Конституції України виповнюється чверть століття: скільки документів було насправді

630_360_1530166269-7170

У цей день, 25 років тому, депутати Верховної Ради ухвалили Конституцію України після майже цілодобової безперервної роботи: рішення підтримали 315 нардепів.

Цього дня, 25 років тому, депутати Верховної Ради ухвалили Конституцію України після майже цілодобової безперервної роботи: рішення підтримали 315 нардепів.

У річницю Основного закону держави ІА Дивись.info пропонує пригадати, який шлях подолала Україна до 28 червня 1996 року та розповісти про кількох попередників теперішньої Конституції.

Еволюція конституції

Прийнято вважати, що першою конституцією були Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького Пилипа Орлика, проте задовго до цього, в XI столітті, першим конституційним актом стала «Руська правда» Ярослава Мудрого. Цим документом узаконювались тогочасні правові та соціальні відносини у Київській Русі.

Перша сторінка Синодального списку Руської правди: «СУД ЯРОСЛАВЛЬ ВОЛОДИМѢРИЧЬ. ПРАВДА РОУСЬСКАЯ…». Фото: Греков Б.Д, 1963.

Руська правда є кодексом кримінального, процесуального, сімейного (спадкового), цивільного та торгового права.

Оригінал документа не зберігся, та до наших днів дійшли варіанти зводу (списків) з ХІІІ-XVIII ст. Досі відкрито їх більше сотні — короткий, розлогий та скорочений. Найдавнішою вважають коротку «Руську правду», що складалась з 43 статей та поділяється на чотири частини. Найстарша — Правда Ярослава (18 статей), Устава Ярославичів (або правда, у якій зафіксували статті від 19 до 41 включно), Покон вирний — встановлює оплати вирникам (княжий урядовець — вирник, який діставав під час служби утримання від верві, так званий вирний поклон) (ст. 42) та Урок мостникам — посадовець, який  володіє доходами із доручених йому громадських справ.

Близько сотні списків «широкої» або «розлогої» «Руської правди», кажуть дослідники, складено за князювання Володимира Мономаха (після 1113 року) та під час князювання Мстислава Володимировича. Тут, зокрема, йдеться про заміну норм кровної помсти грошовими викупами та державними карами (вирами).

Такі штрафи стосувались не лише вбивць, але й причетних до інших серйозних злочинів, наприклад, підпали або крадіжки. Тут очевидна зацікавленість Верховної князівської влади в народозбереженні. Звичай «кровної помсти» призводив до взаємознищення, а верховна влада вже в ті часи потребувала збільшення чисельності населення, а не в тому, щоби піддані неконтрольовано вбивали один одного.

У «Правді Ярославичів» розмір штрафів за вбивства та інші злочини серйозно варіювався в залежності від соціального і станового становища потерпілого. Життя княжого дружинника оцінювалося вище, ніж життя рядового вільного общинника. А те натомість коштувала дорожче, ніж смерть слуги або холопа.

Друга конституція

А вже наступницею стає Конституція Пилипа Орлика, укладена 5 квітня 1710 року. Документ встановлював права та обов'язки Війська Запорізького, проте договір так і не набрав чинності.

Конституцію написана латиною та староукраїнською мовою, складається із преамбули (передмови) та шістнадцяти статей. Її ухвалили під час зборів козацтва поблизу Тягина – містечка на правому березі Дністра, тепер це місто Бендери, що в Молдові. Тому Конституцію Орлика називають і Бендерською конституцією.

Перша сторінка конституції латиною. Оригінал зберігається в Національному архіві Швеції. Джерело: Håkan Henriksson

До речі, з нагоди 30-річного ювілею Незалежності України до Києва привезуть оригінал документа, що зберігається Національному архіві у Стокгольмі. Експонуватимуть рукопис латиною Конституції Орлика у Софійському соборі з 16 серпня по 14 листопада нинішного року.

Оглянути виставку можна буде за вхідним квитком до Софії Київської. Однак, зважаючи на суспільний інтерес, вартість квитка можуть змінити. Разом із конституцією до столиці приїде й булава, яка за легендою належали Пилипу Орлику та гетьману Івану Мазепі з Лінчопінгської міської бібліотеки (місто Лінчопінг, Швеція), експонуватимуться у двох виставкових вітринах.

