дивись.info

Стіл – це твій творчий світ, – ілюстраторка Оксана Драчковська (інтерв’ю)

Стіл – це твій творчий світ, – ілюстраторка Оксана Драчковська (інтерв’ю)

Львівська ілюстратора Оксана Драчковська потрапила до короткого списку 55-ої Болонської виставки ілюстраторів. Загалом свої роботи подали 3235 художників з 68 країн. Міжнародне журі визначило 303 фіналістів.

ІА Дивись.info поспілкувалася з художницею про її участь у конкурсі і не тільки.

– Чому так престижно отримати нагороду Болонського фестивалю дитячої книжки?

– Болонський фестиваль дитячої книжки – це один з найвідоміших фестивалів у світі, який відбувається вже протягом 55 років. До Болоньї з’їжджаються видавці дитячих книжок з усього світу. Це ніби «Оскар» серед дитячих книжок. Є дві конкурсні категорії – ілюстраторська виставка і власне конкурс книжок. Серед переможців була творча майстерня «Аграфка» зі Львова – йдеться про книжний конкурс. А щодо ілюстраторів, то українці рідко потрапляють до списку, оскільки тут є своєрідна естетика, і журі розглядає роботи, де є щось дуже новаторське.

– У світі досі тривають карантинні обмеження через коронавірус. У якому форматі проходила Болонська виставка?

– Я вже шість років поспіль відправляю туди свої роботи. Це вже традиція. Зазвичай роботи слід надсилати поштою до певної дати, а цього року все відбувалося інакше – ілюстрації можна було відправити у цифровому вигляді.

– Напевно, тому було так багато учасників?

– Мабуть, так. Хоча там щороку дуже багато учасників, оскільки той, хто надсилає роботи, отримує безкоштовний квиток на усі дні фестивалю.

– Важко не помітити, що серед номінантів чимало росіян…

– Російська ілюстрація має багаті традиції і дуже багато шкіл. У них своєрідна естетика, яка дуже подобається європейцям.

– Чому так склалося, що українська ілюстрація недостатньо представлена на світовому ринку?

– Коли я починала після закінчення академії, тобто сім років тому, то ситуація з книжками в Україні була значно гіршою, ніж сьогодні. Було «Видавництво Старого Лева» і ще кілька, які намагалися робити щось інше. А ось за останні сім років книжкова ілюстрація почала дуже стрімко розвиватися, відкриваються нові видавництва, вони їздять до Болоньї. Але якщо об’єктивно, то сім років – це дуже кроткий відрізок. Ми по суті знаходимося на старті. Думаю, що невдовзі і українських книжок, і українських ілюстраторів буде значно більше. Коли я потрапила до Болоньї вперше п’ять років тому, то зустріла лише кількох українців, а останніми роками їх стає значно більше – і ілюстраторів, і видавців.

– Ви створюєте ілюстрації лише для дитячих книжок, чи працюєте і з дорослою літературою?

– Ні, у мене немає жодних обмежень. Я взагалі дуже люблю експериментувати. Але у літературі для дорослих здебільшого небагато ілюстрацій. Якось ілюструвала поезію, підліткову літературу, створювала обкладинки, навіть малювала обгортку для морозива. Та все ж мені найбільше подобається дитяча книжка – це моя спеціалізація.

– Про що ілюстрації, які Ви відправили на Болонську виставку?

– Це був такий собі експеримент. Ілюстрації не для книжки, хоча, можливо, книжка таки буде, дещо згодом. Я давно мала ідею у голові, щоб якось поєднати фотографію і малюнок. Мені взагалі подобається поєднувати різні медіа. Якось пробувала пластилін, щоби створити об’ємні речі. Тепер мені захотілося поєднати фотографію з ілюстрацією. Я просто цієї осені ходила  і фотографувала листочки. Мені хотілося щось з цього створити, і зрештою почали народжуватися різні персонажі. Спочатку це були птахи, а згодом викристалізувалася ціла історія. Потім народилася ідея книжки. Водночас я вирішила, що цього року не буду аж надто серйозно ставитися до Болонської виставки. Коли створювала ці ілюстрації, вони стали чимось дуже новим і свіжим для мене. Мені видається, що це відчуло і журі конкурсу.

