Чорнобиль-1986: попередження, яке помітили через місяць

na-chaes-1

Сьогодні, 26 квітня 2021 року, минає 35 років з дня трагедії, що сколихнула світ – аварії на Чорнобильській АЕС.

ІА Дивись.info вирішила нагадати про іншу подію, яка передувала аварії, але тоді залишилася практично непоміченою. Про неї заговорили згодом – рівно через місяць, коли вибухнув четвертий енергоблок атомної електростанції.

Пророцтво чи реальність?

27 березня 1986 року у газеті «Літературна Україна» вийшла стаття Любові Ковалевської «Не приватна справа». Щоправда, вперше вона була опублікована 1985 року в газеті «Трибуна енергетика», яка виходила у Прип’яті.

Ось що про це написано у документальній повісті Юрія Щербака «Чорнобиль» (1986-1987 рр.): «Слід зазначити, що газета уже декілька років вела постійну рубрику – «Пост «Літературної України на «Чорнобильській атомній», висвітлюючи різні події життя АЕС. Стаття, якій судилося викликати таку сенсацію в усьому світі (після Чорнобиля її відчайдушно цитували західні засоби масової інформації), спочатку не привернула до себе уваги: київські письменники готувалися тоді до звітно-виборчих зборів, і більшість з них значно більше цікавилася персональними змінами, які готувалися, всередині організації, ніж справами АЕС».

Йдеться про те, що стаття Любові Ковалевської не мала жодного стосунку до четвертого енергоблоку: у ній авторка піддала критиці будівництво п’ятого блоку, зокрема критикувала скорочення термінів реалізації проєкту – з трьох до двох років.

«Не приватна справа» Любові Ковалевської

Ось цитати зі статті, опублікованої 1986 року в «Літературній Україні».

«Особливо швидкими темпами розвивається атомна енергетика на Україні: в 1984-му потужність Чорнобильської АЕС становила вже 4 мільйони кіловат, причому введення енергоблоків на проектну потужність здійснювалося раніше установленого строку. Все це дозволило ЧАЕС стати в ряд передових найпотужніших атомних електростанцій СРСР і робити великий внесок в енергозабезпечення всього Південно-Західного регіону країни. Крім того, з вересня 1980-го енергія Чорнобильської АЕС живить країни-учасниці РЕВ. За час експлуатації вироблено близько 150 мільярдів кіловат-годин електроенергії.

Але робота по нарощуванню потужностей ЧАЕС триває: будується третя черга у складі п’ятого й шостого енергоблоків, які мають стати до ладу в 1986 і 1988 роках. З уведенням цих енергоблоків потужність електростанції сягне 6 мільйонів кіловат і вона стане найпотужнішою у світі».

(…)

«П’ятий блок… Строки його зведення було скорочено з трьох років до двох років, спорудження розпочалося в 1985 році з мінімальним запасом. До такої зміни термінів, а отже, й ущільнення власних і без того напружених планів виявились не готовими ні проектувальники, ні постачальники, ні самі будівельники, чиї можливості, звичайно ж, не безконечні. Але директивні органи інколи і в силу об’єктивних причин, не нарощуючи потужностей будівельних організацій, квапляться нав’язати нереальну програму, не підкріплену ресурсами, що й призводить до дезорганізації будівельного виробництва і часто до провалу плану. Несвоєчасна видача проектно-кошторисної документації (ПКД) інститутом «Гідропроект» імені С.Я.Жука не дозволила ефективно спланувати розміщення замовлень на збірний залізобетон і металоконструкції; основна маса, скажімо, останніх замовлена у четвертому кварталі, а це, в свою чергу, призвело до зриву поставок, і вже як наслідок – неритмічність роботи бригад, простої. Коло замкнулося. Лише у жовтні – листопаді конструкції пішли по монтажних організаціях, але підрозділи вже неспроможні були освоїти отримані обсяги. Низька якість ПКД, що на жаль, трапляється часто, вимагала додаткових трудовитрат, переробок, матеріальних і моральних зусиль.

Неорганізованість послабила не тільки дисципліну, а й відповідальність кожного і всіх за спільний результат роботи. Неможливість, а то і неспроможність інженерно-технічних працівників організувати працю бригад послабили вимогливість. Стала позначатися «стомленість», зношеність обладнання, машин і механізмів, нестача засобів малої механізації, інструментів тощо. Одне слово, загострилися й виявилися всі недоліки будівничого механізму, на жаль, – типові. Цей час збігся з моментом початку перебудови економіки, що, як відомо, вимагає передовсім перебудови свідомості людей. Не секрет, що цей процес потребує часу, та й саме життя квапить.

Відставання за минулий, 1985 рік, ускладнило завдання поточного року: освоїти на пусковому об’єкті близько 120 млн. карбованців (БМР). Найвище досягнення в освоєнні обсягів БМР по пусковому комплексу на спорудженні ЧАЕС становить понад 70 мільйонів карбованців. Як бачимо, різниця значна.

Зараз, ясна річ, вживаються заходи по нормалізації становища, але час упущено. Упущено і той здоровий настрій колективу, який багато в чому допомагав знаходити не лише додаткові резерви, сили, а й вихід із ситуації, що склалася. І все ж честь колективу в руках самого колективу. Зроблено ще далеко не все можливе, щоб виконання змінного завдання стало нормою».

(…)

«Є й ще одне «проте», значно серйозніше. За несумлінності заводу-виробника замовник не може звільнитися від браку, некомплектності чи зривів постачання. Так, у 1985 році замовлено 45500 кубічних метрів збірного залізобетону, недопоставлено – 3200, а з отриманих 42300 кубометрів – 6000 поставлено некомплектно, в результаті (так званий зворотний результат) і до кінця року деякі замовлення залишилися не закритими.

Що несе подібне некомплектне постачання для будови? По-перше, накопичення наднормативних запасів. На 1 січня 1986 року з усього залишку 36700 понад норму було 32000 кубометрів залізобетону. Виходить, що залізобетон є, а монтувати його не можна. От і простоюють колективи, зриваються строки здачі об’єктів, бригадні підряди. По-друге, все ще дається взнаки захаращеність складських приміщень, майданчиків під вивантаження (за комплексного постачання розвантаження можна було б максимально наближати до об’єкту), що, у свою чергу призводить до наднормативних простоїв вагонів, псування конструкцій, додаткових перевезень. Дільниця виробничо-технічної комплектації УБ ЧАЕС трудиться зі значним перевищенням планових норм (за 1985 рік перероблено 16048 тонн вантажів), проте успішною роботу УВТК назвати не можна. Тобто, по-третє, некомплектна поставка – це дезорганізація виробництва, додаткові трудозатрати, невдоволення людей».

(…)

«Не хочу ставати в позу навчителя і далека від думки, що у заводів-виробників немає своїх проблем, складностей. І все ж таки вважаю ненормальним становище, коли постійно порушуються договірні зобов’язання. Серед «лідерів» об’єднання «Дніпроенергобудпром» – недопоставлено за минулий рік 800 кубометрів конструкцій градирні, Дубровський завод об’єднання «Північенергобудпром» – понад 150 кубометрів стінових панелей машинного залу, «Львівенергобудпром» – понад 300 кубометрів плит і шляхів перекатки.

«Допомогли» будівельникам ЧАЕС торік й постачальники металоконструкцій, недопоставили 2358 тонн. Внесли свою «левову частку» й Волзький завод – 1000 тонн, Північно-Кавказький – 326 тонн, Кураховський – 172 тонни, Донецький – 202 тонни… Та й те, що доставили, найчастіше браковане. До того ж 326 тонн щілинного покриття на сховище відпрацьованого ядерного палива надійшло з браком з Волзького заводу металоконструкцій. Частково було допущено брак цим же заводом при виготовленні ферм машзалу. Близько 220 тонн бракованих колон надіслав на його монтаж Каширський ЗМК.

У техінспекції (відділ, що контролює якість постачання й робіт) накопичено гори актів для визначення вартості додаткових трудовитрат і зняття їх з вартості конструкцій бракоробів. І брак оплачується протягом десятків літ.

Наводячи ці факти, хочу загострити увагу на недопустимості браку при спорудженні атомних електростанцій, енергетичних об’єктів взагалі, де несуча спроможність кожної конструкції має відповідати нормі. Кожний кубометр залізобетону мусить бути гарантією надійності, а отже, й безпеки».

(…)

«Серед бракоробів незрідка зустрічається Придніпровський завод об’єднання «Союзатоменергобудпром», – головний постачальник збірного залізобетону для ЧАЕС. Та й дисципліна постачання не витримує критики. Із замовлених 11500 кубометрів отримано торік 10300, близько тисячі з яких – це каркас головного корпусу. Проте і в поточному році змін на краще не сталося: лише за січень-лютий недопоставлено 500 кубічних метрів. А ще ж не тільки не ліквідовано недопостачання минулого року, що становить 3200 кубометрів, «Союзатоменергобудпромом», а ще й додалося до нього за два місяці цього року 2000, до того ж з отриманих 12300 кубічних метрів некомплектно поставлено 5000.

