дивись.info

Василь Барвінський: «композитор без нот»

Василь Барвінський: «композитор без нот»

Василь Барвінський – один із найвидатніших українських композиторів ХХ століття. Він понад  30 років неформально керував усім музичним життям Галичини, будував містки між культурою різних частин України. А згодом, у поважному віці, був засуджений радянською владою до 10-річного ув’язнення в таборах.

Дитинство та молоді роки

Народився майбутній композитор 20 лютого 1888 року у Тернополі. Рід Барвінських – древній та знаменитий. Прадід Василя – Мартин Барівнський – був ректором Львівського університету. Батько – Олександр Барвінський – був послом до австрійського парламенту, а згодом – держсекретарем освіти в уряді ЗУНР. Відомими були й рідні брати Олександра: Володимир – засновник і редактор газети «Діло», а Осип – відомий свого часу письменник.

Першою вчителькою музики для Василя стала його мати – співачка та піаністка Євгенія Барвінська. Вона керувала хором у Тернополі (там помітила талант Соломії Крушельницької), а згодом співацьким товариством «Боян» у Львові.

Сім’я Василя Барвінського підтримувала зв’язки з видатними українськими діячами – Пантелеймоном Кулішем, Остапом Нижанківським, Миколою Лисенком. Якось Микола Лисенко гостював у Барвінських вдома. Послухавши гру хлопчика на роялі, видатний композитор високо її оцінив і порадив батькам і надалі навчати його музики. Так доля Василя була визначена остаточно.

Сім’я Барвінських: Василь – стоїть крайній зліва

 

Творчий шлях

Професійну музичну освіту здобув у Львівській консерваторії. Після закінчення консерваторії вступив на юридичний факультет Львівського університету (1906), але 1907 року виїхав до Праги для продовження музичної освіти. Вступив на філософський факультет Карлового університету, де слухав лекції відомих чеських музикантів.

Під час навчання в Празі професор Вітезслав Новак, знаменитий чеський композитор, заохочував Барвінського вивчати українські народні пісні. Там у Василя розкрився нахил до мініатюрного й інструментального жанру, особливо до фортепіанного. Ще навчаючись у Празі, Барвінський написав великий твір «Українська рапсодія».

Повернувшись до Львова у 1915 році, працював на посаді директора і професора Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, керував хором товариства «Боян», виступав з концертами.

У 1917 році створив «Урочисту кантату» й кантату «Заповіт» на слова Т. Шевченка. У 1929-1930 — написав увертюру до опери «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» («Маруся»).

У 1930-ті роки склав збірку 38 українських народних пісень для фортепіано. Тоді ж виникли фортепіанна збірка колядок і щедрівок, а також популярна збірка 20 дитячих п’єс.

З нагоди святкування 25-річчя композиторської діяльності В. Барвінського в 1938 році у Львові відбулися концерти та радіопередачі з творів композитора. Від Вільного Українського Університету (Прага) він отримав звання почесного доктора.

Радянська доба: «композитор без нот»

У вересні 1939 року Радянський Союз і гітлерівська Німеччина розтерзали Польщу, Львів потрапив під владу комуністів. Нова влада прагнула використати бездоганну репутацію композитора Барвінського. Його було обрано до складу Народних Зборів Західної України, які проголосили приєднання західних областей України до складу СРСР. Барвінський очолив Львівську консерваторію та львівське відділення Спілки композиторів України.

Після ІІ світової війни все змінилося. 19 серпня 1947 року перший секретар Львівського обкому КП(б)У Іван Грушецький надіслав телеграму до Лазаря Кагановича, у якій попросив санкцію на арешт сім’ї Барвінських і проведення показового судового процесу. 29 січня 1948 року Василь Барвінський був заарештований, разом із дружиною Наталією – дочкою видатного фізика Івана Пулюя.

13 лютого, за тиждень до 60-ліття Василя Барвінського, великий зал львівської консерваторії  зібрав весь колектив закладу. Втім про жодне святкування мова не йшла. У МГБ композитор під тиском підписав документ: «Дозволяю знищити мої рукописи». У подвір’ї закладу, який він очолював багато років, були спалені усі його музичні твори, уся бібліотека. Сам Барвінський був засуджений на 10-річне ув’язнення в далекій і холодній Мордовії, повернутися з якого шансів було небагато.

Після повернення у 1958-му 70-річному композитору заборонили не лише займатися педагогічною працею, а навіть заходити у приміщення консерваторії. Останні роки його життя минули в пошуку засобів до існування та намаганні відновити деякі зі своїх знищених творів. Барвінський у відчаї називав себе «композитором без нот».

9 червня 1963 року Василя Барвінського не стало, його поховали у Львові на Личаківському цвинтарі. Через рік, у 1964, композитора реабілітували. Втім його музичні твори перебували під забороною аж до кінця 1980-их років.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.