На Львівщині презентували унікальний історичний проєкт — «Перемишляни.80.Голоси» (фото)

Про проєкт «Перемишляни.80.Голоси» розповів ІА Дивись.info автор ідеї, кандидат історичних наук та доцент кафедри давньої історії України та архівознавства ЛНУ імені Івана Франка Олег Дух.

«Перемишляни. Сад, що обабіч колишньої вілли лікаря Франциска Ціммермана, де зараз історико-краєзнавчий музей. 4 липня. На годиннику двадцята. Сутеніє. Дощу таки немає. Люди таки прийшли. Багато людей… Понад дві сотні. Одні сидять, зручно вмостившись у крісла. Інші стоять позаду. Ще інші нависають над локацією з вулиці Привокзальної. Над містом лунає танго. «Бували дні, п’яніла ти з любови…». На екрані миготять світлини міжвоєнних Перемишлян. Місто сучасне знайомиться із місто давнім, містом міжвоєнного двадцятиліття», - ідеться у післямові до події.

За задумом організаторів громадської ініціативи «Перемишляни: місто світові», минуле мало промовляти до сучасних мешканців міста не за посередництвом розлогих доповідей істориків чи полум’яних промов політиків, а через тогочасні світлини, музику, радянську і німецьку військову хроніки, а передовсім – спогади жителів Перемишлян першої половини ХХ ст., зокрема тих, які були свідками цих трагічних червневих подій.

Гості почули спогади Єви Пьонтковської, дружини директора Міської гімназії імені Королеви Ядвіги, судді Михайла Шкільника, очільника міста в 1941-1944 рр., Леопольда Кляйнмана-Козловського, світової слави єврейського музиканта, Ірини Дудикевич, дочки замордованого Володимира Сениці, а також Марії Віщук, Володимири Сеник та Іллі Лабінського. Ці дуже емоційно складні тексти спершу пропустила через своє серце, а згодом донесла до глядачів неповторна Марія Городечна, акторка Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки, уродженка і мешканка Перемишлян.

Проєкт «Перемишляни.80.Голоси» складався із трьох частин.

Перша, «Бували дні, п’яніла ти з любови…», мала на меті показати міжвоєнне місто, його людей, а також їхні радощі та смутки. Лейтмотивом цього блоку було танго у виконанні найкращих тогочасних співаків — Антіна Дербіша, Богдана Весоловського та Мєчислава Фоґга.

У другій частині  антитезою до радянської хроніки «Великое освобождение» та бравурних пісень «Широка страна моя родная» і «Москва майская» знову стали спогади – голоси тих, які перші відчули на собі «принади» Країни Рад.

Заключна — третя частина — була зосереджена на найбільш драматичних подіях — розстрілах кінця червня 1941 року. У ці дні у Перемишлянах загинуло за різними оцінками від кільканадцяти до сорока осіб. Вперше пролунали імена тих, які чинили ці страхітливі злочини: працівників райвідділу НКВС навесні 1941 р. Не були забуті і замордовані.

Під час звучання незабутньої «Мелодії» М. Скорика у саду ехом відлунювало кожне прізвище закатованого.

Назва третьої частини «Не ридай наді мною мати» нав’язувала до перших слів ірмосу Єрусалимської Утрені, який цього вечора лунав у виконанні Богдани Шостак. У цьому церковному піснеспіві покладений у гробі Син, Ісус Христос, звертається до своєї Матері, Богородиці, вселяючи їй у цей трагічний час надію: «Встану Я і прославлюся». Такий же безсловесний діалог провадять зі своєю згорьованою матір’ю троє замордованих братів Трофим’яків.

«Страшна картина була, коли прийшла старенька матір, яка стратила трьох синів – Трофим’яків Володимира, Йосифа та Івана. Два перші були жонатими, а Іван ще був хлопцем. Іван був страшно помордований. Нещасна матір вкладала мозок сина в черепа, все це вивиливала в свою хустину, і гіркенько ридала (Спогади Марії Віщук)», - говорить автор.

В одному моменті, коли перед комісією станула старенька мати, міщанка Трофим’як, що зідентифікувала своїх трьох синів – які були фізичними працівниками й полишили жінок та багатьох дітей, - тоді навіть лікарі-чужинці зі зворушенням перестали працювати (Спогади Михайла Шкільника).

Як і згадані брати, кожен загиблий промовляє до нас: «Хоча вороги хотіли, аби про мене забули, та «встану Я і прославлюся»… Через роки, через десятиліття, у Вашій пам’яті, у пам’яті громади».

«Проєкт «Перемишляни.80.Голоси» засвідчив про те, що про складні речі можна говорити по-іншому, а також про те, що у місті є люди, яку хочуть і можуть творити цей новий, якісний культурний продукт», - додав Олег Дух.

*Усі світлини Марка Романюка .