У рясі та берцях: навіщо військовим капеланам статус військовослужбовця
Верховна Рада у першому читанні ухвалила законопроєкт «Про Службу військового капеланства». Однак в УПЦ МП документ вважають дискримінаційним.
З початком російської агресії на Донбасі військові капелани серед перших вирушили в зону бойових дій для моральної та духовної підтримки військовослужбовців. Аби бодай якось врегулювати це питання, Кабмін 2 липня 2014 року прийняв розпорядження №677-р «Про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах, Національній гвардії, Державній спеціальній службі транспорту та Державній прикордонній службі». Згодом постало питання про ухвалення відповідного законопроєкту, і такі спроби були, однак станом на сьогодні законодавство України не надає жодних соціальних гарантій військовим священникам, які несуть службу, зокрема, на передовій.
Документ покликаний закріпити в законодавстві поняття військового капеланства
Відтак 21 травня Верховна Рада у першому читанні ухвалила законопроєкт №4626 «Про Службу військового капеланства», одним із найважливіших пунктів якого є надання військовим капеланам статусу військовослужбовця.
На думку творців законопроєкту, документ покликаний закріпити в законодавстві поняття військового капеланства, створення відповідної служби, визначення статусу військових капеланів та надання їм гарантій соціального захисту.
Законопроєкт розроблявся за участі військовослужбовців, а також військових капеланів, які є представниками різних конфесій з метою створення Служби військових капеланів, яка зможе здійснювати задоволення духовно-релігійних потреб особового складу з урахуванням поліконфесійності України.
«У першому читанні був прийнятий законопроєкт. Він формує певні нові норми, але й успадковує ті практики, які були до того. Я маю на увазі передусім перше законодавче врегулювання діяльності військового капеланства – розпорядження прем’єр-міністра України 677-р від 2 липня 2014 року. Тоді саме почалися військові дії на Донбасі і тодішній прем’єр Арсеній Яценюк видав таке розпорядження, аби бодай якось на офіційному рівні створити можливості для військових капеланів», – каже релігієзнавець Дмитро Горєвой.
І зазначає, що сам феномен військового капеланства спорадично був присутній і раніше, зокрема йдеться про українських військових, які брали участь у різних миротворчих місіях.
«Певна співпраця була, але централізованої офіційної – ні. Вперше це почалося саме 2014 року. Протягом усього цього часу були спроби написати рамковий законопроєкт щодо діяльності військового капеланства. Але, на жаль, так і не було підготовлено якогось одного документа», – зазначає пан Дмитро.
сам феномен військового капеланства спорадично був присутній і раніше
Серед авторів законопроєкту капелан морських піхотинців, священник УГКЦ отець Андрій Зелінський. Він вважає, що розроблений документ покликаний врегулювати низку проблем, з якими стикаються військові священники, надаючи душпастирську опіку в зоні бойових дій.
«Надання капеланам статусу військовослужбовця урівнює їх у правах з бійцями. Наприклад, дає їм доступ до медичних послуг, такий самий, як і військовим», – каже отець Андрій.
У пояснювальній записці до документа зазначається, що законопроєктом пропонується впровадження в законодавстві України поняття Служби військового капеланства, її структуру, підпорядкування та загальну чисельність. Закріплюється статус військових капеланів як військовослужбовців, що надає їм відповідні соціальні гарантії та встановлюються вимоги до осіб, які можуть бути військовими капеланами.
Закріплюється статус військових капеланів як військовослужбовців, що надає їм відповідні соціальні гарантії
Водночас Головне науково-експертне управління має низку зауважень до законопроєкта, зокрема щодо надання військовим капеланам статусу військовослужбовців, що не узгоджується із положеннями статті 35 Конституції України, яка визначає, що церква і релігійні організації відокремлені від держави. А це передбачає неможливість фінансування капеланства з державного бюджету.
