Історії від Вусатого Пана: «Про вибір віри князем Володимиром, або Русь православна і не дуже»

Сьогодні Вусатий Пан розповість читачам ІА Дивись.info про те, як князь Володимир обирав віру і чому віддав перевагу Константинополю.

«Друга наша історія про вибір віри князем Володимиром. Цю історія дуже часто використовують проросійські пропагандисти: «Русь святая, храни веру православную». Хоча і серед патріотично налаштованих українців є чимало таких, які дотримуються цього наративу.

Отже, одним зі стовпів православного міфу, який нам нав’язують, є «Повісті временних літ», де описується, як князь Володимир обирав віру. А оскільки те, що ми знаємо про Київську Русь – це, власне, казки з «Повісті временних літ», то на цьому базується фундамент нашого розуміння, звідки ми пішли, яким є наше коріння.

«Повість временних літ» писалася у ХІІ столітті, тобто через багато років після смерті князя Володимира, і саме тому події, в яких описуються Олег, Аскольд, Володимир, Святослав, читаються як епос чи міфи. Це радше збірка історичних анекдотів – на відміну від пізніших подій, менш героїчних, зате більш реалістичних.

Наприклад, історія, як княгиня Ольга палила древлян. Насправді, це ходячий сюжет. Подібні історії побутували і про інших княгинь чи цариць: запросила на банкет та вбила, спалила місто за допомогою голубів… Тобто це не лише про київську княгиню таке писали.

Щодо князя Володимира, то описується, як він спочатку сам відправляв послів, потім посланців приходили до нього. Він думав, обирав... А сюжет, де представники різних релігій спілкуються з князем Володимиром, навіть перекочував на багато ікон, зокрема він присутній і в українських церквах. Класичний приклад – відроджена на Подолі церква, на Поштовій площі, де відспівували Тараса Шевченка. Там здоровецький стінопис, на якому з князем Володимиром спілкуються рабини, мулли і папські легати, єпископи. Він усіх їх проганяє, а слухає православного священика. І, звісно, у «Повісті временних літ» є довга проповідь грецького мудреця, який, зокрема, каже, ні в якому разі не долучатися до віри латинської: «Не приймай же учення од латинян, бо їхнє учення перекручене».Тобто вже на початках історії України-Русі почав формуватися антикатолицький міф, за допомогою якого намагаються впливати на нинішнє ставлення до різних конфесій, присутніх в Україні, і до їхньої ролі в українській історії.

Будь-яка історична наука стоїть на двох стовпах: перший – це джерело, другий – критичне ставлення до нього. Якщо ми розглядаємо історію хрещення князем Володимиром, то головне джерело, яке ми маємо – це «Повість временних літ». З іншого боку, якщо ми оцінимо його критично, то зрозуміємо, що літопис був написаний через багато-багато років після Володимира. На той час князь вже був ідеалізованою та міфологізованою постаттю, «Повість временних літ» писалася під впливом православного міфу, оскільки візантійці проштовхували свою політику, а літописці були людьми близькими до церковних кіл – це по-перше. А по-друге, якщо ми подивимося на інші джерела, то дізнаємося, що княгиня Ольга запрошувала католицького німецького місіонера Адельберта на Русь. Та сама Ольга, про яку написано, що вона хрестилася у Константинополі. А потім у сагах про Олафа І Трюггвасона, який хрестив Норвегію у католицьку віру, читаємо, що він дружив з князем Володимиром.

А якщо ми подивимося на те, з ким одружувалися князівські сини і дочки? Донька Володимира вийшла заміж за польського короля, доньки Ярослава Мудрого – за норвезького, угорського французького.Тобто зовсім не корелюють між собою ті факти, які ми бачимо, і міф, описаний у «Повісті временних літ».

