дивись.info

84-ті роковини від початку Великого терору

84-ті роковини від початку Великого терору
Ворошилов, Молотов, Сталін та Єжов.

5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 «Про антирадянські елементи». Її обґрунтував новий нарком НКВС Микола Єжов і відредагував сам Йосип Сталін.

На виконання цієї постанови за наказом НКВС СССР №00447 розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «зачистка» усіх, хто, на думку вищого компартійного керівництва, не підходив для «будівництва світлого комуністичного майбутнього».

Наказ НКВД СРСР № 00447.

В Україні 5 серпня вшановують пам’ять жертв сталінського терору 1937-1938 років, який отримав назву – Великий терор.

Тотальний страх

Москва зажадала від обласних управлінь НКВС по всьому СРСР терміново подати відомості про кількість «ворогів народу», що мешкають у регіоні, а також кадрові пропозиції щодо складу позасудових «трійок» – для винесення вироків. Кожному регіону визначили «ліміт»: скільки людей слід негайно арештувати і розстріляти (І категорія), а скільки – запроторити в табори або в’язниці терміном на 8-10 років (ІІ категорія).

Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Переважна більшість справ була побудована на власних свідченнях обвинувачених. Як правило, свідчення не перевірялись, доказами провини арештованого слідство не цікавилось.

Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами «вибивали» з арештованих потрібні зізнання. В 1937 році дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП(б). Випадки неправомірного засудження вважались цілком припустимими і виправдовувалась прислів’ям «ліс рубають – тріски летять».

За період «Великого терору» на території УРСР, за підрахунками істориків, було засуджено до 260 тисяч осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в’язниць та таборів.

Сандармох

Сандармох є спеціальною територією, яку використовували органи НКВС СРСР для проведення масових страт цивільного населення. Зокрема об’єкт Сандармох став місцем розстрілу соловецького тюремного етапу 1937 року.

Особливо пильна увага приділялась українській творчій інтелігенції, яку червоні вожді вважали «гнилою і нікчемною», розуміючи, як вона може впливати на свідомість людей. Їй оголосили криваву війну.

27 жовтня, 1-4 листопада, в урочищі Сандармох на півдні Карелії, знищено 290 українських талановитих митців і провідних науковців. Серед них – творець театру «Березіль» Лесь Курбас, поет-неокласик Микола Зеров, драматург Микола Куліш, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Остап і Богдан, академік Матвій Яворський, професор Володимир Чехівський, професор Сергій Грушевський, географ академік Степан Рудницький, письменники Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук та інші.

Місця поховання

Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкавидисти змінили цю практику.

У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань, часто трупи засипалися негашеним вапном.

Одним із найбільших на території України поховань жертв сталінських репресії є Биківнянський ліс у Києві. На сьогодні встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян, що поховані там.

Фото: УНІАН. Биківнянський ліс.

Інші місця масових поховань жертв «Великого терору» – Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовише (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-ий км Запорізького шосе (Дніпро).

Пам’ятник жертвам політичних репресій (Донецьк)

У Західній Україні після 1939 року також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область). Тюрма на Лонцького (Львів). Частину місць масових поховань жертв репресій комуністичного
режиму досі не встановлено.

Реабілітація жертв

Незаконність «Великого терору» визнали ще за часів СРСР після смерті Сталіна, коли в роки «відлиги» провели часткову реабілітацію репресованих. Реабілітаційні процеси другої половини 1950-их – початку 1960-их років мали обмежений характер. Більшість громадян, засуджених за політичними звинуваченнями, не отримали повної реабілітації, а їхні права не були повністю відновлені.

у 1991 році, в останні місяці існування УРСР, було ухвалено Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». У ньому вперше в Україні законодавчо засудили і відмежувалися від політичних репресій як методу керування суспільством. Але оскільки цей закон ухвалювався ще в УРСР, то певна частина цих репресій, навіть вчинених позасудовими органами, все ще визначалася «обґрунтованими». Відповідно до вимог Закону органами прокуратури та судами впродовж 1991-2001 років було
реабілітовано 248 тис. 810 громадян, відмовлено в реабілітації – 117 тисячам 243 особам.

У 2015 році Україна засудила злочини комуністичного тоталітарного режиму Законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

У 2018 році Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років». Закон суттєво розширює коло осіб, які підпадають під реабілітацію. Зокрема в ньому прописана автоматична реабілітація осіб, які були покарані позасудовими органами, право на реабілітацію отримають ті, хто зі зброєю в руках боровся за незалежність України, був ув’язнений, примусово поміщений у психіатричний заклад, трудову армію, позбавлений майна через «експропріацію» чи «розкуркулення», або ж депортований за національною ознакою.

З 2019 року почала працювати Національна комісія з реабілітації, яка є спеціальним постійно діючим органом при Українському інституті національної пам’яті. Комісія надає статус реабілітованих особам, постраждалим від політичних репресій комуністичного та тоталітарного режимів Україні. До травня 2020 року Національна комісія з реабілітації розглянула 660 обгрунтованих пропозицій та матеріалів про реабілітацію.

Шокуючі факти про «Великий терор»

  1. Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року,  коли у в’язницях НКВС було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВС або безпосередньо перед похованням.
  2. 27 жовтня – 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорськ у Карелії з нагоди наближення 20-річчя Жовтневої революції було розстріляно 1111 осіб, з них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною.
  3. НКВС УРСР розташовувався у Києві в 1934-1938 роках у будівлях колишнього Київського інституту шляхетних дівчат (згодом – Жовтневий палац), в 1938-1941 роках по вулиці Короленка (нині – Володимирська), 33. Київський міський відділ та управління НКВС по Київській області розміщувались по вулиці Р. Люксембург (нині – Липська, 16).
  4. У 1955 році КДБ при РМ СРСР направив в обласні управління держбезпеки директиву №108 сс, де дав вказівку повідомляти родичам розстріляних, що їхні рідні «померли в місцях позбавлення волі, а в необхідних випадках, при рішенні майнових або інших правових питань, реєструвати в загсах смерть розстріляних із видачею заявникам свідоцтв, в яких дати смерті вказувати у межах 10 років з дня арешту, а причини смерті – вигадані».

    Львів’яни шукають серед розстріляних своїх рідних у подвір’ї в’язниці № 1. м. Львів
  5. У рамках «Великого терору» НКВС організувало та провело серію масових національних операцій. Це т.зв. «німецька операція» (25 липня 1937 р.), «польська» (11 серпня 1937 р.), «румунська», «латиська», «грецька», «іранська», «харбінська», «афганська», «проти болгар і македонців».
  6. Спогади катів-енкаведистів та результати ексгумації тіл свідчать про характерний почерк вбивць. Як правило, це були постріли у потилицю або в перший шийний хребець із револьверів системи «Наган». Наган вважався точним, безвідмовним та достатньо потужним для завдання смертельного поранення несильна віддача берегла сили катів при масових розстрілах.
  7. Влітку 1937 року було введено низку нормативних документів, що посилили відповідальність членів родин репресованих. Дружини та чоловіки «ворогів народу» підлягали обов’язковому арешту, діти до 15 років передавались у спеціальні дитячі будинки. Члени сімей «ворогів народів», засуджених до розстрілу, підлягали примусовому переселенню у внутрішні області СРСР. Показовою є доля колишнього Генерального секретаря харчових справ УНР Миколи Стасюка, який в 1931 р. був засуджений на 10 років, а потім дізнався що в 1937 році його дружина Марія була страчена «як дружина петлюрівського міністра».
  8. Термін «Ворог народу» (латинське hostis publicus) має давньоримське походження. Він застосовувався до ворогів республіки, які прирівнювались до солдатів ворогуючої сторони та підлягали фізичному винищенню. Вдруге цей термін став загальновживаним в часи Великого терору якобінців у Франції в 1793-1794 рр. У СРСР цей термін був не лише розповсюдженим кліше політичної риторики, але і вписаним у Конституцію 1936 року, згідно із 131 статтею, «ворогами народу» оголошувались особи, які вчиняли замах на громадську, соціалістичну власність.

 Як знайти інформацію про репресовану особу

Допомогти в пошуку інформації про репресованих може відеолекція «Репресовані родичі» проєкту «Суспільний університет» на UA:Перший. Також корисною буде книга «Право на правду. Практичний порадник із доступу до архівів». Ці матеріали містять перелік установ та ресурсів, до яких варто звертатися, їхні контакти, зразки заяв, алгоритм дій, знайомлять з відповідним законодавством, описують практику доступу до архівів комуністичних спецслужб в Україні і за кордоном, а також надають відповіді на найпоширеніші запитання.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.