дивись.info

Вічний дисидент: сьогодні святкує ювілей Іван Дзюба

Вічний дисидент: сьогодні святкує ювілей Іван Дзюба
Фото: Укрінформу

Іван Дзюба був серед тих, хто майже 56 років тому під час показу «Тіней забутих предків» ініціював акцію протесту проти масових арештів митців.

Він є відомим українським літературознавцем, критиком, журналістом та громадським діячем, і нині Іванові Дзюбі виповнюється 90 років. ІА Дивись.info пропонує дізнатись більше про життя дисидента.

Іван Дзюба народився у селі Миколаївка на Донбасі 1931 року. Тоді потрібно було рятуватись від Голодомору і сім’я мала шукати порятунок. Переїхали вони спершу в селище Новотроїцьке, згодом Оленівські Кар’єри (нинішній Докучаєвськ), тут Іван закінчив середню школу і вступив на факультет російської філології у Донецьку та став аспірантом в Інституті літератури імені Шевченка, що в Києві.

Упродовж життя чоловік видав сотні текстів, а друкуватись він почав у 29 років, ставши членом Спілки письменників, працював у великому державному видавництві у Дніпрі. Однак Дзюбу кілька разів звільняни із обійманих посад, позаяк його погляди вважались «ідеологічними помилками».

З цього часу розпочинається його творча боротьба з усіма викликами тогочасного світу.

Він брав активну участь у несанкціонованому вечорі пам’яті, присвяченому 50-річчю з дня смерті Лесі Українки разом із Іваном Драчем, Михайлиною Коцюбинської, Михайлом Вінграновським 1963 року, а ще через два роки, у вересні 1965 року, протестує проти політики влади, оперуючи інформацією про таємні арешти української творчої інтелігенції.

Під час показу стрічки «Тіні забутих предків» троє діячів культури, які на той час здобули визнання на ниві журналістики, публіцистики та громадського життя, ініціювали акцію протесту.

Іван Дзюба, Василь Стус та В’ячеслав Чорновіл привселюдно засудили масові арешти українських інтелектуалів. Іван Дзюба повідомив про арешти митців, та його монолог увірвали кдбешники, назвавши провокатором.

Тоді на підтримку приходять Стус і Чорновіл із закликом: «Хто проти тиранії – встаньте!»… і пів сотні глядачів піднялись зі стільців. Після цього Івана Дзюбу звільнили з видавництва «Молодь», де він обіймав посаду редактора, В’ячеслава Чорновола – з посади журналіста в газеті «Молода гвардія», а Василя Стуса відрахували з аспірантури Інституту літератури. Та це був лише початок…

На тлі цього впродовж кількох місяців Дзюба пише памфлет «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у якому висвітлює справжню сутність політики Москви щодо України.

Це праця про загрозливі проблеми національних відносин у соціалістичному суспільстві. Автор власноруч надіслав її до найвищих керівних органів УРСР у сподіванні, що влада врахує перегини в національній політиці й «виправиться».

У книзі він подає аналіз національно-культурної політики радянської влади в Україні ще за часів сталінського режиму. На основі марксистських позицій Іван Дзюба доводить, що тогочасна політика —  ніщо інше, як шовінізм. Великодержавна проповідь ідеології.

Дзюба, як і Стус та Чорновіл, зазнає переслідувань, його арештовують 1972 року саме через «Інтернаціоналізм чи русифікацію?», перед тим виключивши зі Спілки письменників. Згідно з рецензією, оприлюдненою того ж року, у творі карикатурно зображена радянська дійсність: Івана Дзюбу засудили до п’яти років ув’язнення і п’яти років заслання за «антирадянську» працю.

Іван Дзюба захворів на туберкульоз легень ще у студентські роки. Потреба у постійному лікуванні й певних умовах життя задля виживання давало КДБ чудовий інструмент тиску на Дзюбу. На думку дослідників, саме через загострення хвороби під час його арешту 1972 року Дзюба був змушений до певної міри піддатися «слідчому тиску» партії та КДБ і «покаятися», інакше — він просто не пережив би найближчу зиму в таборі.

Офіційна світлина КДБ перед арештом Дзюби 1972 року

Через рік його звільнили, втім, ще деякий час чоловік перебував під прискіпливим наглядом. Дзюбі заборонили писати і виступати за фахам, тому він влаштовується коректором у біохімічному журналі Київського авіазаводу та в той час вивчає літературу різних народів.

Восени 1989 року Іван Дзюба стає одним із співзасновників Народного Руху України.

Вже згодом чоловік починає працювати головним редакторм у журналі «Сучасність» — літературному місячнику про мистецтво.

1992 року він стає міністром культури України, другим очільником відомства в Незалежній Україні. Обіймав Дзюба цю посаду впродовж двох років, не зазначаюсь, користувався громадським транспортом, спілкувався із городянами. Його називали українським Анре Мальро, який був міністром при президенті Франції Шарлі де Голлі, а також талановитим письменником та володарем Нобелівської премії.

Пізніше стає членом ініціативної групи «Першого грудня» — об’єднання, створеного у 20-ту річницю референдуму за Незалежність України відомими інтелектуалами та громадськими діячами у відповідь на звернення трьох українських церков (УПЦ КП, УГКЦ та УПЦ МП). В основу програмних документів закладена декларація, яка містить базові принципи для об’єднання українського народу, та Хартія Вільної Людини, яка відтворює життєві орієнтири для нашого суспільства.

Нині Дзюбі 90 років, за останні три десятиліття він видав десятки книг про літературу і мистецтво незалежної України та, власне, їхній розвиток.

2015 року світ побачила книга письменника «Донецька рана України»: вона про мистецтво в межах окупації частини Донеччини та Луганщини, а також Криму. А згодом, 2017-го, написав книгу про сучасника Жадана, назвавши роман «Чорним Романтиком».

Підготувала Мар’яна КОВАЛЕНКО

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.