дивись.info

Ярослав Барнич – батько модерної української оперети і автор «Гуцулки Ксені»

Ярослав Барнич – батько модерної української оперети і автор «Гуцулки Ксені»

Танго «Гуцулка Ксеня» називають однією з найвідоміших українських пісень ХХ століття. Однак упродовж багатьох років ім’я її автора було під забороною в Радянському Союзі.

Ярослав Барнич – ще один із плеяди митців, які вийшли з лав Українських січових стрільців – був видатним композитором, педагогом, талановитим диригентом і громадським діячем.

Дитинство та юність

Народився Ярослав Барнич 30 вересня 1896 року у селі Балинці. Батько Славка – директор школи Василь Барнич був людиною освіченою, інтелігентною та дуже строгою. У Коломийській гімназії (в 1906-1914 рр.) Ярослав виявив музичні здібності: учився грати на скрипці у відомого коломийського педагога Шнабеля, співав у хорі, організував камерний оркестр своїх товаришів. У цей же час зробив перші композиторські спроби. 13-річного маестро запросили у містечко Печеніжин (на батьківщину Олекси Довбуша) диригувати у опереті Лисенка «Наталка Полтавка».

На початку І Світової війни 17-річний Барнич добровільно вступив до лав Українських Січових Стрільців. Спочатку перебував на Закарпатті, потім у Чехії й Галичині. Разом із однодумцями організував струнний квартет Українських січових стрільців, а в 1916-му – став диригентом  Українського театру товариства «Бесіда» у Львові.

Творча діяльність

У 1924 році Ярослав Барнич закінчив Львівський вищий музичний інститут імені Лисенка, де одним з його вчителів був Василь Барвінський. Згодом працював диригентом в ужгородському театрі, вчителював у Самборі.

У 1929 році переїхав до Станіславова (Івано-Франківськ). Тут учителював у школах, гімназіях, семінарії, музичному інституті ім. Монюшка, польській Вищій школі ім. Ф. Шопена, диригування місцевим «Бояном». У цей же період одружився з акторкою Ярославою Рубчак.

Дружина композитора пригадувала: «Коли я з дітьми повернулася з одних вакацій додому, то Ярослав зробив нам несподіванку. Сів біля цитри (фортепіано ми ще не мали) і заграв дві свої композиції до слів проф. Романа Савицького – два танго: «Ой, соловію» та «Хлопче мій, хлопче».

«Ми були в захопленні і просто примусили його далі щось таке легке й мелодійне творити» – згадувала Ярослава Барнич.

Саме під час найпродуктивнішого, сатаніславівського періоду (1929-1941) були написані всі популярні пісні-танго: «Ох, соловію» (1932), «Чи тямиш?» (1932), «Гуцулка Ксеня» (1932-33), «Ще раз…» та інші.

Батько модерної оперети

Ярослав Барнич увійшов в історію української музику як основоположник модерної української оперети. Усього написав 4 оперети: «Дівча з Маслосоюзу» (1933), «Шаріка» (1934), «Пригода в Черчі» (1936) та знамениту «Гуцулку Ксеню». Щодо однойменної пісні, то досі незавершені суперечки між прихильниками авторства Ярослава Барнича та авторства Романа Савицького. Однак збережений рукопис вірша Савицького суттєво відрізняється від звичного сьогодні тексту.

Оперета на 3 дії «Гуцулка Ксеня» була написана Барничем у 1938 році. Події відбуваються в 1936 році (І дія – в оселі «Говерля» у Ворохті, 2 дія – в Яремчі під залізничним акведуком, 3 дія – в готелі «Гостиниця» у Львові).

