Філарет Колесса – засновник українського етнографічного музикознавства

«Ніщо не може розірвати єдності народу, тому що його об’єднує в одне ціле історична традиція, тисячолітня єдина культура та її плоди – багата мова, величава народна поезія і пісня», – ​казав він.

Знана галицька сім'я

Філарет Колесса народився 17 липня 1871 року у селі Татарське (тепер Піщани Стрийського району Львівської області) в родині священника Михайла Колесси та Марії із дому Лаврінських.

Родина, у якій народився хлопчик, мала багаті музичні традиції. Дядько матері Іван Лаврінський був відомим українським композитором, музикознавцем, педагогом, диригентом. Він керував хором греко-католицької духовної семінарії у Львові. Писав музику до вистав щойно створеного в Галичині першого українського професійного театру. Експерти вважають Лаврінського одним із співтворців нового українського композиторського стилю. Інший родич матері Філарета Колесси Модест Менцінський був співаком зі світовим ім’ям.

Першу любов до народної пісні Філарету Колессі прищепила його мати. Мальовниче село Ходовичі на Підкарпатті, де проходило його раннє дитинство, було багатим на самобутній фольклор, який, за словами самого Колесси, захоплював його ще змалку. А на становлення Колесси як фольклориста великий вплив справив його старший брат Іван Колесса.

Навчався Філарет спочатку у Стрию, а тоді – у Відні і Львові. Навчаючись у Стрийської гімназії (1882-1890 рр.) Колесса почав співати у хорі. На той момент ним керував український композитор Остап Нижанківській. Під його впливом, Філарет почав вивчати історію та теорію музики, а також збирав пісні та опрацьовував їх для хору. Пробував писати і власні композиції.

Потім у 1891 році Колесса рік вчився у Віденьській духовній семінарії, але відчув, що то не його шлях. У своїх спогадах він розповідав, як із другом Богданом Лепким потайки тікали з семінарії на симфонічний концерт або оперну виставу.

1982 року Колесса починає вчитися на філософському факультеті Львівського університету, а по завершенню навчання викладає у гімназіях Стрия, Самбора, Львова, а також в Українському таємному університеті у Львові.

Музика як наука

Із 1929 року Філарет Колесса повністю себе присвятив науковій праці. У ці ж роки Колесса зблизився із Іваном Франком, що мало величезне значення для розвитку його поглядів та спрямування творчої діяльності.

Упродовж багатьох років підтримував тісні творчі зв’язки й активно співпрацював з плеядою однодумців і друзів, серед яких — Іван Франко, Микола Лисенко, Володимир Гнатюк, Климент Квітка, Леся Українка, Станіслав Людкевич, Осип Роздольський, а також численні закордонні колеги: Ільмарі Крон, Роберт Лях, Матіаш Мурко, Ласло Лайт.

У 1890 році у журналі «Народ» Франко публікує першу етнографічну працю Колесси «Людові вірування на Підгір’ї в селі Ходовичах».

У 1894 році він разом з Остапом Нижанківським, Станіславом Людкевичем, Віктором Матюком бере участь в організації Етнографічного комітету. Під впливом Миколи Лисенка Колесса розвиває себе як фольклориста і композитора. Філарет Колесса написав книжку «Спогади про Миколу Лисенка».

У 1903 Колесса публікую свої перші записи фольклору як музичні ілюстрації до книги Володимира Шухевича «Гуцульщина». Він записував мелодії Гуцульщини для скрипки та сопілки.

Першою великою фольклорною роботою Філарета Колесси стала «Ритміка українських народних пісень». Колесса показав цю роботу Іванові Франку, і згодом з ініціативи письменника у 1906 році вона почала друкуватися у «Записках наукового товариства ім. Шевченка».

Подорож Полтавщиною та зібрання музичного архіву

У 1908 році Колесса за ініціативи подружжя Лесі Українки та Климента Квітки Філарет Колесса бере участь в експедиції Наддніпрянською Україною з метою запису і збереження традиційного українського кобзарського та лірницького репертуару.

«Ми маємо дуже багато літературних описів кобзарського співу, в печаті (у пресі) дуже багато було висловлено уболівання над щезанням того співу, – писав, зокрема, про цю ситуацію Климент Квітка, – але для заховання (збереження) дум було зроблено, безконечно, мало».

Квітка мав дві кандидатури для залучення до роботи в експедиції – Людкевича та Колессу. Проте через від’їзд Людкевича до Відня ця проблема вирішилась сама собою і, обіцяючи Колессі всебічну допомогу в роботі та організації його побуту в експедиції, Климент Квітка писав львівському фольклористу: «Сі мелодії будуть записані або Вами, або ніким».

До цього часу Філарету Колессі ще не доводилося працювати з фонографом (пристрій для запису звуку). У фольклористичних подорожах він послуговувався своїм добрим слухом і записував мелодії з живого виконання. Тому Колесса звернувся до Квітки з проханням долучити до експедиції і Осипа Роздольського.

Дорогою на Полтавщину Колесса зупиняється у Києві, де Михайло Грушевський радить йому звернутися за дозволом до влади. Однак це лише спричинило проблеми, оскільки урядовці «не нашли возможным разрешить».

Тож Колесса їде в експедицію без усіляких дозволів і прибуває до Миргорода. Там йому допомагає художник і великий поціновувач кобзарських дум Опанас Сластіон.

Саме Сластіон остаточно у вирішальний момент переконав Лесю Українку і Климента Квітку скористатися фонографом для запису кобзарського співу, бо мелодію і слова думи можна записати на папері, але не унікальну манеру виконання, яку мав кожен кобзар і лірник.

Сластіон допомагає Колессі, надає для роботи власний фонограф і, оскільки є особисто знайомим з багатьма кобзарями та лірниками, то допомагає організувати справу так, щоб вони самі приїжджали на запис. Когось із кобзарів доводилося привозити «за 70 верстов».

Таким чином був зібраний унікальний матеріал. І до теперішнього часу дійшли голоси кобзарів.

Саме ця етнографічна експедиція Філарета Колесси, зініційована і профінансована Лесею Українкою та її чоловіком Климентом Квіткою, стала чи не першою серйозною спробою зібрати повноцінний музичний архів.

Оспівування Червоної армії

Радянська влада, прийшовши на Галичину 1939 року, зробила вченого одним із об’єктів своєї пропаганди – він стає професором Львівського університету, очолює кафедру фольклору та етнографії у Львівському університеті, а пізніше – Львівську філію Інституту українського фольклору та Львівський етнографічний музей. Його навіть обирають народним депутатом УРСР. Щоправда, за це доводиться виконувати певні специфічні замовлення партії – у 1945 році Колесса стає упорядником збірки «Фольклор Вітчизняної війни», де оспівується Червона армія, партизани і Сталін.

Надбання Філарета Колесси

Філарет Колесса належить до плеяди тих українських діячів, які зробили величезний внесок у ствердження українського в Україні на тлі постійної русифікації, спочатку імперської, а потім радянської.

Колесса дослідив ритміку українських народних пісень і весь час доводив, що українська музика збереже свою оригінальність, опираючись на ці неповторні народні джерела.

Наукові праці Колесси, його виступи на міжнародних етнографічних з’їздах, конгресах сприяли пропаганді української пісенної культури за межами України.

Найбільше праць він присвятив українській музичній фольклористиці. Колесса зробив також дуже багато в напрямі розробки наукової методики збирання та дослідження пісенного фольклору. Його праці дають ключ для історичної періодизації українського музичного фольклору і для розуміння його еволюції.

Помер  3 березня 1947 року у Львові. Похований на Личаківському кладовищі.