Коли в людини є народ, тоді вона уже людина: Ліні Костенко виповнюється 91 рік

Сьогодні, 19 березня, одній із найвідоміших українок сучасності – Ліні Костенко – виповнюється 91 рік.

Письменниця, поетеса-шістдесятниця, лауреатка Шевченківської премії, жінка з сильним характером, жорстка в принципах, але ніжна у своїй творчості, яка не залишає байдужими нікого, хто хоч раз зачитувався її поезією.

Ліна Василівна Костенко народилася в сім’ї вчителів 19 березня 1930 року в м. Ржищеві на Київщині. У 1936-му батька, вчителя, який самотужки опанував 12 мов і викладав у місцевій школі ледь не всі предмети, заарештували як «ворога народу» і засудили на 10 років таборів.

У дитинстві Ліна мріяла стати льотчицею. Бажання було настільки сильним, що вона змайструвала собі саморобний парашут із старої маминої парасолі та простирадла, піднялася з ним на горище і стрибнула. Тоді маленька Ліна ледве не загинула, тому з мрією дитинства було покінчено. Вже дорослою Костенко стала педагогом і лише згодом відкрила талант до поезії.

Ще будучи ученицею, вона почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко. Перші вірші Ліна Костенко випустила в 16 років.

Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950-1960-их років. Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завжди, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.

Про молоду Ліну ходили легенди. Кажуть, вона була дуже екстравагантною жінкою і багато курила. У неї закохувалися відомі чоловіки, зокрема прихильності Ліни добивалися українські поети Василь Симоненко та Дмитро Павличко. Павличко зізнався, що береже коробку сірників, яку придбав декілька десятків років тому спеціально для того, щоби при зустрічі прикурити Ліні цигарку.

Поет Микола Сом згадує: «Ліну Вася Симоненко дуже любив. У них таємна любов була, хоч Ліна старша від нього на п’ять років. На неї не можна було дивитися без захвату: жіночна, з лукавинкою в очах – справжня красуня. Він називав її Косталіна. Казав: «Мене нагородила поглядом Косталіна».

Відразу після завершення навчання у літературному інституті (1956) Ліна Костенко видала свою дебютну збірку поезій «Проміння землі». Друга збірка «Вітрила» вийшла в 1958 році, за нею – збірка «Мандрівки серця» (1961 р.). А вже в 1962-му збірку «Зоряний інтеграл» заборонила до друку цензура.

Один твір письменниці екранізували. Це кіносценарій «Перевірте свої годинники» 1963 року. У ньому розповідається про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм зняли у 1964 році, але його так і не побачили глядачі. Його так переробили, що Костенко відмовилася від авторства.

У 1968 поетеса написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Ліни Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала так би мовити «в шухляду», створивши впродовж цього часу свої найкращі твори: «Берестечко», «Маруся Чурай» та поезії, що згодом ввійшли до збірок «Над берегами вічної ріки» та «Неповторність».

У 1973 році поетеса потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ із ідеології Маланчуком. І лише 1977 року, після відходу Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го— історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

Письменниця була двічі одружена. Вперше вона вийшла заміж за поляка Єжи-Яна Пахльовського, який носив їй оберемки бузку. У шлюбі народилася донька Оксана. Однак чоловік не захотів переїжджати до Києва, а вона — до Варшави, тому розійшлися. Другий чоловік — Василь Цвіркунов, директор Кіностудії імені О. Довженка, у них народився син – Василь. Дочка Ліни Костенко Оксана Пахльовська теж стала письменницею, вона живе з матір’ю в Києві, а от син працює програмістом у США. Внучка ж Костенко – Ярослава-Франческа Барб’єрі – вивчає фіософію у Римському університеті «Ля Сап’єнца», де її мама завідує кафедрою україністики.

У 2005 році Ліна Костенко поїхала до Чорнобильської зони. Там вона допомогла вченим рятувати артефакти народної культури.

У 2010 році вийшов перший роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого». Цей твір викликав шалений ажіотаж. Навіть з’явилися піратські передруки. Станом на червень 2011 року загальний офіційний тираж роману становив 80 тисяч примірників.

У січні 2011 року Ліна вирушила у тур-презентацію свого першого роману. Презентації відбулися в Києві, Рівному та Харкові, усюди були аншлаги, проте не всі охочі змогли туди потрапити, оскільки вже не було місця у залах. Але 9 лютого письменниця перервала свій тур через особисту образу.

«Каталізатором такого рішення письменниці стали провокативні інсинуації деяких львівських письменників, журналістів та діячів театру», — написано в офіційній заяві видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га».

Містом, куди відмовилася їхати Ліна Костенко, став Львів. Було кілька причин, серед яких публікація низкою ЗМІ переказу розмови львівських письменників Віктора Неборака, Ігоря Котика та Юрія Кучерявого з негативними відгуками про роман.

Свого часу Ліна Костенко відмовилася від звання «Герой України», хоча тодішній президент Віктор Ющенко навіть приходив до поетеси додому, щоби її вмовити. Фраза, сказана Костенко – «Політичної біжутерії не ношу!», стала афоризмом. Але не лише вона.

Цитати Костенко

Бо хто за що, а ми за незалежність.

Отож нам так і важко через те.

***

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

***

Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом.

***

А секунди летять. Отак можна вмерти й нічого не встигнути. Встигаєш тільки втомитися.

***

Кричали ледарі: «Нам лідера!

Хоч поганенького! Аби!»

На цю біду немає лікаря…