Крім того, якщо подивитися на арабські джерела, то Ях'я Антіохійський у літописі писав, що спіткала візантійців нужда і вони послали послів до царя русів, щоб домовитися про одруження і майбутній політичний союз: «Приймеш хрещення і будеш нашим союзником». І в «Повісті временних літ» пишеться, що сказав князь Володимир після взяття Корсуня: «Осе город ваш славний я взяв. Та чую ось я, що сестру ви маєте, дівчину. Тож якщо її не оддасте за мене, то вчиню вашому городу [те], що й сьому вчинив». А візантійці йому у відповідь: «Не належить християнам заміж виходити за поган і оддавати за них. Якщо ж ти охрестишся, то візьмеш її, і дістанеш царство небесне, і з нами єдиновірцем будеш. Якщо ж сього не вчиниш — не зможемо ми віддати сестри своєї за тебе».

Отже, тут дуже сильно були замішані політичні моменти. Тобто, з одного боку, ми бачимо, що Русь була відкрита для всіх. Княгиня Ольга  без проблем кликала католицького місіонера. Більш того, у Х столітті у Київську Русь прибув місіонер Бруно Кверфуртський, який ходив проповідувати до печенігів. Зберігся його лист, в якому він розповідає про свою проповідь печенігам, як його добре приймав князь Володимир, як він його відмовляв йти до печенігів.

Що цікаво, Бруно пише, що Володимир провів його до південних кордонів своєї держави, які він обніс довжелезним валом. А це перша згадка про Змієві вали. Тобто це вказує на те, що місіонер не брехав. Він пише, що кілька десятків печенігів вдалося-таки навернув. Потім Бруно передав місію київським священникам. І це сприяло укладенню миру між Володимиром і печенігами. І ми знаємо, що справді за часів князя Володимира проблема печенізьких нападів була вирішена. Тобто справді була така історія, що православний князь Володимир приймав католицького місіонера, який йому допомагав.

Ми бачимо, що Київська Русь була державою відкритою для всіх віросповідань. Сюди з’їжджалися європейські купці, дружинники, вікінги…. Але оскільки Русь була державою, яка виникла навколо Шляху з варяг у греки і заточена на те, щоби водити купців у Константинополь – головний супермаркет того часу, то, звісно, стратегічним партнером №1 була Візантія. Володимир, як і його батько Святослав та бабця Ольга, а також син Ярослав орієнтувалися у своїй політиці на Візантію. Власне, Володимир міг дружити з будь-ким, але якщо хреститися, то у візантійців, адже будь-який добрий правитель керується не власними вподобаннями, а інтересами держави.

Володимир, для якого основним джерелом доходів, була співпраця з Візантією, у них хрестився. З цим було пов’язано занадто багато політичних і ділових моментів, а зовсім не тому, що йому сказали, що всі католики – антихристи. Те, що князь охрестився у візантійців – зовсім не значило, що він почав виганяти католиків.Тим більше, що ми знаємо про конфлікт між Римом і Константинополем у ІХ столітті за часів патріарха Фотія І і Папи Римського Миколая І, відомий під назвою Фотієва схизма. Але за часів Володимира конфлікт затих. А до великого розколу 1054 року Рим і Константинополь одне  одного прокльонами не поливали. Більш того, згідно з документами, церква була єдиною. Тобто Володимир хрестився, коли церква була єдина і коли ніщо не заважало йому добре вибудовувати відносини з партнерами-католиками і партнерами-православними. І так само чинив князь Ярослав. Більше того, під час розколу Ярослав на нього особливо не заважав. Руські князі продовжували одружуватися з європейськими принцами і принцесами, Київська Русь залишалася багатоконфесійною державою, де католиків завжди радо приймали. Отже, від моноправославного міфу, який нам століттями нав’язували, настав час заглянути у джерела, поглянути на реалії того часу і зрозуміти, що у Київській Русі католики та православні разом будувати єдину державу, співпрацювали заради спільного блага. Маємо брати приклад!

А відеоісторію про те. як князь Володимир обирав віру, ви можете подивитися тут.