-м місяців на кожного, з яких чоловік зобов’язаний взяти хоча б 3-ри місяці, інші пара може ділити як вважає за потрібне. Але навіть такий підхід не дає гарантій рівності, де як правило, мами лишаються вдома, а тати – повертаються в корпоративний світ.

Що ж тоді лишається? Домовлятися і заручатися підтримкою вашого коханого, близьких і роботодавця. Не бійтеся артикулювати ваші бажання і нові обставини, які можуть внести корективи у ваш попередній графік. Так, у “Забороні” ми з розумінням ставимося до батьків малих дітей. Гнучкий графік та віддалена робота у нас були нормою ще до ковідних часів, коли це стало повсюдним. Також ми в рівній мірі заохочуємо татів взяти перерву по догляду за дитиною, і ми свідомо не називаємо це ‘декретною відпусткою’ (батьки знають, що ніяка це не відпустка). Поза внутрішньою культурою, “Заборона” системно висвітлює перемоги та сетбеки жінок на шляху до рівноправ’я, щоб ламати стереотипи і змінювати ситуацію. 

Напередодні 8-го березня, я хочу побажати всім жінкам підтримки і самореалізації! Не бійтеся просити про допомогу. Якщо вам подобається працювати і робота вам дає внутрішній ресурс, то материнство лише надихає. А обтяжує нерівний розподіл обов’язків по догляду за дитиною і хатніми справами. 

Цей допис не буде повний без подяки нашій чудовій няні, Наталії Чайці, яка просто незамінна в нашій сім’ї, і моєму чоловіку Володимиру Галамону, який є моєю найбільшою підтримкою і справжнім партнером у всьому. 

Всім любові, підтримки і можливостей займатися улюбленою справою! 

 

Олена САДОВНІК,

виконавча директорка онлайн-видання “Заборона”, мама

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.