– Часто трапляється, що ілюстрація з’являється раніше за книжку?

– У мене таке вперше. Ілюстрації з’явилися швидше для фану, а потім стали народжуватися зимові персонажі, згодом – весняні. Для мене це була гарна вправа на уважність – помічати якісь маленькі елементи. Зрештою така робота ніби занурює у спокій: хотілося, щоби мої прогулянки були більш усвідомленими і я вчилася звертати увагу на деталі, які почали виливатися у щось геть нове.

– Чи відомий вже автор майбутньої книжки?

– Так, звісно. Але не хочу забігати наперед. Є одна досить відома письменниця, з якою ми вигадали вже ідею майбутньої серії, над якою слід ще попрацювати. Зокрема адаптувати для українського читача, адже книжковий ринок – річ складна: книжка має бути і цікавою, і такою, щоб її можна було продати.

– А з чого загалом починається процес створення ілюстрації для книжки?

– Зазвичай я отримую рукопис від автора, а потім ми детально проговорюємо усе. Інколи автор просто мені довіряє і покладається на мене. У мене не було ще такого, щоб я щось зробила, й автору це категорично не сподобалося. Часом я можу побачити якийсь новий ракурс. Зазвичай, коли створюються книжки-картинки, то дуже класно, коли є синтез між автором та ілюстратором.

– Скільки книжок Ви вже ілюстрували?

– Десь з десяток завершених і кілька у роботі.

– Довго триває процес створення ілюстрацій?

– По-різному. Зазвичай так буває, що я отримую текст і не одразу беруся за ілюстрування. Думаю про текст, дивлюся різні референти, якісь речі, які б мене пов’язували з тим текстом. Сьогодні я, наприклад, зайшла в антикварну крамницю, навіть не знаю, чому я це зробила, але книжка, яку маю ілюструвати, саме про антикварні крамниці. Тож зараз збираю матеріал для цієї книжки. А загалом сам технічний процес нетривалий – я працюю досить швидко. Головне – знайти ідею і технічне розв’язання.

– Ви були ілюстраторкою книжки «Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама», відзначену премією BookForum. Як працювалося з твором на таку непросту і делікатну тему?   

– Спочатку я дуже переживала, але авторка Оксана Драчковська (чернівецька письменниця – ред.) мені довіряла і працювати було досить легко. До мене швидко потрапив рукопис і я довго обдумувала та шукала персонажів. Спочатку хотілося, щоби книжка не була надто кольоровою, але потім мені видалося, що оповідання і так досить серйозне, а якщо його ще й позбавити барв, то книжка геть перестане бути дитячою. Тому вирішила створити ілюстрації, які більше нагадують книжки з мого дитинства. Коли зрозуміла, в якому керунку рухатися, то дуже швидко зробила малюнки. Загалом було дуже цікаво.

– Чи працюєте ще над чимось, окрім книжкових ілюстрацій?

– Насправді, ні. Я закінчила монументальний живопис в Академії мистецтв, тож спочатку навіть не думала, що піду в ілюстрацію. Мала наміри розписувати стіни, ікони малювати, тобто займатися серйозними речами. Але потім якось дуже випадково отримала маленьке замовлення на ілюстрацію. І хоча не мала навіть уявлення, як це робити, мені дуже сподобався процес. Тоді почала вчитися, багато читати на цю тему. Мені стало страшенно цікаво і я вирішила, що займатимусь лише ілюстрацією.

– Можливо, таки вирішите ще розписати стіну у церкві?

– Мабуть, ні. Якось після закінчення академії я поїхала на розпис, але мені не сподобалося. По-перше, це фізично важко, а по-друге, для мене це не досить творча робота. Мені подобається мати свій стіл. А коли розписуєш стіну – це колективна робота, потрібна організація. За своїм столом, ти сам собі господар, стіл – це твій творчий світ чи навіть власний оркестр. Тим паче я фрілансер – такий темп і стиль мені дуже до вподоби.

Оксана ДУДАР

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.