дивись.info

Гендер і місто: чи буде Львів однаково комфортним для жінок та чоловіків

Гендер і місто: чи буде Львів однаково комфортним для жінок та чоловіків
Фото ілюстративне

Згідно з даними офіційної статистики, у Львові проживає більше жінок, ніж чоловіків. Але чи впроваджують тут гендерний підхід при плануванні розвитку міста й чи достатньо враховують чиновники інтереси та очікування жінок? 

Навіщо це потрібно

Фактично, гендерний підхід в урбаністиці це політика сучасної України по впровадженню гендерної рівності. Наша країна офіційно є учасницею «Партнерства Біарріц» і Україна як повноправна учасниця бере на себе зобов’язання у п’яти сферах: розвиток безбар’єрного публічного простору, дружнього до сімей з дітьми та маломобільних груп населення; навчання дітей принципів рівності жінок і чоловіків; запобігання насильству; зменшення розриву в оплаті праці жінок і чоловіків; створення більших можливостей для чоловіків піклуватися про дітей.
Незважаючи на взяті зобов’язання, у багатьох сферах життя в нашій країні паритетність жінок та чоловіків є радше декларативною, тобто прагненням, вектором, але не реаліями. 

Варто віддати належне, що прогрес в цьому питанні дійсно є (гендерні квоти на виборах, узаконення декрету для чоловіків, посилення покарання за домашнє насильство тощо). Та чи є якийсь прогрес в питанні розвитку наших міст? На кого орієнтуються чиновники, коли розробляють та приймають стратегічні програми у Львові? 

“Зручне місто те, в якому людина не відчуває себе ущемленою і забутою. Зараз з цим велика проблема, яка існує у зв’язку з інформаційним голодом – багато хто не знає, яким місто має бути насправді, і приймають дійсність за норму”, – якось доречно зауважував Дем’ян Данилюк, урбан-активіст й ексрадник львівського мера. Він цілковито має рацію і зокрема гендерний підхід тут став би у пригоді.

Попри те, що зараз соціальні ролі все частіше не залежать від гендерної приналежності (доглядова праця не лише на жінках, до виховання дітей все більше залучаються чоловіки, жінки все частіше стають водійками та інші приклади), у жінок та чоловіків все ж є певна різниця в очікуваннях від міста. Наприклад, за даними дослідження про мобільність львів’ян 2019 року, чоловіки частіше є власниками авто, ніж жінки: 47% і 24%. Аналогічний, хоч і суттєво менший, є розрив у користуванні велосипедом — 56 та 46% відповідно. Це впливає на їхні звички пересування містом. 

У дослідженні “Добробут та безпека жінок”, проведеному під керівництвом ОБСЄ стверджується, що у 9% випадків найсерйозніший інцидент фізичного насильства, скоєного іншою ніж статевий партнер людиною, ставалися з опитаними жінками на вулиці/площі чи будь-якому іншому громадському місці просто неба, ще 6% – деінде надворі та в парку/лісі. Сукупно це 15% від загального числа випадків такого насильства. І хоч результати “Якості життя у Львові” щодо безпеки не акцентують на гендерному розподілі, але чітко продовжують цю тенденцію відчуття безпеки в темний час доби стрімко падає з 4,04 до 2,89 (з 5). І це ще один промовистий приклад гендерного аспекту в житті міста.

Гендерний портрет Львова

Враховуючи прогресивність Львова, очікуєш, що гендерний підхід до розвитку міста тут використовують давно, але це не зовсім так. З притомних досліджень, на які можна спиратися, за останні роки опубліковано хіба що гендерний профіль Львівщини, який підготувала ООН-Жінки та ґрунтовний “Гендерний портрет Львова”, підготовлений Центром “Жіночі перспективи” разом з мерією. На цьому доступна дослідницька база починається та завершується, адже навіть щорічний індекс “Якість життя у Львові” не акцентує на гендерному питанні, хоч і виділяє окремі аспекти за гендерною розкладкою, спираючись на отримані дані. 

Ілюстрація з дослідження “Гендерний портрет Львова”

І це вже дає певний сигнал, що на гендерний підхід у стратегіях розвитку Львова орієнтуються не дуже. І це дивно, враховуючи чисельність жінок в місті й те, що наразі Львів важко назвати однаково доступним для всіх. У чому суть? Різні соціальні групи мають зовсім різні алгоритми користування містами. Наприклад, це стосується засобів пересування, маршрутів, звичок, пріоритетів та почуття безпеки. Тобто одне й те саме місто для когось може бути надзвичайно зручним, для іншого ж (залежно від соціальної групи, статі, віку чи фізичних особливостей) – вкрай некомфортним. І стратегії розвитку міст мали б бути скеровані на те, аби зрівняти можливості всіх мешканців. 

Наприклад

Львів’янка Юлія Сабадишина, авторка блогу про материнство без прикрас, ділиться досвідом життя у Львові за різних соціальних ролей. “До Львова я приїхала на навчання 12 років тому. Тоді менеяк студентку приємно здивувало, що є так багато електротранспорту із пільговою знижкою, магазини на кожному кроці, купа різноманітних закладів у центрі міста. Пригадую, єдине, що дратувало, – погане освітлення ввечері. Часом бувало лячно йти темними вулицями до гуртожитку”, розповідає Юлія. Зараз як маму мене найбільше турбує, що Львів – байдужий до батьків із дітьми. Порахуйте, скільки довкола є магазинів і аптек із пандусами для візочків? А скільки серед них є пандусів, по яких реально щось викотити? Ще одне моє розчарування – радянська квадратна плитка. Поки ви не маєте дітей, то вам на неї байдуже. Але викотіть туди візочок чи самокат – і переконаєтеся, наскільки ця плитка незручна для пересування. Через такий нібито незначний нюанс я обираю для прогулянок не затишний сквер біля нашого дому, а інші вулиці, де візок із моєю дитиною не штормить і не розгойдує у всі боки. Про прогулянки в центрі по бруківці я краще промовчу, бо й сказати нема що: ми туди з візочком взагалі не їздимо. Окрема тема – дитячі майданчики. Їх є багато, це великий плюс. Але чому деякі з них розташовані поблизу доріг із насиченим рухом автомобілів? Ми ж частіше обираємо майданчики у затишних дворах, подалі від доріг. Чесно кажучи, гуляти біля дому серед щільної забудови мені не дуже подобається”.

Дем’ян Данилюк наводить приклад, як бюджетне планування інфраструктурних проєктів може змінитися, якщо приділяти більше уваги саме очікуванням та поведінковим особливостям мешканців. “Враховуючи те, що більшість політиків чоловіки 30+, які вже мають автомобілі, то найчастіше вони концентруються на проєктах транспортної інфраструктури, а точніше на дорожніх. Буцімто це піклування про всіх, розвиток міста тощо, пояснює активіст. Така ситуація не тільки в Україні, а загалом у всіх містах країн із середнім та низьким доходом. Внаслідок такої концентрації фінансуються насамперед проєкти ремонтів чи будівництва доріг. І тут справа не в тому, що цього не треба робити, а як саме це робиться. Більшість людей у Львові пересувається не на автомобілях, а якщо ще детальніше розглянути це, то 76% жінок не володіють автомобілями, і лише 34% з них мають водійські права. Тож для них насамперед важливі тротуари та освітлення. Такі закономірності простежуються у більшості міст Європи. Це означає, що владі треба брати до уваги дані при плануванні міста, проєктуванні об’єктів та пріоритетах у фінансуванні. Не може бути такого, що лише на дорозі з’являється новий асфальт, а все інше (тротуари, дерева, зупинки, велодоріжки) до кращих часів”. 

В “Інституті міста”, що якраз і займається розробкою міських стратегій, говорять, що досвід використання гендерного підходу у Львові вже є. Наприклад, досліджувати перспективи економічного розвитку, зокрема, аспекті. Дослідження, зокрема, засвідчило розрив у оплаті праці чоловіків та жінок у місті (найбільший розрив у фінансовому секторі, найменший у секторі публічного управління), а також нестачу ДНЗ (близько 70% від потреби). Ці чинники, а також ряд інших, гальмують більш активне залучення жінок в економічне життя”,каже Олег Леськів, менеджер з питань регіонального розвитку “Інституту міста”.

Максим Терлецький, заступник директора “Інституту міста”, додає приклад розробки стратегій розвитку по районах. “Одна з таких стратегій, районна стратегія розвитку Сихова, на момент розробки передбачала залучення різних зацікавлених сторін, це були активні мешканці району. І один з КРІ по залученню учасників був, власне, гендерний баланс. Тобто фактично в самій розробці стратегії Сихова гендерний підхід був врахований”.

У самій же презентації стратегії розвитку району на різні соціальні групи акцентується, але на гендері ні: “У 2027 році Сихів доступний для людей різної вікової категорії, соціального статусу, рівня мобільності, віросповідання чи естетичних уподобань. Як для сихівчан, так і для решти мешканців Львова”. У самій же стратегії є, наприклад, питання доступності та безпеки, які можна було би розглядати з гендерної точки зору. 

“Зараз працюємо над велоконцепцією, і розробка передбачає врахування інтересів різних зацікавлених сторін, відповідно, аналізуються потреби як чоловіків, так і жінок з тим, щоб розуміти та диференціювати певні аспекти, наприклад, наскільки люди бояться користуватися велосипедом. Тут є певний різний розподіл між чоловіками і жінками, як показують міжнародні дослідження. Тому ми вирішили під гендерною лінзою це питання розглядати”, — додає Максим Терлецький. 

Чи є рецепт

Часто впровадження гендерного та інших підходів не коштує місту додаткових грошей, але якість життя частини мешканців суттєво покращується. Звучить заманливо, але в Україні поки що, чомусь, не дуже працює.

Є доволі відомий кейс про те, наскільки змінив життя в конкретному місті та в конкретній ситуації гендерний підхід. Мова про шведське місто Карлскуга та схему прибирання снігу там. Просто через зміну підходу до розв’язання проблеми місцевий муніципалітет без додаткових витрат зробив місто більш комфортним для всіх мешканців. Детальніше можна глянути у відео:

“Чоловіки та жінки є рівними, і мають право робити все,  що законно, якщо хочуть це робити, продовжує урбан-активіст Дем’ян Данилюк. Для мене, насамперед, важливий загальний комфорт. Ходити по болоту нікому не хочеться. Піти на дитячий майданчик може і тато, але гойдалка від цього не стане безпечнішою чи комфортнішою (варто зауважити, що українське суспільство досі частіше очікує виконання домашніх обов’язків та виховання дітей саме від жінок, – авт.). Водночас для жінок важливі деякі аспекти міської інфраструктури, що пов’язано з організацією їхнього побуту та поведінкових звичок. В багатьох країнах були проведені дослідження щоденних справ жінок, які виявили, що жінки значно частіше здійснюють більше пересувань впродовж дня, ніж чоловіки. Зокрема, це пов’язано з купівлею продуктів чи інших речей для дому, вихованням дітей тощо. Цьому треба приділяти більше уваги при плануванні міста та проєктуванні об’єктів інфраструктури”.

“Щодо врахування гендерного аспекту в стратегічному плануванні розвитку Львова: “50 на 50. Мені здається, що навіть у розрізі України я бачу в цій темі інтерес, і то великий інтерес, тому для нас це дуже важливе питання. Але я не можу сказати, що зараз питання гендерного аспекту при плануванні розвитку й реалізації стратегій постійно проявляється. У нас є амбіції в цьому плані, але ще треба працювати”, — резюмує заступник директора “Інституту міста”.

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським пресклубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.