Саміт НАТО: на що може розраховувати Україна

«Цього року президент Зеленський і МЗС поставили питання про необхідність надання Плану дій щодо членства. Я не думаю, що на саміті в червні це рішення буде ухвалено, але для нас дуже важливо розпочати цю дискусію і запустити цей процес, який призведе до ПДЧ для України», – сказав в ефірі одного з телеканалів міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.

Тим часом багато світових експертів, зокрема колишній головнокомандувач НАТО Джеймс Ставрідіс, говорять про зростання загрози зіткнення України та Росії у Чорному морі.

Метою російської влади в разі можливого конфлікту міг би стати «повний контроль над північною частиною Чорного моря» і ділянкою суші, яка «могла б з'єднати Росію з Кримом», вважає Ставрідіс.

«США і НАТО будуть категорично заперечувати. Однак Україна не підпадає під гарантію безпеки НАТО «напад на одного – це напад на всіх», – зазначив він.

Директор Центру міжнародних досліджень, доцент кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені Мечникова Володимир Дубовик теж вважає, що загроза цілком реальна і серйозна, вона було такою всі ці роки, починаючи з 2014 року.

«Щодо Чорного моря, то усвідомлення того, що це може бути ще один фронт, прийшло трохи пізніше. Ще тоді, коли сталися події біля Керченської протоки, ми мали зрозуміти, що вразливі і відкриті для загрози з моря, адже серйозного військового флоту в України немає. Є якісь кораблі, але це абсолютно не сумісно за масштабами сили з тими, що має Росія. Підсумовуючи, загроза абсолютно реальна, не якась ілюзорна чи фейкова», – говорить Володимир Дубовик.

Щодо формату підтримки України зі сторони НАТО у випадку початку бойовий конфлікт, експерт вважає, що Альянс також не готовий до подібного сценарію.

«Боюсь, що швидких дій не буде, тому що вони до цього також не готові. Зрозуміло, що НАТО не готове до прямого зіткнення з Росією. Тим більше через Україну, яка не є членом Альянсу. Як би під удар потрапила якась країна-член НАТО, тоді можна говорити про адекватну відповідь з боку всього Альянсу. Але якщо це буде Україна, то будуть якісь нові санкції, буде жорстке засудження Росії, але чи буде військова допомога, то думаю, що ні. Буде нова зброя від Америки, можливо, навіть від інших країн, але на це потрібний буде час», – відповів пан Володимир.

Україна протягом багатьох років намагається стати членом Північноатлантичного альянсу, але поки що ми не змогли наблизитись до цієї цілі, незважаючи на всі старання та безліч реформ.

«Грузія трохи далі просунулася, але чисто формально, бо у них також немає якихось серйозних шансів рішуче чи радикально наблизитись до членства. Все ж таки там також залишається російська присутність і невирішені конфлікти. Є багато країн-членів НАТО, які зовсім не хочуть приймати Грузію через незрозумілий Південний Кавказ. Тому, думаю, навіть якщо є якісь шанси у Грузії, то вони також невисокі», – підсумував Володимир Дубовик.

Трохи історії

Відносини між Україною і НАТО розпочалися ще у 1991, коли Україна приєдналася до Ради північноатлантичного співробітництва. Діалог між Україною і Альянсом здійснюється на всіх рівнях і за всіма напрямами. За останні роки стосунки між нами зміцнилися і була підписана низка документів, спрямованих на набуття Україною повноправного членства у НАТО.

• 15 березня 1992 року – Вступ України до Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС) (сьогодні Рада євроатлантичного партнерства — РЄАП);
• 1994 рік — Приєднання до програми «Партнерство заради миру» (ПЗМ);
• 1996 рік — Розгортання українських миротворців у Боснії та Герцеговині;
• 9 липня 1997 року, Мадрид, підписання Хартії про Особливе партнерство, заснування Комісії Україна — НАТО, відкриття місії України при НАТО, відкриття Центру інформації та документації НАТО в Україні;
• 1998 рік — Заснування Спільної робочої групи з питань оборонної реформи;
• 1999 рік — Відкриття Офісу зв'язку НАТО у Києві, розгортання українсько-польського батальйону у Косові;
• 2000 рік — Ратифікація Угоди про статус сил, що беруть участь у заходах ПЗМ, яка сприяла участі України у військових навчаннях
• 22 листопада 2002 року, Прага, ухвалення Плану дій Україна — НАТО;
• 2004 рік — Ратифікація угоди про підтримку операцій НАТО з боку України;
• 2005 рік — Початок інтенсифікованого діалогу з НАТО з питань набуття членства та відповідних реформ як передумови переходу до Плану членства як останнього кроку щодо вступу у НАТО;
• з 18 до 20 жовтня 2005 року відвідини північноатлантичною радою НАТО (ПАР) України.
• 2006-2008 роки — НАТО оголошує політику відкритих дверей щодо вступу України.
• 15 січня 2008 — подання офіційної заяви щодо можливості приєднання України до Плану дій з членства (ПДЧ) в НАТО.
• квітень 2008 одностайно було погоджено Декларацію, у якій Україну (нарівні з Грузією) було запевнена в майбутньому набутті членства в НАТО.
• 21 серпня 2009 в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі підписана Декларація про доповнення Хартії про особливе партнерство між Україною і Організацією Північноатлантичного Договору від 9 липня 1997.
• 2 квітня 2010 Янукович ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО і національний центр з питань євроатлантичної інтеграції.
• 8-9 липня 2016 р. за рішенням Варшавського саміту НАТО Україна отримала від союзників Комплексний пакет допомоги.
• 26 листопада 2018 р. відбулося екстрене засідання КУН (на рівні послів) з приводу збройного нападу і захоплення РФ українських кораблів у Чорному морі.
• 3-4 квітня 2019 р. міністри закордонних справ держав-членів НАТО під час заходів з нагоди 70-ї річниці утворення Альянсу схвалили Пакет заходів щодо безпеки Чорного моря, яким було передбачено додаткову допомогу Україні.
• 4 червня 2019 року у ході візиту президента України Володимира Зеленського до штаб-квартири НАТО союзники підтвердили свої зобов’язання допомоги Україні у проведенні реформ, що наблизять країну до членства в НАТО.

Софія ДУДАР