Така ж ситуація і з металоконструкціями: їх недопостачання становить 2436 тонн. Якщо ж брати конкретних винуватців, то з-поміж них Київський завод експериментальних конструкцій (744 тонни), вже знайомий нам Волзький завод (698 тонн), Кураховський (477 тонн), Донецький (182 тонни).

Будівництво всього соцкультпобуту стримує Нововоронезький ЗЗБК: з 530 кубометрів збірного залізобетону недопостачено 380 – понад половину!»

Хто така Любов Ковалевська

І справді, якщо спочатку на цю статтю ніхто особливо не звернув увагу, після вибуху на ЧАЕС Любов Ковалевська стала, так би мовити, знаменитістю. Хоча це був лише один бік медалі.

Ось, що написав Юрій Щербак у повісті «Чорнобиль» про статтю і її авторку: «Чесно кажучи, прочитавши цю статтю (а прочитав я її, як і багато хто, лише після аварії), я подумав, що написав її досвідчений інженер, така собі сивіюча дама в окулярах, що з’їла зуби на усіх цих прісних будівельних термінах і нормах. Яким було моє здивування, коли Любов Ковалевська виявилася молодою жінкою, журналістом прип’ятської газети «Трибуна енергетика», талановитою поетесою».

До речі, за освітою Ковалевська була педагогом: уродженка села Єрки Свердловської області 1976 року закінчила Нижньотагільський педагогічний інститут. Переїхала до України зі своїм першим чоловіком в 70-ті роки. Спочатку працювала шкільною вчителькою літератури та писала поезії у вільний час, потім її було запрошено до газети «Трибуна енергетика», де з часом стала редактором.

У тій же повісті Юрія Щербака сама Любов Ковалевська говорить: «У чому мене лише не звинувачували після того, як вийшла ця стаття у «Літературній Україні». І в некомпетентності, в тому, що недоучка (м’якіші, щоправда, вирази обирали, але смисл такий), і що сміття з хати винесла, що пишу в київські газети, тому що собі роблю ім’я».

Після публікації в «Літературній Україні» в Ковалевської почалися «проблеми з КДБ», як наслідок – вона кілька років була «невиїзною».

Після аварії стаття розлетілася світом – її цитували світові медіа, називаючи текст пророчим. Сама авторка так не вважала: «Після статті казали, що я передбачила аварію. Нічого я не передбачила, не дай Боже, бути Кассандрою – пророчицею таких бід… Але в душі, якщо бути чесною, я завжди боялася цього. Не було спокою. Боялася, тому що говорили одне, а насправді було інше. Говорили про це люди, говорили з відділу техніки безпеки. Коли я почала боятися? Якось до мене підійшли, принесли документи, показали цифри, факти тощо – те, чого загалом я не знала, але писати тоді у мене не вистачило сміливості. Знала, що таке взагалі не буде надруковано».

У момент аварії Любов Ковалевська та її рідні перебували у Прип'яті, звідки були евакуйовані. Після аварії вона продовжила збір матеріалів, що стосувалися катастрофи та працювала незалежним журналістом. Через численні поїздки «в зону» для збору матеріалів захворіла на рак щитовидної залози.

Любов Ковалевська у центріз міжнародною нагородою. «За мужність в журналістиці». 1991 рік. Вашингтон.

У жовтні 1991 року в США Ковалевська отримала премію «За мужність в журналістиці» Міжнародного фонду жінок, які працюють у ЗМІ. До 1995 року про журналістку практично всі забули (до речі, 1995 року друком вийшла її книжка «Чорнобиль «ДСП»), згадали на початку нульових, коли в газеті «День» Любов Ковалевська опублікувала серію матеріалів, присвячених чорнобильській катастрофі. Раніше, 1998 року, віцепрезидент США Альберт Гор під час візиту до Києва декілька разів згадав Ковалевську у своєму виступі (у Музеї Чорнобильської катастрофи).

Сьогодні Любов Ковалевська живе у Рязані, куди виїхала 2002 року. На її сторінці у Facebook зазначено, що вона незалежний журналіст: виступає проти війни з Україною, критикує політику Путіна, підтримує Навального і займається зоозахистом.

Оксана ДУДАР

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: