Іванна Мигаль – уродженка Львова, яка підкорила сцену «Метрополітен-опери»

мигаль

Іванка Мигаль покинула рідну землю в дитячому віці і більше жодного разу так і не повернулася з-за океану. Однак ставши оперною зіркою в США та Канаді, продовжувала популяризувати українську пісню і рідну культуру.

Дитячі роки

Народилася Іванка 6 липня 1937 року у Львові, але її дитячі роки минули в Буську, де вчителювали її батьки. Батько Григорій був скрипалем, диригентом, випускником Львівської музичної консерваторії. Музичний талант у дівчинки розгледіли дуже рано. Вже в 1940-му трирічна Іванка була солісткою в дитячому хорі садочка Сестер Служебниць. Черниці відкрили в неї гарний голос і прогнозували їй майбутнє професійної співачки.

Родина Мигалів була доволі активною. Один зі стрийків Іванни – Роман Мигаль – був заступником Бандери в референтурі пропаганди Організації українських націоналістів, а згодом командиром відділу бойової розвідки крайового ОУН. Інший – Тарас Мигаль – був письменником, арештованим після повернення комуністів. Щоби уникнути такої ж долі, сім’я Іванки емігрувала з наближенням фронту, через Чехію діставшись Німеччини. Жили в таборі для переміщених осіб у Ляндсґуті, де батьки вчителювали, а Іванка здобувала освіту в таборовій школі. В таборах довелося їм жити майже п’ять років і аж 1949-го сім’я отримала згоду на виїзд до Канади.

Від звичайної емігрантки – до оперної прими

Спершу родина Мигалів оселилася в Едмонтоні (провінція Альберта), згодом переїхала до Тендер-Бею (провінція Онтаріо). Саме у тамтешній музичній школі вона почала систематично вивчати музику. Крім того, Іванка співає в церковному і шкільному хорах, а згодом виконувала партії соло в жіночому й мішаному хорах при Товаристві «Просвіта», якими керував її батько.

Популярність прийшла до Мигаль 1957 року після виступу з популярним того часу ансамблем Леслі Белл Сінгерс на Національній виставці в Торонто. У наступні роки співачка виступає з власними концертами, працює з Стратсфордським театром, виступає на телебаченні та радіо. Багато гастролює, зокрема в Нью-Йорку, Чикаго, Детройті, Філадельфії.

Того ж таки 1957 року Іванка вступила до Королівської музичної консерваторії в Торонто, де вивчала солоспів, брала лекції з солоспіву у класі Ернесто Вінчі. Тоді ж Мигаль починає співати в канадських операх. Із 1964 року виступала із власними концертами з оркестром у Нью-Йорку, Чикаго, Детройті, Філадельфії, мала низку виступів на радіо та телебаченні СВС.

1967 року  після успішної участі в конкурсі до Метрополітен-опера її зараховують до числа студентів і призначають стипендію Лукреції Борі як особливо перспективній виконавиці. Дебют Іванки Мигальна сцені «Метрополітен-опера» відбувся 19 січня 1970 року в опері Моцарта «Чарівна флейта». З часом Іванка Мигаль виконає партії у ще 11 операх, зокрема в загальновизнаних шедеврах «Мадам Батерфляй», «Ріголетто», «Фауст» і «Тоска».

«Всі її виступи прихильно зустріли музичні рецензенти англомовної преси Канади та США, які вирізняли красу її голосу, якісне виконання арій, чар і вроду усієї її постаті на сцені», – пише Ярослав Стех.

Іванка Мигаль була першою українською співачкою в артистичній трупі «Метрополітен» задовго до інших слов'ян з пострадянського простору. Для прикладу, солістка Великого театру в Москві Людмила Шемчук дебютувала там лише в 1990 році.

Блискучу кар'єру перервала хвороба

Емігрувавши в ранньому дитинстві, Іванка Мигаль більше жодного разу не повернулася на Батьківщину.  Однак постійно підкреслювала власні національні почуття. Співачка «Метрополітен-опери» постійно виступала на українських сценах під час національних свят. Власні концерти прима зазвичай закінчувала українською класикою, часто виконуючи на біс екзотичні для англомовної публіки українські народні пісні та романси.

Йосиф Гошуляк, який співав із Мигаль дуетом на українських заходах, писав: «Мені хочеться згадати одну дуже цінну рису Іванчиної особистості, яка чітко збереглася у моїй пам’яті. Йдеться про її гордість за своє українське походження, йдеться про її навіть демонстративне українське самоусвідомлення. Цю свою рису Іванка проявляла по-різному. Часто бувало, що на її власне бажання, а то й домагання, наші з нею розмови велися винятково рідною мовою, часто демонстративно у присутності англомовних співаків. Пригадується мені, може смішний, але промовистий факт. Одного разу до тих, хто слухав нашу розмову, Іванка, наче жартома, але серйозно виголосила ось таку промову: «Слухайте, колеги, нас поки двоє українців, але ми не менш важливі за інших, ви це самі знаєте. А мова наша українська, якою ми з паном Гошуляком розмовляємо, як самі чуєте, співуча, мелодійна, прекрасна! Ви до неї прислуховуйтеся і вивчайте її, співайте нею» («Універсум», січень-лютий 1995).

Від 1974 року співачка починає співпрацювати із Канадською оперною компанією, однак невдовзі в неї діагностують рак. Уже коли була хворою, у 1978 році Іванка Мигаль записує свій єдиний диск народних пісень, який так і називає – «Українські пісні». До нього увійшли 15 творів українських класиків, виконані нею у супроводі оркестру, фортепіано, бандури, чоловічого та жіночого хорів.

Після тривалої боротьби з хворобою 18 вересня 1983 року Іванки Мигаль не стало. Батько співачки Григорій Мигаль вже після смерті знайде спосіб передати в Україну останню звістку від доньки – її диск з українськими піснями.

Зараз іменем Іванки Мигаль у Буську названо школу №2 – колишню жіночу гімназію. Там же встановлено меморіальну таблицю, а в місцевому краєзнавчому музеї співачці присвячено одну з експозицій. Також Буськ відвідувала сестра співачки  - Надія Мигаль, викладач коледжу в Парижі, голова Союзу українок Франції.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: