дивись.info

Подорожі в часі: які скарби можна знайти в антикварних крамничках (фото)

Подорожі в часі: які скарби можна знайти в антикварних крамничках (фото)

Пильніше пригляньтесь до своїх помешкань. Старі й непотрібні речі на горищі іноді можуть виявитись справжнім скарбом. І часом ці речі довкола себе збирають не лише пилюку, а й захоплені погляди поціновувачів.

9 квітня у світі відзначають День антикваріату.  ІА Дивись.info розповість, як це працювати антикваром, про особливості такого захоплення і що саме продають у «крамниці чудес».

Наша співрозмовниця пані Лариса Менцінська – власниця невеличкої крамниці в центрі міста. Це такий собі мінімузей. У кімнатці приблизно на 15 квадратних метрів є більше десятка тисяч товарів: від меблів – до крихітних прикрас з дорогоцінним камінням. Як тільки заходиш у крамницю, одразу занурююєшся в щось магічне і навіть повітря тут пахне давниною.

Порцеляна зачарувала ще в дитинстві

Пристрасть до гарних і витончених речей у пані Лариси з’явилася ще з дитинства. Вона виросла у сім’ї митців, де малювали і бабуся, і мама, і сестра. А порцелянові фігурки дівчинку цікавили більше, аніж морозиво.

– У мене сім’я художників: бабця була художниця, сестра старша, мама… В нас у домі завжди були цікаві старовинні речі. Багато було різних статуеток і картин. І з дитинства я любила ходити музеями. Бабця мене водила завжди, а також ще й возила до Києва. Пам’ятаю, коли ми приїжджали в столицю, то найперше я просила бабуню, щоб вона мене повела в магазин з порцеляною. Ані морозиво, ані кіно мене, дитину, не цікавили. Лише, власне, ота порцеляна.

То ви вже тоді знали, чим би в житті хотіли займатись?

– Я лише знала, що дуже люблю порцеляну. Ще малою брала якусь статуетку і, дивлячись на неї, робила свою мінікопію з пластиліну. Спеціально не вчилась тому, а коли подорослішала – обрала фах правника.

А як потрапили в цей бізнес?

– Це сталося випадково, десь 15 років тому. Я працювала в Італійському дворику адміністратором у кав’ярні. Якось до мене підійшов власник магазину і запропонував працювати в антикварному магазині. Я погодилась, але перед тим прочитала багато відповідної літератури, вивчила різні епохи і нові терміни, зокрема й у мистецтві. Перечитала безліч книжок у бібліотеці і лише тоді вийшла в зал, де були товари. Спершу працювала продавцем, потім стала директором. А самостійно почала займатись антикварним бізнесом 6 років тому.

В епоху «до інтернету» було цікавіше

– Де Ви зазвичай берете речі, які продаєте в крамничці?

– Все, що є в магазині – комісійні речі. Їх приносять і львів’яни, і привозять з-за кордону. Загалом тут десь близько 10 тисяч різних столових предметів, прикрас, предметів інтер’єру і побуту, меблів, картин та ікон. Є речі з помешкання мої мами, але це, здебільшого, дрібнота: це дзбанки, порцелянові горнятка. Вони не надто старовинні, ближче до наших часів.

– Колись у Відні бачила дуже красиво оформлені вітрини антикварних крамниць – у центрі міста їх дуже багато. Чи можна порівняти роботу антиквара в Європі і в Україні? Як в Україні працювати антикваром?

– Раніше цим бізнесом було займатись цікавіше. Люди мали справді багато цікавих старовинних речей. Та й купували багато. Були люди, які приїжджали з різних куточків України і з-за кордону по якісь конкретні речі, вишукували їх і купували. Не було інтернету, шенгенських віз, і люди шукали у нас, в крамничках. А коли надали більше доступу, коли відкрили кордони, то почали більше їздити у Париж, Відень. Там справді є дуже й дуже багато класних речей.

Насправді я не скаржусь, у Львові краси також багато. Зокрема в квартирах львів’яни знаходять просто казково гарні речі. Люстри, відреставровані з наших львівських квартир, середини ХІХ століття – це є і арт-деко, і сецесія. Чи от, до прикладу, лампа – вона була гасова, але згодом її переробили на електрику. Збережена в оригіналі, її вартість – 1050 доларів.

Якщо повернутись до продажів в Україні, то багато антикварних магазинів є ще в Одесі. Однак там цінова категорія дуже відрізняється – в Одесі значно дорожче. Тому багато хто приїжджає сюди. Поціновувачі вже знають всі наші крамнички і купують тут.

— А що, до речі, користується найбільшим попитом? Які товари купують найбільше?

– Зараз не можу конкретно відповісти на це запитання. Раніше була мода на ікони, потім – на меблі, картини. Мода йшла хвилями. Зараз інші часи. Напевне, найбільше купують срібло – це інвестиція. Дорога ювелірка, антикварна, попадається дуже рідко. Є ось один браслетик золотий (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.). Це золото, натуральний аквамарин і діамантики.

Раніше вкладали в золоті монети гроші, зараз – ні. Нині навіть нема в крамниці монеток. Іноді буває трапляються золоті або срібні портсигари із написами: кому, від кого і з датою.