У конституції Орлика територію держави називають Військом Запорозьким, Малою Руссю та Україною. Генеральна Рада має право ухвалювати закони, до неї входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі.

Генрада, що виконувала функції паламенту, засідала тричі на рік — на Різдво Христове 7 січня, на Великдень у квітні та 14 жовтня на Покрову. Найвищу владу мав гетьман, влада у руках якого була довічною, а також Генеральна старшина.

Утім, можливості гетьмана обмежувались трьома статтями — шостою, сьомою та восьмою, згідно з якими, він не міг розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.

Конституція УНР

У квітні 1918 року, в останній день існування Центральної Ради, була ухвалена конституція УНР, якою проголошувалась державна незалежність та територіальна цілісність Української Народної Республіки, рівність прав громадян, демократичні свободи.

Республіка мала бути парламентською зі Всенародними Зборами як вищою законодавчою владою (без посади президента). Передбачався земельний адміністративно-територіальний устрій з широким місцевим самоврядуванням у всіх 30 землях. Підтверджувалося право національних меншин в Україні на національно-персональну автономію, закріплювалося право національних союзів на законодавчу ініціативу.

Дослідники стверджують, що головними недоліками документа були декларативні положення, не чітко окреслені функції органів влади та їхніх взаємовідносин, невизначеність території УНР.

Ця конституція складалась із 83 статей, об'єданих у вісім розділів.

УНР проголошувалася «державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною», суверенне право в якій належить народові (всім разом громадянам республіки). Територія її неподільна і без згоди 2/3 парламенту не може змінюватися кордон.

Громадянином вважалася особа, яка набула це право законним шляхом, подвійне громадянство не передбачалося. Актова, громадянська і політична дієздатність, себто повноліття, наставало з 20 років. Всі громадяни, незалежно від віку, віри, раси, статі проголошувалися рівними у своїх правах. Їм гарантувалися всі права і свободи, як-от: свобода слова, друку, совісті, обирати і бути обраним (активне і пасивне виборче право), вільне місце проживання, пересування, недоторканність особистого життя, таємниця листування тощо. Встановлювалися порядок виборів та законотворча процедура. Влада розподілялася на гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Законодавча належала Всенародним Зборам УНР, виконавча — Раді Народних Міністрів, судова — Генеральному Суду УНР.

Національним меншинам надавалося право об'єднуватися у національні союзи, які формували органи самоуправління, видавали корпоративні закони, що не суперечили б Конституції держави, встановлювали бюджет абощо.

Конституційні акти Західноукраїнської Народної Республіки

Йдеться про документи, ухвалені впродовж 1918-1919 років Українською національною радою Західноукраїнської Народної Республіки (УНР ЗУНР). Це, зокрема, «Статут Української національної ради» (18 жовтня 1918), «Прокламація Української національної ради» (19 жовтня 1918), «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії» (13 листопада 1918), «Про Виділ Української національної ради» (4 січня 1919).

Конституційний акт, який містив п'ять статей (артикулів) — «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії» визначав назву та головні засади державності ЗУНР.

Автором проєкту конституції ЗУНР був один з найближчих співробітників митрополита А.Шептицького о. Платонід Філяс (чин св. Василія Великого). Безпосередню участь у розробленні документа брали митрополит А.Шептицький, єпископи І.Коциловський та Г.Хомишин.

Ще один конституційний документ — «Передвступний договір» про злуку двох частин України в «одне державне тіло» (підписано 1 грудня 1918, ратифіковано УНР 3 січня 1919) — оголошував, що ЗУНР та Українська Народна Республіка заявили про свої наміри створити єдину державу; ЗУНР зберігала права «територіальної автономії». Фактично «соборна» УНР була конфедеративним об'єднанням: ЗУНР зберегла свої органи законодавчої та виконавчої влади, сферу й обсяг їх компетенції.

На сесії, яка тривала з 25 березня по 15 квітня 1919 року, УНР ухвалила закон про утворення повноцінного легітимного законодавчого органу для ЗУНР — сойму, який мав замінити УНР після виборів, призначених на червень 1919.

