Олександр Лушпинський: архітектор «Гуцульської сецесії»

golovna
колаж: photo-lviv.in.ua

Навчатися у «Львівській політехніці» йому радив знаменитий фізик Іван Пулюй, учителем його був Іван Левинський, а працевлаштуванням опікувався митрополит Андрей Шептицький. Архітектор Олександр Лушпинський змінив вигляд Львова, а його творіннями львів’яни і гості міста милуються й сьогодні.

Ковальський син

Народився Олександр 23 липня 1878 року у селі Буцнів, неподалік Тернополя. Його батько був ковалем, а тому, можливо, що саме в кузні в хлопця виникла цікавість до мистецтва. Ще з юних літ він мав хист до малювання, конструювання і ліплення. Навчався у Тернопільській гімназії, а коли закінчував – долею талановитого парафіянина перейнявся парох Буцнева о. Ізидор Глинський. У листах до професора «Празької політехніки» Івана Пулюя священник просив поради «в справі ученика Лушпіньского». Той і порадив вступати до «Львівської політехніки».

У 1898-му 20-річний Олександр вступає до «Львівської політехніки» і з того часу його життя пов’язане зі Львовом. Студенту Лушпинському пощастило з викладачами, серед яких, зокрема, був знаменитий галицький архітектор Іван Левинський. Зі своїх своїх здібних студентів професор сформував команду, що під його опікою займалася проблемами становлення новітнього національного стилю в архітектурі, так званого українського модерну. Зі своїм наставником Лушпинський працював багато років. На фірму Левинського архітектор прийшов у 1904 році, одразу після закінчення студій, і працював на ній до 1919 року (коли Левинський помер). Лушпинський став автором або співавтором проєктів багатьох будівель, споруджених фірмою, що донині є окрасою українських міст, передовсім Львова.

«Гуцульська сецесія»

Олександр Лушпинський брав активну участь у пошуках українського стилю в архітектурі, на зразок інших національних стилів, що виникали в тогочасній Європі. Стиль будівель Лушпинського з елементами народних стилів називають «Гуцульською сецесією». Для стилю характерні експресивні об'єми, пластична виразна конфігурація дверних прорізів, вікон, навісів, складні обриси дахів з великими схилами, які іноді прикрашаються вежею, подібної до дзвіниці гуцульської церкви. Декор та колористична гама народного мистецтва обігравалися в оздобленні будинків металом і керамікою.

Одним із найяскравіших прикладів гуцульської сецесії – будинок кредитного товариства «Дністер» (на розі вулиць Руської та Підвальної). Цей архітектурний шедевр, був споруджений у 1905-1906 роках фірмою Івана Левинського у стилі так званої «гуцульської» сецесії на розі вулиць Руської та Підвальної на місці трьох давніших кам’яниць. У цього проєкту було кілька співавторів, Лушпинський відповідав за зовнішнє оздоблення будівлі барвистою майолікою. Тут використані гуцульські мотиви та орнаменти, в майоліці виокремлюються квіткові мотиви, зокрема червоний мак у травах. Окрім цього, майстри використали традиційні карпатські геометричні візерунки й кольори, наповнені глибоким символічним змістом.

Ще один приклад роботи Лушпинського в стилі гуцульської сецесії – клініка Солецького. Санаторій Червоного хреста був збудований за проєктом 1908 року, а до Першої світової війни він був власністю лікаря Казимира Солецького. Зараз там (Личаківська, 107) знаходиться військово-медичний центр Прикордонних військ України. В оздобленні клініки Лушпинський не тільки використав мотиви гуцульського дерев'яного будівництва та народної орнаментики, але й вирішив проблему інтеграції споруди в ландшафт, в оточуючий її сад.

Інші роботи архітектора

Серед знаменитих будівель архітектора – вілла Труша. Сам художник збудував її в 1910 році за проєктом Лушпинського на придбаній у кредит ділянці. Віллу пошкодили під час другої світової війни, але згодом відновили – зараз тут музей художника.

У 1930 році митрополит Андрей Шептицький прийняв Лушпинського на посаду реставратора і члена консерваторної комісії греко-католицької митрополії. Восени 1932 року року Лушпинський увійшов до групи авторитетних фахівців, яка за дорученням Митрополичої капітули брала участь у підготовці матеріалів до реставрації Собору святого Юра.  Створений у цей період за проектом Лушпинського іконостас у 1937 році з успіхом експонувався у США.

Загалом культові споруди займають значне місце в спадщині архітектора. Він, зокрема спроєктував церкви в Оброшино біля Львова, в гірському селі Борині, Угерському під Стриєм, а також кілька храмів на Тернопільщині, монастир в Івано-Франківську, дзвінницю Вознесенської церкви у Винниках.

Церква Сятого Духа, Бориня

Як скульптор Олександр Лушпинський став автором пам’ятників Тарасові Шевченку, Маркіяну Шашкевичу, надгробних пам'ятників на Личаківському цвинтарі, в тому числі – своєму наставникові Івану Левинському.

Спочинок серед власних творінь

Самого архітектора поховали також на Личакові – цвинтарі, який він оздоблював. Останні чотири роки свого життя митець, який так і не влаштував особистого життя й ніколи не був одружений, боровся з важкою недугою. Помер Олександр Лушпинський 20 листопада 1943 року. Його могилу на Личаківському цвинтарі у Львові на довгий час було забуто і лише у 2004 році знову ідентифіковано. Тоді ж встановили пам’ятну плиту. Іменем Лушпинського у Львові названо вулицю.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: