Клінічна партійна смерть, або Що говорять експерти про скандал навколо з’їзду партії «Голос»

Після виходу з партії частини депутатів на з'їзді стало зрозуміло про остаточний розкол «Голосу». Гучні заяви спровокували черговий скандал навколо політичної сили, яка запам’ятається публічним з’ясуванням стосунків.

Чому так сталось і як це вплине на подальшу долю «Голосу» ІА «Дивись.info» розпитала у експертів-політологів.

«Справа в тому, що «Голос» почав втрачати своїх виборців не сьогодні і не вчора. Це процес тривалий, і ми можемо дуже легко його прослідкувати за результатами соціології: упродовж останнього року ми спостерігали зниження електоральної підтримки. Безумовно, на це вплинув і вихід Вакарчука з політичної сили, і складання ним мандату, і вихід з політики. Але навіть, мені здається, не це було головним. Справа в тому, що тривалий час вся фракція «Голос», ще тоді вона була однорідною і монолітною, дуже довго шукала свого політичного позиціонування. Ми пам’ятаємо ці напіванекдотичні історії, коли фракція «Голос» не називала себе публічно опозицією. Це була політична сила, яка зависла між владою і опозицією, що проявлялося і в їхньому позиціонуванні, і в небажанні критикувати владу. Тобто це була якась дуже серединна невизначена сіра позиція. І, мені здається, саме це стало основним поясненням подальшої долі фракції «Голос» і взагалі цієї політичної сили.

Це була політична сила, яка зависла між владою і опозицією, що проявлялося і в їхньому позиціонуванні, і в небажанні критикувати владу

Вони втратили свого виборця, не виправдали жодних сподівань. А виборці дуже швидко втомлюються, їм дуже складно осягнути високі політичні матерії про якесь особливе позиціонування. Виборці хочуть розуміти – ти підтримуєш владу чи ти перебуваєш в опозиції. «Голос» чіткої відповіді на це питання не дав, тому почав втрачати своїх виборців. Це був чинник, мені здається, найважливіший, який пояснює становище цієї політичної сили. Але остаточно фракцію «Голос» добили внутрішні чвари, які почалися після відходу Вакарчука. І сьогодні ми отримали логічний розвиток того, до чого це все йшло», – говорить політолог Михайло Басараб.

Він також підкреслив, що «Голос» під керівництвом Рудик і Железняка не має шансів стати успішним політичним проєктом.

«Мені, як громадянину, набридло спостерігати за цими публічними розбірками. Усі скандали, конфлікти, тертя ставали надбанням соціуму, і в мене таке враження, що це робилося навмисно. Можливо, представники фракції думали, що це додає їм якоїсь популярності, ймовірно, вони думали, що це хайп, який можна використати. Насправді це не так. «Голос» – це сіра політична сила, яка не змогла визначитись де вони – в опозиції чи у владі. Політична сила, лідер якої втік з політики. І третє, що добило невиразну політичну силу, з якої втік лідер – це внутрішні чвари.

Але це був лідерський проєкт Святослава Вакарчука, і передусім за політичну силу Вакарчука голосували виборці

Що б там не казали про нові принципи в політиці, про симпатичну команду молодих людей, це справді так. Незважаючи на їхній вік, багато хто мав великий досвід – це правда. Але це був лідерський проєкт Святослава Вакарчука, і передусім за політичну силу Вакарчука голосували виборці. І зрозуміло, коли Вакарчук втік і з «Голосу», і з політики, інакшим словом не назвеш, то ця політична сила втратила свій первинний сенс – лідера, на якого були надії у суспільства. Заради об’єктивності маємо сказати, що «Голос» розколовся на дві частини – патріотичне крило, назвемо його так, і крило прагматиків-космополітів, я б їх так назвав, на чолі з Кірою Рудик і Железняком.

Якщо б мене запитали, який саме «Голос» має вищі шанси на майбутнє, то я б, звичайно, сказав, що це патріотичне крило, яке сьогодні фактично усунуте з партії. «Голос» на чолі з Кірою Рудик і Железняком на тисячу і один відсоток без майбутнього, це остаточно похований політичний проєкт без шансів на відродження. Мені незрозуміло, хто ця політична сила, про що вони, що визначає їх політичний портрет. Перепрошую, але Рудик і Железняк не є харизматами, щоб могти витягнути цю політичну силу виключно на харизмі. Це партія без політичного обличчя, без чіткого позиціонування і без харизматичних лідерів.

Звичайно, Пінчук може себе потішити, що він взяв під повний контроль уламки партії «Голос», але в такому вигляді воно не те, що не літає, навіть не повзає. І медіахолдинг Пінчука їм жодним чином не зарадить», – переконаний Михайло Басараб.

Натомість історик, експерт-політолог Олександр Палій наголошує, що надбанням громадськості стали справжні мотиви партії, яка виконала свою головну ціль на виборах.

«Всі ці скандали, звичайно, негативно вплинуть на долю партії. Виявилось, що партія фактично була зроблена за сприяння олігархів для того, щоби розтягувати в різні боки націонал-демократичний електорат. І їм, в принципі, це вдається – підтримувати цю політичну силу в стані такого собі хаосу. При цьому туди були зібрані не найгірші люди. Реальних «зашквар» не так і багато серед депутатів. Можна сказати, що люди, які пройшли за списком від партії «Голос» одні з найкращих депутатів. І в цьому парадокс, що вони були зібрані і поставлені за згодою олігархів, які хотіли зробити гарненьку вивіску, що електорально не підтримувала б Порошенка. А далі олігархам вже не цікава ця структура, вона свою роль відіграла: внесла певний скандал у цей політичний спектр.

Люди, які пройшли за списком від партії «Голос» одні з найкращих депутатів

Мені здається, що багато депутатів включно з керівництвом партії почали грати на замовлення олігархату і боротися з Порошенком замість того, щоб боротися з суспільними вадами. Звичайно, що це їх трішки погубило, тому що націонал-демократичний виборець, який за них голосував, достатньо компетентний і вміє відрізняти зерно від полови. Надурити виборця ОПЗЖ набагато легше, ніж надурити виборця «Голосу».

Що стосується роботи Ради, там є монобільшість. Я не думаю, що від розколу «Голосу» буде значний вплив на роботу парламенту. Але ще раз хотів би підкреслити, що депутати, які зібрані, звичайно, не ідеальні, та вони представляють кращу частину парламенту. З іншого боку, подібні скандали підривають довіру суспільства. Та політична сила, яка вміє ховати скандали всередині, серйозно виграє. Але у нас, як кажуть, кожен ховрах агроном. Наші депутати несуть своє его поперед себе. Просто одним вистачає розуму це приховувати, а іншим ні», – говорить Олександр Палій.

Окрім цього, депутати, які вийшли з фракції, чітко не озвучили причини свого виходу, а це важливо пояснити своїм виборцям, переконана політологиня Юлія Тищенко.

«Скандал, який став публічним, однозначно викличе багато питань у тих, хто голосував за цю політичну силу. І навіть після майже двох років їхньої роботи мені складно говорити, що партія зможе вийти з цієї кризи. Навіть на місцевих виборах вже були певні питання. Поштовх до цієї кризи дав вихід Вакарчука, що запустило певні кризові процеси, з якими вони не можуть впоратися і досі. Оскільки партія «Голос», як і всі наші проєкти, будувалась на персональній впізнаваності, то вихід лідера сильно вплинув. Та насправді до кінця складно сказати, в чому кардинальні розбіжності між членами партії: чи то в фракції, чи то в баченні майбутнього, чи проблеми персональних стосунків. Щоби втримати тих, хто хоче втриматись, було б непогано пояснити, при чому всім сторонам», – говорить Юлія Тищенко.

Скандал, який став публічним, однозначно викличе багато питань у тих, хто голосував за цю політичну силу

Проєкт «Голос» переживає клінічну смерть і більше не зможе відродитися, переконаний політолог Володимир Фесенко.  

«Продовжується і поглиблюється історія з розколом партії «Голос». Ми це бачили декілька місяців у фракції, зараз відбувається розкол і на партійному рівні. Це означає клінічну партійну смерть партії «Голос» і хвороба ця почалася не зараз. Витоки її пов’язані із відходом від політики засновника і лідера партії Святослава Вакарчука. Відсутність єдиного авторитетного лідера в цій партії і спровокувала спочатку потенційно, а потім реально кризу в цій партії. А далі почалися розбіжності, протиріччя, суперечки з питань стратегії і тактики, з питань ставлення до окремих голосувань і так далі.

Традиційна українська історія – почалися сварки тому, що не було лідерської фігури всередині партії, яка б все вирішувала. Як свідчить український досвід, без фігури такого лідера у партії мало шансів. Давайте поступово забувати про партію «Голос», він залишиться в парламенті і партія там якось буде діяти, але шансів на проходження в парламент не буде ні у цієї частини, яка залишається з Кірою Рудик, ні у тих, хто проти Кіри Рудик. Вони, мабуть, створять якусь нову партію, але і у них я поки не бачу великих політичних шансів, тому що у них теж нема успішного рейтингового лідера.

Традиційна українська історія – почалися сварки тому, що не було лідерської фігури всередині партії, яка б все вирішувала

Принципова помилка Славка була. Якщо він думав для себе, що він іде всього на рік, то треба було сказати чесно. А коли ти йдеш, а потім кажеш, що мені це не подобається, то ти руйнуєш не тільки власну політичну кар’єру, перспективи, ти руйнуєш справу. Це не стільки програш самого Святослава, як програш тих людей, які в нього повірили, які на нього поставили. І це урок на майбутнє. Лідер має бути не тільки символом, а має бути справжнім лідером. Знову ж таки Зеленський може не всім подобатись, але всі визнають, хто з ним працював, що він реальний лідер. Тому на майбутнє для ліберального непорошенківського табору будуть шукати нову фігуру лідера і треба буде оцінювати реальний лідерський потенціал, а не просто бажання очолювати партію чи той факт, що це відома людина», – говорить політолог Володимир Фесенко.

Поразка «Голосу» – це поразка ліберальних сил в Україні, вважає професор політології КМА, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань.

«Ми бачимо розкол партії, і це призведе до послаблення її рейтингів. На жаль, це проблема партій, які позиціонують себе як ліберальні. «Голос» так само як і «Самопоміч» не виправдали цих сподівань. Тому можна говорити, що в цілому існує проблема у партій, які намагаються представити інтереси середнього класу і позиціонують себе, як ліберальні. Те ж саме ми бачимо і в Європі: вони не є впливовими. Виключно ліберальні партії не є сильними, але присутні в парламенті. Відмінність України полягає в тому, що у нас не склалася партійна система програмових партій. Тому поразка «Голосу» – це поразка ліберальних сил. На це вплинула невдала позиція Вакарчука, невдалий вибір нового керівництва у вигляді Кіри Рудик, невдала спроба Притули – увійшов, вийшов.

Хоча люди, які є депутатами від партії «Голос» є дуже сильними, я задоволений роботою, яку вони проводять в парламенті, зважено виступають, роблять корисну справу. Та в умовах розколу виникає питання куди підуть, вони говорять про якесь нове об’єднання. Та постає питання чи зможуть розкрутитись, чи вдасться створити таку силу і швидко наростити м’яз»  – говорить Олексій Гарань.

Якою буде доля партії «Голос» та вихідців із цієї політичної сили, покаже час. Та українцям варто винести урок з цієї історії, щоби менше розчаровуватись у політичних проєктах після виборів.

Христина ПАВЛУЧКОВИЧ