– Як би ви описали свого покупця?

– Покупці є дуже різні: від заможних – до просто поціновувачів старовини. Є такі люди, які приходять і купують хоч якусь малесеньку і недорогу річ за 50 гривень. Є такі, що можуть годинами приглядатись і обирати, я їм дозволяю це робити. З Києва є покупці, з-за кордону… Дуже люблять приходити китайці, є один китаєць, який прекрасно розмовляє українською мовою. Вони сюди заходять і можуть дві години перебирати, переглядати речі. Але, здебільшого, антикварні речі купує середній клас. Молодь цим не надто цікавиться. Вікова категорія покупця – приблизно 50-60 років.

А товари є на будь-який гаманець і смак. Якось молода дівчинка прийшла та купила листівочку за 50 гривень і брошечку.

Товари від 50 гривень до 8 тисяч доларів

– Ви маєте тут улюблену річ, яку б не хотілося продавати?

– Те, що найбільше мені подобалось, купили минулого тижня. Це старовинна чавунна піч – невеличка і дуже красива. Поїхала в Одесу. Хоч загалом всі речі, що тут є, я люблю.

– А що в крамничці є найстаріше і найцінніше?

– Дуже-дуже старовинних речей тут нема. Здебільшого це ХІХ століття, початок ХХ. Така от є дуже красива і витончена річ – бульотка зі срібла, на ній стоїть вензель (тобто, очевидно, її робили на замовлення) Потоцьких. Вона, мабуть, десь слугувала їхній сім’ї, я гадаю. Стоїть на ній австрійське клеймо і датується 1858 роком. Ручки – зі слонової кістки.

Це такий собі дорожній самовар, який брали в карету. Вода підігрівається на гасі, в наборі до цього є ще чайничок для заварки. Там така конструкція, що не треба піднімати, аби не обпектись, а достатньо лише нахилити і розлити в порцелянові горнятка.  Її вартість – 8 тисяч доларів.

– Тут дуже багато цікавих товарів, легко розгубитися. Чи могли би Ви, як фахівець, виділити якісь цікавинки?

– Ось ікона Мадонни. Спеціаліст сказав мені, що це початок ХІХ століття. Автор невідомий. Вона спочатку була така, наче вирізана з чогось. Дуже красива і дещо незвична.

Маю також  дитячі іграшки -–ляльки, возики. Ляльки – з порцеляновими ручками і обличчями. Маю таких лялечок близько сотні. Возик коштує 4700 гривень. Принесла мені це людина, яка колись мала колекцію таких речей. Ще лялькові будиночки – це довоєнні речі.

Ось бронзова ваза – й емальовані фарби, кінець ХІХ століття. Це справжня китайська ваза. Є також італійські порцелянові вази – на них, зауважу, навіть нема ніякого сколу, вони в ідеальному стані.

– Ці кольорові келихи дуже гарні…. Вони дорогі?

– Ці келихи німецькі, виробник – фірма Nachtmann. Набір вартує 7 тисяч гривень. Навіть коли приносять на продаж по одному келиху, то люди приходять кілька разів, аби зібрати весь набір. Так чомусь прийнято, що мають бути всі однакові. Хоч я гадаю, що цікавіше зібрати різні. Дала таку їдею одній кав’ярні, коли вона відкривалась, то вони купували всі різні горнятка. Бо для чого купувати ці сучасні однакові, якщо можна мати ексклюзив? Такою була родзинка цієї кав’ярні.

— А от, до прикладу, намиста?

– Є дуже різні – від 200 гривень до півтори тисячі доларів. Ось це справжній корал, і вони доволі дорогі. Ці, зі сріблом – 1650 доларів. Якщо взяти в руки – воно досить важке. Це намисто – органіка, його треба носити, аби воно блистіло і мало гарний вигляд. Мусить бути тактильний контакт з тілом. Так само і з перлинами – вони живі.

Не все те золото, що блищить

– Чи є такі речі, про які люди думають, що вони дуже цінні і коштовні, а насправді багато не вартують?

– Так буває дуже часто. Бабусі приносять мені, скажімо, каблучки радянського періоду. Вони дуже характерні для того часу – золоті і з червоним каменем. Люди думають, що це натуральний рубін. Однак це не так – насправді там стоїть радянське гравіювання. На той час ставили в ці перстені синтетичні каміння, тому я такі речі не приймаю.

– А буває навпаки – коли цінні речі викидають на смітник? Вам особисто траплялось щось таке?

– Якось я їхала машиною і коли паркувалась біля смітників побачила етажерку. Зателефонувала чоловікові – він її забрав. Ми відреставрували, і вона зараз нам гарно служить. Також зі знайомими були випадки, коли побачив біля смітника саме таку річ, яка йому була дуже потрібна і підходила за всіма параметрами. Він довго шукав таку річ і не міг знайти.

А ще одна цікава історія. Інший знайомий купив невеличкий столик. Він йому не дуже був до вподоби, але вирішив таки його відреставрувати. Реставратор знайшов сховані в столику 4 золоті монети.

Тетяна ЯВОРСЬКА

Фото Микити ПЕЧЕНИКА

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.