Шанс чи утопія: чи вдасться Україні розширити нормандський формат

«Зараз я беру участь в процесі, який був розроблений до мене. Мінський процес у цій ситуації повинен бути більш гнучким. Він повинен служити цілям сьогоднішнього дня, а не минулого», – заявив Зеленський.

На думку президента, в цьому випадку є два варіанти – змінити мінський формат і скорегувати або використовувати який-небудь інший формат.

«Швидкість цього процесу має значення, тому що ми втрачаємо людей щодня», - додав Зеленський.

Він також закликав до «розширення і поглиблення» Нормандської групи. На думку Зеленського, не тільки Сполучені Штати можуть приєднатися до нормандського формату, а й Канада з Великою Британією.

Заява президента України уже викликала реакцію у Москві. Так, речник Кремля Дмитро Пєсков назвав пропозиції Зеленського «тривожним сигналом».

«Це черговий тривожний сигнал. Ми неодноразово говорили про те, що це дуже непроста ситуація, це зайвий раз на вищому рівні, напевно, демонстрація того, що Україна хотіла б мінський процес видозмінити, а його видозмінити, не поклавши, власне, йому край, просто неможливо», - заявив Пєсков.

Тим часом експерти до можливості зміни нормандського формату ставляться доволі скептично.

«Ідея чудова, але нереалістична, бо Росія на це не погодиться, про що свідчить негативна реакція Пєскова. Позитивне в цій ініціативі є те, що в таки спосіб можна до певної міри чинити тиск на Москву. Але думаю, значно ефективнішим цей тиск буде, якщо ми об’єднаємо зусилля з нашими західними партнерами і не будемо озиратися на Москву, а просувати наші ініціативи і пропозиції. Замість того, щоб закликати всіх об’єднатися під якимось новим мінським чи не мінським процесом, треба було б сформувати «антипутінську» коаліцію. Це можуть бути всі цивілізовані європейські і трансатлантичні держави, які дотримуються норм міжнародного права. Зараз для цього є всі підстави. Якщо раніше на Заході переважала думка, що треба враховувати інтереси Росії, будувати якийсь ефемерний «спільний» простір від Лісабона до Владивостока та інші політичні фантазії, то тепер усі зрозуміли, що таке є РФ. Тому зараз тло для України є дуже позитивне. Думаю, це значно швидше наблизить нас до мети, ніж намагання об’єднати всіх з Москвою з метою її переконувати. Переконувати не вийде – її треба карати. В цьому, як на мене, має зараз полягати мета нашої зовнішньої політики – щоб наші партнери перейшли від санкцій-сигналів до санкцій-покарань. От тоді ми зможемо говорити про певний шанс на успіх», – каже дипломат, колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко.

Наразі ж Україна своїм шансом створити таку коаліцію не скористалася.

«Україна має моральне право на це, бо вона є жертвою агресії РФ. І західні країни, які клянуться у вірності ідеалам і принципам, повинні не демонструвати такий вкорінений «корисливий ідіотизм», а робити все для того, щоб ці принципи підтримувати на практиці. Тому ми можемо ініціювати і наступати у цьому плані, робити різноманітні пропозиції, але при цьому шукати підходи до кожної країни окремо, бо позиція, скажімо, Німеччини відрізняється від США, а Британії – від Франції. Тут в кожному випадку треба шукати аргументи, які будуть переконливими для тих чи інших країн», - каже Володимир Огризко.

Експерт програми «Міжнародна і внутрішня політика» Українського інституту майбутнього Ігор Тишкевич вважає, що багато залежить від пропозицій України щодо майбутнього окупованих територій.

«Дуже мала ймовірністьь, що це може бути втілено в межах нормандського формату, на майданчиках якого не ставиться питання чи працюють Мінські угоди. Тому саме в межах мінського процесу це малоймовірно. В межах інших варіантів, якщо в України будуть пропозиції, що робити з Донбасом і Кримом, теоретично це можливо. Для цього є кілька умов. Якщо будуть пропозиції, які є реалістичними, тобто ефект від них може бути оцінений, і які будуть підтримуватися хоча б частиною теперішніх держав-учасниць Мінського процесу. Це також можливо в тому випадку, якщо більшість учасників мінського процесу наберуться сміливості і скажуть, що мінський формат мертвий. І третя умова, як би неприємно для нас це не звучало, але це певною мірою і згода РФ вести переговори. Однак найбільшою перешкодою зараз є відсутність нашого бачення, що робити з Донбасом», – каже Ігор Тишкевич.

Політолог Володимир Фесенко нагадує, що ідея Володимира Зеленського далеко не нова.

«Ідея дуже популярна. Вона висловлювалася багатьма політиками і до Зеленського, згадаймо хоча б пропозицію Юлії Тимошенко про так званий будапештський формат з підписантів Будапештського меморандуму, які  мали взяти на себе відповідальність за гарантії безпеки України. Та й сам Зеленський вже раніше такі пропозиції висловлював неодноразово. Але всі, хто знайомий з переговорами, розуміють, що справа не в форматі, а в Росії. Вона буде в будь-якому форматі як сторона конфлікту і джерело проблем, і будь-які переговори без неї неможливі. Швидше ця заява є спробою якось зрушити ситуацію з місця, вивести її зі стану патової. Звичайно, на це Росія погоджуватися не буде, перш за все тому, що це змінить баланс сил не на її користь. Вона буде висувати якісь контрідеї, наприклад, вимагати участі у переговорах сепаратистів, а це для нас неприйнятно. Але сама ця ідея – свідчення того, що Україна прагне руху вперед  і не хоче щоби переговорний процес стояв на місці», - каже політолог.

Політичний експерт Олексій Полтораков зазначає, що парадокс Нормандського формату в тому, що він, з одного боку, поступово вичерпує себе внутрішньо, а з іншого – не передбачає якихось співставних альтернатив зовнішньо.

«У теорії міжнародних відносин вже достатньо давно відомий т.зв. «парадокс Нікольсона», коли із кількісним зростанням учасників якоїсь міжнародної ініціативи якісно ускладнюються перспективи прийняття спільних взаємоузгоджених рішень. Іншими словами, якщо зараз Києву і так дуже непросто комбінувати «під себе» підходи двох гравців (Берліна та Парижа), то комбінувати «під себе» підходи п’яти гравців буде ще складніше. А сподіватися, що цю роль візьмуть на себе Вашингтон чи Лондон, було б дещо занадто. Аналогічно, не варто також переоцінювати «дзвінок Байдена» в якості ледь не універсального інструменту знижування воєнно-політичної напруги та переведення її в політико-дипломатичні площини. Проблема Нормандського формату наразі лежить не стільки в «кількісній» площині обсягу посередників, скільки б вони не симпатизували та «підігрували» Україні. Проблема Нормандського формату в тому, що наразі потенційне «поле компромісу» є занадто маленьким та недостатньо цілісним. І, до речі, Путін своїм меседжем про «червоні лінії», які Москва буде проводити, як вважатиме за потрібне для себе, додатково його звузив», - вважає Олексій Полтораков.

Тим часом посол Франції в Україні Етьєн де Понсен під час онлайн-дискусії YES заявив, що Париж і Берлін готові і навіть вітають розширення Нормандського формату за рахунок Великобританії, Сполучених Штатів Америки чи інших країн.

«Я знову і знову чую це питання. Анка Фельдгузен (посол Німеччини в Україні) може підтвердити, що ми дуже відкриті для будь-яких пропозицій. Але я мушу зауважити, що проблема «Нормандії» – це проблема не формату, а політичної волі Росії, Москви, і тут ми ставимо великий знак питання. Але ми цілком готові посилити зв'язки і з Сполученим Королівством, і з США, і іншими країнами. Наприклад, ми б дуже раділи, якби американська адміністрація призначила нового спеціального представника Держдепартаменту по Україні», – заявив посол.

Володимир ГАЛЕЧИК