Головний сюжет полягає у тому, що до Ворохти з Америки приїздить бізнесмен Майк Деделюк з племінником Яро, своячкою місіс Гелен та її дочкою Мері. Основна мета Майка – у короткий термін одружити Яро зі свідомою українкою, бо так заповів покійний батько, інакше усі гроші отримає Гелен і її дочка. Кожен притримується своїх інтересів: Майк і його колишній однокласник Іван Синиця – шукають наречену, Гелен навпаки «ставить палки їм у колеса», Мері – розважається з «гуцульським ковбоєм» Семеном, Яро під впливом рідної мальовничої природи таки знаходить своє кохання…

Позитивно оцінили оперету провідні музиканти й критики, такі як Барвінський, Нижанківський і Боднарович. Вони вважали Ярослава Барнича першим українським композитором, який «сюжети й музику до оперет брав із нашого життя, вбираючи їх у європейські рамки».

У роки німецької окупації (1941-1944) Барнич обіймав посаду диригента Львівської опери. Однак навряд чи митець позитивно згадував цей період . 14 листопада 1943 року в Станіславському драматичному театрі (нині – приміщення обласної філармонії ) відбувалася прем’єра оперети «Шаріка» про боротьбу січових стрільців. Під час прем’єри гестапівці оточили театр, перекрили всі входи і виходи. Чотири поліцаї піднялися на сцену і один з них наказав припинити виставу. Слово до глядачів взяв шеф СД Брандт, який заборонив публіці розмовляти між собою, згодом гестапівці  арештували українських націоналістів, котрі прийшли на виставу і на яких вказав зрадник.

Через три дні гестапівці вивели заарештованих ОУН-івців під приміщення синагоги  і розстріляли. Тут з піснею «Ще не вмерла Україна» , з вигуками «Слава Україні!» від німецьких куль загинули 27 членів ОУН. Кажуть, серед затриманих був і автор «Шаріки», втім композитора не стратили. У ці дні Барнич посивів.

Життя в еміграції

Перед приходом червоної армії Барнич емігрував спершу до Німеччини, а в 1949 році – до США.  За океаном працював у різних установах, керував  хорами, ставив опери й оперети, викладав гру на скрипці в Українському музичному інституті. Упродовж 15-ти років (1951—1966) Ярослав Барнич працював художнім керівником та диригентом Українського хору імені Тараса Шевченка у Клівленді. За концертну програму, приурочену до відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку, у 1961 році став Почесним громадянином канадського міста Вінніпег.

У 1966 році українська діаспора широко відзначила 70-річчя композитора, вручивши йому свою найвищу музичну відзнаку – «Золоту батуту» зі слонової кістки та золотим окуттям. Своє вітання і благословення надіслали ювілярові Папа Римський ПавлоVI і глава УГКЦ Йосиф Сліпий. 23 квітня 1966 р. було оголошене «Днем Барнича» у штаті Огайо.

Уже наступного року композитора не стало. Він помер 1 червня у Клівленді, залишивши недописаною свою останню роботу – п’єсу-казку «Чародійна сопілка».

Натомість на батьківщині, з приходом радянської влади, всі оперети Барнича були заборонені, в тому й числі «Гуцулка Ксеня». Під час війни клавір, партитуру й лібрето оперети було втрачено і відтворено лише в США. Так, у 1950-1956 роках в містах Канади й США з успіхом йшли поновлені оперети Ярослава Барнича «Шаріка» і «Гуцулка Ксеня». Остання – понад десять разів.

І лише в середині 90-х років, коли Україна виборола Незалежність, донька композитора Ірина Барнич-Дубас змогла передати лібрето і клавіри оперет «Шаріка» і «Гуцулка Ксеня» на батьківщину автора. Згодом народний артист України Федір Стригун поставив на сцені Львівського драматичного театру імені Марії Заньковецької оперету «Шаріка», прем’єра якої з великим успіхом відбулася 25 листопада 1995 року у Львові. Це надихнуло колектив й уже, 26 липня 1997 року зі ще більшим успіхом було поставлено знамениту «Гуцулку Ксеню», яка і донині «йде на аншлазі» і займає постійне місце в репертуарній афіші «заньківчан».

На сьогодні у Балинцях, де народився композитор, відкрито меморіальну дошку, а в Івано-Франківську та Коломиї іменем Барнича названо вулиці.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.