1919 року, в лютому, ухвалено закон «Про державну мову», що проголошував державний статус української мови, а у квітні наступного року УНР ухвалила закон про громадянство, який визнавав усіх громадян Західної області Української Народної Республіки громадянами Української Народної Республіки, а всіх громадян УНР — громадянами ЗОУНР (окремого громадянства ЗОУНР не встановлювалося).

Чотири конституції Української РСР

До сучасної Конституції Україна користувалась конституцією УРСР 1978 року, перед тим їх було ще три — 1919, 1929 та 1937-го.

В основу проєкту першої Конституції УСРР було покладено Конституцію РСФРР. В обговоренні взяли участь представники фракцій більшовиків, боротьбистів та лівих есерів, де впродовж чотирьох днів було ухвалене рішення затвердити проєкт першої конституції радянської України.

Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919 р.

Остаточна її редакція прийнята Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом на засіданні 14 березня 1919 року. Цей основний закон, як і Конституція РСФРР, ґрунтувався на марксистсько-ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатуру пролетаріату. Тому він був більшою мірою політичним, ніж правовим документом. Державною формою диктатури пролетаріату конституція визначала Республіку рад, де вся повнота державної влади належить трудящим у формі Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Це означало, що Республіка Рад проголошена класовою організацією.

Офіційний проєкт та остаточна редакція Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки написані російською мовою, оскільки «Збори узаконень і розпоряджень Робітничо-селянського уряду України» виходило до 1920 року російською мовою. Переклади містили істотні помилки.

Друга конституція УРСР, ухвалена через десять років, істотно не різнилась із першою. Як і перша Конституція УСРР, вона законодавчо закріпила принципи диктатури пролетаріату і республіку Рад як державну форму цієї диктатури.

Наступна конституція 1937-го. Основним її положенням було спільність та єдність  економічних, політичних та ідеологічних основ розвитку всіх радянських республік у складі СРСР. Разом з тим Конституція УРСР враховувала національні особливості республіки.

Обкладинка і титульний лист Конституції 1937 року

Четверту Конституцію УРСР ухвалили 20 квітня 1978 року. Згідно з основними положеннями, йшлося про те, що Україна є загальнонародною державою, яка виражає волю й інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих республіки всіх національностей. Вся влада в Україні належить народові. Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів, які становлять політичну основу України. Всі інші державні органи підконтрольні і підзвітні Радам народних депутатів.

Організація і діяльність держави будуються на засадах виборності всіх органів державної влади, підзвітності їх народові, відповідальності кожного державного органу і службової особи за доручену справу, обов'язковості рішень органів, що вище стоять, для тих, що нижче стоять, згідно з розподілом їх повноважень.

Україна, всі її органи діють законно, забезпечують охорону правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод громадян. Державні і громадські організації, службові особи зобов'язані додержувати Конституції і законів України

Уперше було внесено статті, за якими Компартія СРСР визначалась «керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром її політичної системи», яка визначає генеральну перспективу розвитку суспільства, лінію внутрішньої і зовнішньої політики, «надає планового, науково обґрунтованого характеру його боротьбі за перемогу комунізму».

«Є Конституція»!

Конституція України була прийнята аж на п’ятий рік після набуття нею статусу незалежної. До цього часу у використанні перебувала Конституція колишньої УРСР.

Тодішній спікер парламенту Олександр Мороз побоювався, що не зможе зібрати депутатів, тому перед початком засідання оголосив, що робота над прийняттям документа триватиме доти, поки він не буде прийнятий.

28 червня 1996 року депутати парламенту після 24-годинного безперервного засідання проголосували і ввели в дію Конституцію України. За її ухвалення проголосували 315 парламентарів.

Сталося це о 9.18 ранку 28 червня 1996 року. «Є Конституція!» – такими були перші слова тодішнього голови ВРУ Олександра Мороза.

Зазначимо, що наша країна прийняла Конституцію останньою з усіх республік колишнього СРСР – на п’ятому році незалежності. З 1991 року було запропоновано 15 проєктів документа. Активний період роботи над документом зайняв три місяці.

Міжнародне співтовариство схвалило Конституцію України, назвавши її однією з найдемократичніших у світі.

Підготувала Мар’яна КОВАЛЕНКО

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: