Археологія і чорні копачі: як українська історія опиняється на світових аукціонах

Однак відомий львівський археолог, доктор історичних наук Микола Бандрівський переконаний, що трактор не зачіпав саркофагу, а поховання пошкодили чорні копачі.

ІА Дивись.info поспілкувалася з Миколою Бандрівським про розкопки, чорних копачів і не тільки.

– Пане Миколо, з чого Ви зрозуміли, що саркофаг розбили невипадково, а його руйнація – це наслідок роботи чорних копачів?

– Йдеться про те, що вкотре, у даному випадку на Тернопільщині, спрацювали чорні копачі. Зараз зійшов сніг і вони всі в полях. Мене трохи шокувало те, що виставляють фотографію, не розуміючи, що вона більш промовиста, ніж той текст, який її супроводжує. У даному випадку ми маємо справу з похованням початку ранньої бронзи. Я такі гробниці копав на Тернопільщині, зокрема біля села Лучка. Ця гробниця була відкрита тернопільським археологом Ігорем Гретою, але недосліджена, і я її тоді розчистив та дослідив. І знаєте, що мене зацікавило? Власне, та скрупульозність, з якою робили ті гробниці у той час. Я невипадково відзначив, що там є затесана грань і зашліфована. Коли виходиш на дно гробниці, то навіть леза ножа не можеш встромити між щілинами – настільки плити були припасовані одна до другої. При чому їх підганяли ще на поверхні, коли робили гробницю. Тобто у той час, а це період культури кулястих амфор, люди дуже прискіпливо ставилися до облаштування поховання. У даному випадку нам демонструють фотографію і кажуть, що гробницю зачепив леміш плуга. Це неправда. Тому що видно, що все довкола зорано, а це місце трактором не зачеплено. І видно викиди з тієї ями.

Сьогодні вже з’ясовано, як повідомив тернопільський пам’яткознавець Василь Ільчишин, що ті кам’яні плити з гробниці (з червоного пісковику) знайшов у полі тракторист Олег Когут.  «Приблизно тиждень тому приїхав на поле працювати. Дивлюся – дірка. Повідомив директора. З ним оглянули, побачили, що там щось обкладене плитами, то подзвонили в поліцію», – передає свідчення Олега Когута вищезгаданий Василь Ільчишин.

Як бачимо, проведені на тому місці два дні тому розкопки підтвердили мої припущення: ту гробницю спершу пограбували, залишивши «дірку в землі» і розкидані довкола уламки плит, а вже потім те місце запримітив тракторист, і викликали поліцію. Сучасні грабіжники потрапили всередину, до тієї гробниці, через склепіння – вони просто пробили кам’яну плиту, якою та була прикрита, сподіваючись, що там будуть якісь коштовності. У нас на Тернопільщині відкрито і досліджено близько трьох десятків подібних гробниць. Як правило, там є поховання 5-7 людей – чоловіків, жінок, дітей, глиняний посуд – кулясті орнаментовані амфори і кістяні пряжки. Я про це сказав, коли щойно відкрили гробницю. Сьогодні, через тиждень після тих подій, коли це поховання фахівці дослідили, виявилося, що у ній справді спочивають останки трьох осіб, 11 глиняних посудин, кістяна пряжка, крем’яні сокири, долото та ножі. Фактично металів у гробницях часів культури кулястих амфор немає. Лише кераміка і вироби з кістки. У даному випадку цінність такого поховання у тому, що воно б могло дуже багато сказати про антропологію і поховальні ритуали людей тої доби.

– Що Ви маєте на увазі?

– Є така наука – краніологія, коли за особливостями будови черепа визначають приналежність до тієї чи іншої раси. Якби ми мали черепи з тієї гробниці, то поповнили б нашу колекцію краніологічних матеріалів. Це б додало багато чого до уявлення про фізичний тип людей тої пори. А щодо чорних копачів, то ми бачимо, що держава самоусунулася від вирішення цієї проблеми. Жодних програм, щоби протидіяти цьому хижацтву на державному рівні  немає. Копачі, за їхнім сленгом, «бомблять» наші городища, а там багато цінних матеріалів, бо це княжі часи – срібло, золото, прикраси, зброя. Усе це виставляється згодом на аукціони.  І в усьому світі чорний коп чи полювання за старожитностями за прибутковістю йде відразу після торгівлі зброєю та наркотиками. Тобто це одна з найбільш прибуткових нелегальних статей.

– Тобто якщо йдеться конкретно про культуру кулястих амфор, то чорні копачі навряд чи матимуть із цього якийсь зиск, бо у гробницях немає тих скарбів, які можна продати на аукціоні?

– Тут треба розуміти психологію чорного копача. Коли він наштовхується на гробницю, він ще не знає, до якої культури вона належить, бо бракує фахових знань. У нього в голові з’являється думка лише про те, щоби знайти і випорожнити поховання, незалежно від того, до якого періоду воно належить. Психологія у нього працює так: що лежить у землі – це його. Чи то знахідки часів Другої світової війни, чи це культура кулястих амфор, чи поховання гунського часу – байдуже. Головне – поживитися і, за можливості, максимально випатрати місце знахідки, щоби інші копачі, які ходитимуть там після нього, нічого путнього не знайшли. У такого запізнілого мародера на наших полях в очах лише  азарт та жлобський інстинкт наживи. Копати чи не копати таке випадково знайдене поховання – питання перед чорним копачем навіть не стоїть.

– Що загалом відомо про культуру кулястих амфор?

– Сліди перебування цієї культури виявлені на півночі Львівщини, Тернопільщині, Хмельниччині і ланцюжком тягнуться до Подніпров’я. Що це була за культура, до якого фізичного типу належали її носії, важко сказати. Є антропологічні реконструкції Михайла Герасимова – московського антрополога повоєнного часу. Можемо сказати, що це індоєвропейці, вони нічим (у тому числі ніякими фізіогномічними особливостями) зовні не відрізнялися від нас, сучасних європейців. Дуже цікавим феноменом цієї культури є те, що ми, на 99% про цю культуру знаємо виключно з матеріалів, які походять з могильників. Дослідникам надзвичайно рідко вдається натрапити або спеціально відшукати сліди поселення культури кулястих амфор. Кераміка дуже рідко зустрічається поза такими підплитовими гробницями. Я з першим відкритим на Львівщині поселенням носіїв культури кулястих амфор познайомився під час розкопок біля Великосілка на Львівщині, які проводила Лариса Крушельницька. І тому вся наша інформація походить з гробниць. Вони не робили розлогих ґрунтових кладовищ. Як правило, гробниці включають останки кількох небіжчиків. У Музеї історії релігії є відтворена гробниця культури кулястих амфор зі села Хартонівці на Тернопільщині з розкопок львівського археолога Ігоря Свешнікова. У натурному відтворенні цієї гробниці бачимо, що вона має плити, поставлені на ребро, на долівці - посуд і останки п’яти небіжчиків: скелет чоловіка у сидячому положенні, останки двох жінок і діти. Їх кістки зараз реставровані і виставлені. Ще є один такий аспект, що всі антропологічні матеріали зі Львова (як і з Галичини, в цілому)  ми відправляємо до Києва. Хоча вони б тут були дуже потрібні для подальшого вивчення і нами, і нашими колегами з-за кордону. В такий спосіб ми позбуваємося своєї історичної спадщини, бо не маємо тут, у Львові, свого антропологічного осередку. Колись, у міжвоєнний період, кабінет антропології був у Львівському університеті, потім радянська влада його ліквідувала, бо антропологія вважалася наукою ідеологічно неоднозначною у своїх висновках. Тому сьогодні знайдені під час археологічних розкопок людські останки їдуть до Києва. З іншого боку, я, наприклад, проти розкопування давньоруських християнських могильників. Вони всі безінвентарні. Але у колег є своя думка.

– Що означає безінвентарні?

– Християнський обряд поховання не передбачає, щоби при небіжчику клали якісь речі. Тобто так, як це було прийнято раніше – ховати з покійником прикраси, зброю, посуд, коней тощо. Християнство усе це перекреслило. Хоча, у ранньому християнстві, подекуди,  було по-іншому – ховали поряд з покійником і супровідні речі, зокрема й на нашій території, на Галичині.

– Чи брали Ви участь у розкопках під культовими спорудами?

– 1991-1994 роках я брав участь у розкопках під собором святого Юра, коли розкопували підземну крипту. Перед тим, як мали перенести до неї, з Риму, останки владики Йосифа Сліпого, то кардинал Мирослав-Іван Любачівський звернувся до голови НТШ Олега Романіва – члена-кореспондента НАН України, щоби він спорядив експедицію для розкопок. Така експедиція у складі Юрка Лукомського, Романа Сулика і мене  чотири місяці проводила розкопки під головним святоюрським престолом.  У тій крипті була настільки суха піскова засипка, що ми знаходили речі з органіки – шкіряне взуття, рештки оббивки трун, десятки вервичок, головні убори єпископів, рештки священичого вбрання, прекрасно зберігалися дерев’яні хрестики з надзвичайним різьбленням.

Насправді під  нашими храмами і біля них, є дуже багато поховань, які, на мій погляд, не слід рухати.

– Як часто доводилося Вам  у своїй практиці стикатися з пограбуванням археологічних пам’яток?

– З тим стикається кожен дослідник, який виїжджає у поле, проводить розкопки чи розвідки. Ми постійно застаємо незакидані чорними копачами шурфи. Щоправда, на своїх форумах вони вважають це поганою ознакою і закликають один одного засипати за собою ті ями. Наприклад, біля Теребовлі, поблизу села Кровінка, знаходяться рештки оборонного раннньослов’янського чи аварського  городища. Свого часу на аукціоні були виставлені золоті та срібні коштовності з того місця надзвичайної ваги. Вони датуються VI-VII століттям. На аукціонах вартість деяких таких речей сягає сотень тисяч доларів. У нас, у Західній Україні, відомо дуже аварських пам’яток. Зрештою наше Плісненське городище, і заповідник при ньому  не раз піднімав це питання у соцмережах, оскільки цю літописну пам’ятку також «бомблять» своїми шурфами чорні копачі. У наш час багато людей по селах кооперуються, скидаються на фахові потужні металодетектори, формують «бригади» і виїжджають у поля. Мають свою охорону, транспорт. Тобто тут ми маємо справу вже не з поодинокими випадками, а з чітко організованою злочинністю у плані грабунку старожитностей.

– Як станом на сьогодні законодавство регулює цю сферу?

– Законодавство категорично забороняє використовувати металодетектори нефахівцям. Жодних шпарин у законодавстві немає. Якщо ти до рук взяв металодетектор і користуєшся ним не за своїм фахом – це злочин.

– Але ж купити його може кожен, законодавство продаж металодекторів не обмежує…

– Так, звичайно. І неодноразово у Верховній Раді піднімалося питання про ліцензування металодетекторів, як, скажімо, зброї. Можна подивитися, як питання з металодетекторами врегульоване за кордоном. У Польщі металодетектор треба зареєструвати, давати звіт про роботу. Першість щодо купівлі знахідок мають державні музеї. Тобто копач знайдені речі гарантовано продасть, але, найімовірніше, вони потраплять до музейних фондів. Так само у Великобританії. Кожен може купити металодетектор і ходити з ним, але копати можна на глибину не більше 30 сантиметрів і обов’язково слід працювати з ліцензією, а знахідки віддавати чи продавати у державні музеї, а не в приватні колекції. Тобто йдеться про орний шар, який щороку переорюється. Вглиблюватися нижче,йдучи вглиб за сигналом від детектора, нема права, хіба під наглядом археологів. Європа давно з цим навела у себе лад. Там дуже солідні штрафи, якщо поліція спіймає з неліцензованим металодетектором.

– Чи є в Україні на рівні держави можливість викупу старожитностей, знайдених чорними копачами?

– Боже, упаси. Жоден музей, галерея категорично не має права контактів з чорним копом. Це все одно, що співпрацювати з криміналітетом.

– Яким чином можна змінити законодавство, щоб врегулювати цю сферу?

– Саме поняття чорного копу перебуває поза законом. Кілька років тому у нас почалася та пошесть, коли з металодетекторами йдуть також по пляжах. Може, це вас здивує, але з ця практика надзвичайно прибуткова. Так само чорними копачами руйнуються сліди  бойовищ, бліндажі, рештки траншей та інших земляно-дерев’яних укріплень з минулих часів. Ось є біля Хоросно поблизу Львова музей збитих літаків Другої світової війни. Його експозицію поповнюють знахідки чорних копачів. Вони це просто викопують і нічого не інвентаризують. Якщо це музей, то під кожним експонатом має бути бірка з написом, де це знайдено, має бути Книга вступу (реєстрації знахідок), де було б зазначено місце, де знайдена та чи інша річ, дата і ким виявлено. Окрім того, потрібно робити схему досліджень по кожному місцю падіння літака, розсіювання його уламків і їх картографування під час пошуку. І, звичайно ж, має бути фондосховище для таких речей, як і в кожному музеї. Бо все це військова історія, яку вивчають зараз і будуть досліджувати у майбутньому різні фахівці. Тому головне, щоб ми з нашого сьогодення передали у спадок не лише цінний, але (і це головне!) достовірний матеріал про місця збитих літаків.

– Якщо не буде розроблене і ухвалене відповідне законодавство, яких наслідків слід очікувати від розквіту чорного копу?

– Поки не будуть реформовані наші суди, правоохоронна система, не буде подолано корупцію, то  нічого у цій пам’яткоохоронній сфері не зміниться. Сьогодні за рахунок копачів поповнюються приватні колекції високопоставлених чиновників і функціонерів. Йдеться не про аматорство на місцях. У цьому зацікавлені дуже впливові люди. Досить відкрити сайт Violity, щоб побачити, які виставляються речі з археології. Адміністрація сайту знаходиться у Лондоні, і жодних важелів впливу на неї немає. Ми не знаємо, звідки покупець. Багато приватних осіб використовують посередників. Але все, що виставляється на Violity – це наша минувшина. Багато приватних колекціонерів навіть не вважають за потрібне дізнатися у чорного копача, де він ту чи іншу річ, знайшов. Знати місце походження знахідки дуже важливо. Станом на сьогодні є багато зацікавлених у тому, аби існував чорний коп в Україні. Перспективи сумні. Але якби було бажання щось зрушити, то ми повинні скопіювати ту систему ліцензування металодетекторів і пошуку старожитностей з їх допомогою, яка працює у Польщі, Угорщині, Словаччині та інших країнах Європи. Нам нічого вигадувати не треба. Там, за кордоном, це все працює і доводить свою ефективність. Заборонами тут нічого не досягнути, швидше, навпаки, – «чорне копацтво» просто піде ще глибше, і повністю перейде на нелегальне становище.

Оксана ДУДАР