Натомість Дмитро Горєвой вважає, що жодного правового казусу з фінансування Служби військового капеланства з державного бюджету немає.
«Сама філософія військового капеланства полягає не у тому, що держава фінансує церкву, а в тому, що вона задовольняє духовні потреби військовослужбовців, які в силу специфіки своєї служби мають певні обмеження. Наприклад, вони живуть у казармі чи несуть службу на передовій, де не можуть сповідувати у повній мірі свої релігійні переконання і задовольняти духовні потреби. Тобто створюється такий собі баланс, який компенсує ці обмеження. Держава сприяє душпастирській опіці військовослужбовців», – каже Дмитро Горєвой.
Сама філософія військового капеланства полягає не у тому, що держава фінансує церкву, а в тому, що вона задовольняє духовні потреби військовослужбовців
Релігієзнавець зазначає, що військове капеланство поширене у світі.
«Зокрема у США, де є як християнські, так і мусульманські військові капелани. Натомість у сусідній Польщі є ординаріат, який прирівняний до діоцезії (єпископства) і підпорядковується безпосередньо Папі Римському», – наголошує Дмитро Горєвой.
Досить прохолодно на появу законопроєкту відреагували в УРПЦ МП. В Інформаційно-просвітницькому відділі зауважили, що документ має дискримінаційний характер щодо військовослужбовців – віруючих Української Православної Церкви, яких можуть позбавити душпастирської опіки з боку священнослужителів своєї церкви.
Повідомляється: «Зокрема, у статті 6 «Міжконфесійні ради з питань військового капеланства» зазначається, що до Міжконфесійної ради з питань військового капеланства при Міністерствах оборони та внутрішніх справ України входять уповноважені від тих церков і релігійних організацій, священнослужителі яких вже обіймають посади військових капеланів у Збройних Силах України, Національній гвардії та Державній прикордонній службі.
З огляду на заборону священнослужителям УПЦ здійснювати душпастирську опіку і відповідно недопущення їх на посади військових капеланів, вказані положення автоматично позбавляють УПЦ (МП – ред.) і права на участь у таких Міжконфесійних радах, попри те, що представники УПЦ (МП – ред.) були членами Ради з питань душпастирської опіки при Міністерстві оборони України впродовж усієї історії її існування».
Натомість творці законопроєкту посилалися на статтю 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
«Не може бути капеланом особа, яка є членом релігійної організації статут (положення) якої не відповідають вимогам, визначеним в статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», – сказано у статті 7 законопроєкту «Про Службу військового капеланства».
«Нічого дискримінаційного у законопроекту немає. Ми керувалися виключно українським законодавством. До Міжконфесійні ради з питань військового капеланства не можуть входити представники тих церков, священнослужителі яких не є капеланами. Жодного капелана від УПЦ МП у війську немає», – сказав отець Андрій Зелінський.
є задокументовані факти, коли священники саме цієї конфесії сприяли терористичним організаціям та терористичним діям на Донбасі
Не вбачає дискримінації у законопроєкті й Дмитро Горєвой.
«Важко сказати, що йдеться про якусь дискримінацію. Адже є задокументовані факти, коли священники саме цієї конфесії сприяли терористичним організаціям та терористичним діям на Донбасі. Є дослідження релігієзнавців, журналістів, зокрема велику підбірку таких фактів опублікувала Тетяни Деркач – релігійна аналітика, яка на підставі відкритих джерел, зібрала цю інформацію. Щодо сприяння російським військам у Криму біло багато інформації і в українських ЗМІ, а також від російських журналістів, зокрема таке розслідування зробила «Медуза», у якому йшлося, що священники УПЦ МП чи РПЦ сприяли російським військам під час окупації та анексії півострова. Тобто якщо є такі факти, то цілком очевидна логіка законодавців, чому були прийняті такі норми. Це відповідь на ті факти, які були відомі суспільство», – резюмував редігієзнавець.
Оксана ДУДАР